Таке життя...

Розмір шрифту: - +

1 Глава Лютий 2000 рік

   Марія штудіювала Кримінально–процесуальний кодекс. Їхня викладачка вирішила зробити відкритий семінар і розіграти між студентами судовий процес. Кращим студентам групи вона роздала різні ролі. Марія мала бути адвокатом у справі про крадіжку майна.

   Юля також сиділа за своїми підручниками й готувалася до семінару з Теорії держави і права. В кімнаті повисла суцільна тиша, лише було чутно шелестіння перегорутих стокінок.

   У двері кімнати хтось гучно постукав. Дівчата, аж підскочили від несподіванки.

- Заходьте! – крикнула Марія.

   До кімнати зайшов Костя.

- Привіт дівчата! А чому ви такі перелякані? – запитав він, помітившиїхні їхні обличчя.

- Все добре, просто ми з Юлею заглибились у навчання, - відповіла Марія, - а ти нас налякав, коли постукав у двері.

- Вибачайте, я не навмисне. – усміхнувся він.

   Костя підійшов до Марії й чмокнув її у губи.

- Вибачення приймається. – скоса глянувши на нього, сказала Марія.

- Я йду поставлю чайник. – сказала Юля і запитально поглянула на Марію з Костею. – Хтось буде пити чай?

- Я б невідмовився. – сказав Костя.

- І я теж.

   Коли Юля вийшла з кімнати, Костя міцно обійняв Марію й посадив собі на коліна.

- На цю неділю мої батьки запросили нас у гості.

- Добре… - розгублено сказала Марія. Після Різдвяних свят не було нагоди, тому вона так з ними не познайомилась, а тепер чомусь було трішки страшнувато.

- Не переживай, все буде добре. – підбадьрив її Костя й весело додав – Ходімо, кудись погуляємо, відірвешся ненадовго від свого навчання.

- Не можу… У мене завтра відкрита пара, потрібно готуватися. – сумно сказала вона.

- А-а… Це той семінар, що ти маєш бути на ньому адвокатом? – пригадав Костя.

- Так. – кивнула Марія.

   Костя весело усміхнувся

- Давай, домовимось, я зараз тобі допоможу з твоїм семінаром. У мене все таки більше практики у цих справах. - Він хитро глянув на неї. – А потім ми підемо прогуляємось?

- Домовились! – зраділа Марія.

   Поки Костя допомагав Марії, Юля приготувала усім чай з бутербродами. Після плідної праці усі дуже зголодніли. Близько дев’ятої години вечора вони вийшли на вулицю. Все навкруги вкривав товстий шар пухкого снігу.

- Ого, скільки нападало снігу! – здивувався Костя. – Як я йшов до тебе, то снігу майже не було.

- Зате можна погратись у сніжки! – весело сказала Марія. Вона відбігла від нього, зробила велику сніжку й поцілила йому у груди.

- Влучно! – усміхнувся Костя. – Просто в серце!

   Він побіг за нею. Марія намагалася втекти, але постійно встрягала у сніг. Костя наздогнав її і повалив у кучугуру снігу.

- Ага, попалася…- Він обійняв та міцно поцілував її.

   Вона лежала на перині з білого снігу. Шапка злетіла з її голови і русяве волосся розметалося по снігу. Костя лежав біля неї. Вони дивилися на нічне небо, маленькі ніжні сніжинки, кружляючи, повільно падали на них.

- Знаєш… - тихо сказала Марія, дивлячись на небо, – Мені так добре зараз…

   Костя повернувся до неї й підклав руку під голову.

- Мені теж. - він нахилився до неї й поцілував довгим ніжним поцілунком. – Я тебе кохаю…

   Вони обійнявшись йшли до гуртожитку, Марія перша порушила тишу:

- Ти сказав, що на цю неділю нас запросили твої батьки?

- Так.

- А, ти знаєш, що у неділю шостогого лютого, а це означає, що у твоєї мами іменини!

- Дійсно «Оксани»! Я геть забув…

- І, що ми їй подаруємо? – запитала Марія.

- Навіть не знаю… - розгубився хлопець.

- Давай у суботу пройдемось по магазинах і щось вибиремо твоїй мамі. – запропонувала Марія.

- Гаразд, – погодився Костя.

   В гуртожиток Марія повернулась пізно з щасливою посмішкою на вустах.



Оксана Грицина

Відредаговано: 09.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись