Танго з ворогом

Розмір шрифту: - +

Глава 7. Мистецтво близькості (1)

Глава 7. Мистецтво близькості

З самого ранку накрапав противний дощ, повітря було на кілька градусів холодніше, ніж напередодні, і Мелані не мала жодного бажання вибиратися з теплого ліжка і вирушати в невідому пригоду, тому дрімала до останнього і, як наслідок, проспала. Та щойно під вікнами пролунав сигнал авто, а в мобільному - дзвінок від боса, вона схопилася і, гарячково покидавши все необхідне в сумку, вилетіла на вулицю. В результаті її зовнішній вигляд лишав бажати кращого: потерті джинси, бежевий величезний джемпер (але теплий та найулюбленіший) під круткою і зручні черевики на пласкій підошві. Волосся вона зібрала на потилиці в хвіст і, звісно, не встигла навіть вії нафарбувати. Тим краще, вирішила згодом Мелані, менше шансів, що Александр захоче переступити межу.

На відміну від неї Новак, схоже, готувався до вікенду набагато ретельніше. Навіть просте вбрання із сірого светра та ідеально чорних джинсів анітрохи не зменшувало його привабливості. Він був схожий на манекен з модного бутика, так само нереально красивий і недоступний. Темне волосся трохи скуйовджене, а на губах грає легка посмішка.

Мелані на мить зніяковіла, коли Александр узяв у неї сумку, і лише потім помітила, що приїхав він не на джипі. Блакитний "Шевроле Корветт" прийшов немов прямо з шістдесятих. Благородні форми і шкіряний відкидний верх справили на неї неабияке враження.

- Ніколи б не подумала, що тобі можуть подобатися такі машини, - зауважила Мелані, коли Александр любовно провів рукою по панелі приладів і завів мотор.

- Дісталася від діда, як і будиночок, до якого ми вирушаємо.

Їй здалося, що вона вловила дивні нотки в голосі чоловіка.

- Мені шкода, - просто сказала вона.

- Чого шкода? - здивувався Александр, повертаючи на шосе, що вело з міста.

- Він був тобі дорогий.

Деякий час у салоні панувала тиша, після чого придушено прозвучало:

- Адам Новак був єдиним, хто не відвернувся від мене. - І далі, даючи зрозуміти, що тема закрита, весело: - Що скажеш про 30 seconds to Mars ?

- Що?

У відповідь Александр врубав музику.

- А ти очікувала почути Бетховена?

- Зовсім ні. Чудовий вибір.

Схоже, позитивний настрій Александра не зміг похитнути навіть якийсь неприємний спогад.

Увесь шлях Мелані намагалася зберігати незворушний вигляд, не помічати, як впевнено тримає кермо Новак, як його міцні красиві пальці з доглянутими нігтями стискають шкіряне покриття. Запах його одеколону заповнив салон автомобіля і пробуджував у Мелані дивне запаморочення. Александр щось періодично говорив, намагаючись втягнути супутницю в розмову, але вона тільки кивала і відповідала односкладово, поглинена уявним монологом. Вкотре вона помічала, що присутність цього чоловіка буквально вибиває у неї землю з-під ніг, і вся її звична холодність не рятує від внутрішнього тремтіння. На те, щоб його побороти, знадобилась уся витримка. Але оскільки Александр не робив жодних спроб зблизитись, Мелані через деякий час заспокоїлася.

Згаданий босом будиночок виявився розкішним заміським маєтком у стилі славного Півдня. Колони на білосніжному фасаді, витончені барельєфи у підніжжя, високі та широкі вікна, а навколо хоч куди кинь оком - доглянуті галявини і, здавалося, неосяжні сади.

Мелані не стримала захоплений вигук, коли вони минули ковані чорні ворота, які разюче контрастували з краєвидом.

Гравій під колесами "Корветта" зашурхотів і затих, коли Новак заглушив двигун. Як люб'язний господар, Александр відкрив гості дверцята, пропонуючи вийти. Мелані щільніше запахнула куртку, рятуючись від поривів холодного вітру, що одразу вдарив в обличчя. Вона озиралася на всі боки, захоплено розглядаючи будинок.

- Заміський будиночок - дещо невідповідне визначення, згоден? - з посмішкою зауважила вона.

Александр не встиг відповісти. Центральні двері відчинилися, і, поспішаючи вниз по сходах, назустріч вийшла невисока жінка. Майже чорне волосся, в якому подекуди вже проглядала сивина, було стягнуте в пучок, трохи зморшкувате обличчя видавало вік, а мигдалеподібні карі очі - латиноамериканське походження. З-під білої в'язаної кофтини, що підкреслювала повноту, визирало темне плаття і мереживний фартух. Суворо стиснувши губи, жінка цілеспрямовано рухалася до Александра, який, променисто посміхаючись, розкинув руки, очевидно, маючи намір її обійняти.

Дивно, що він не попередив її про те, що вони будуть не самі, подумала Мелані. Вона поки не вирішила, радіти цьому або ж навпаки.

- Джина, мила моя старушка, - вигукнув Александр, на що "старушка", підійшовши впритул до нього і тицьнувши пальцем у груди, звинувачувально вимовила:

- Ах ти негідник, Александр Новак! Де ж тебе носило стільки часу? Невже ти був такий зайнятий, що не знайшов хвилинки провідати Джину?!

Вона говорила з легким іспанським акцентом, який не стерся і після стількох років.

- Я ж тебе виняньчила, ти виріс на моїх очах! Де твоя совість? Чому так давно не з'являвся?

Потім несподівано схопила Александра за обидві щоки, доволі чутливо їх потріпала і, нарешті, заспокоївшись, посміхнулася і дозволила собі впасти в обійми чоловіка.

- Джина, - Александр був саме каяття, - пробач своєму негідникові. Обіцяю, що тепер буду кожні вихідні відвідувати тебе.

- Дивись мені, - вона погрозила пальцем. - Краще ти, ніж дехто інший. Зачастив він щось, не подобається мені це, та й  Рік його не любить, сам знаєш.

Мелані спостерігала за сценою зі змішаними роздратуванням і цікавістю та чекала, коли ж її представлять. Мало того, що ця Джина, ким би вона не була, буде поблизу, та ще й якийсь Рік, судячи з розмови, теж живе в маєтку. Немов почувши її думки, Александр повернувся до дівчини.

- Мелані, це Джина - наша економка, доглядає тут за всім за моєї відсутності. Джино, це Мелані... - він запнувся, - моя колега.



Lina Alex

Відредаговано: 23.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись