Танок квантів

Розмір шрифту: - +

Глава 4. Щоденник Сорона

"Союз безглуздого чоловіка і безглуздої жінки породжує мати-героїню.

Союз безглуздої жінки і розумного чоловіка породжує мати-одиначку.

Союз розумної жінки і безглуздого чоловіка породжує звичайну сім'ю.

Союз розумної жінки і розумного чоловіка породжує легкий флірт".

Ф.Раневська

 

«Моя офіційна мати, Ламіноль, створила, як здається, найбільшу частку випадковостей в моєму житті. Вірніше, вона й була тією першою випадковістю, яка зумовила усі подальші. Але її вплив на мою долю не був одноразовим - в цьому випадку про неї можна було б лише згадати на самому початку щоденика й цим обмежитися. Ні, її роль в усій цій історії не зводилася до якоїсь банальної пролитої олії або випадково розчавленого метелика, що згодом складним та незрозумілим шляхом призводить до непередбачуванного наслідку. Ні, вона кожним своїм жестом, кожним словом і вчинком, немов граючи заздалегідь вивчену роль, вела цю історію до одного зумовленого результату. Я довгий час вважав, що таке не могло статися випадково. Я перевіряв, різними засобами й де мав змогу, її минуле, її зв'язки, її речі. Я вивчив її звички, смаки та примхи. Я шукав, хто навчив її усьому цьому, хто задумав та утілив в життя цю неймовірну інтригу. Я нічого не знайшов. Це дійсно була випадковість, черга випадковостей. Але тоді тим більш важлива її роль в цій черзі.

* * *

…пройшло вже більше семи зюф з того пам'ятного тче, як князь Алєхоель забрав юну артистку-кастагі до свого гарему прямісінько зі сцени балагану на площі Ткета. Для Ламіноль ці сім зюф промайнули, наче одна. Князь ні тче не провів без неї - прогулянки, бали, прийоми, поїздки по місту. Скрізь, де дозволяли йому правила т'аперол[1], брав наложницю з собою. За ці сім зюф вона побачила і дізналася більше, ніж за усе коротке життя. Минуле згадувалося все рідше - Ламіноль здавалося, що мандрівні артисти-кастагі якщо й мають до неї стосунок, то якийсь зовсім незначний, дрібний. Перший час, звичайно, було ніяково: слуги, вдосталь їжі, величезна ванна, багатий гардероб, більший, ніж уся костюмерна рідного балагана, і приховане презирство на балах, перешіптування за спиною. Князь, який майже щоночі проводить у неї. І страх... страх кожного ранку. Страх, що усе це зараз закінчиться, а її викинуть на вулицю або продадуть куди-небудь. Але минали тче і нічого не мінялося. Внутрішній злам настав десь наприкінці третьої зюф, під час балу на честь дня народження улюбленого сина князя клану Жовтої Черепахи. Слабкий клан воїнів-білих, які непогано заробили останнім часом на охороні купецьких караванів. Подейкували, ніби вони самі почали торгувати, набравшись досвіду в мандрах з купцями. Інші клани воїнів-білих спочатку глузували з них, але після того, як Черепахи виплатили в казну кастовий податок, удвічі перевищивши сплачений найсильнішими кланами, їх рейтинг значно зріс і кепкування вщухли. На балах клану почали з'являтися і князі сильних кланів воїнів-білих і князі багатих кланів торговців-сірих. Для них спеціально накривалися столи в тихому садочку, де можна спокійно обговорити усі питання, поки інші запрошені розважалися в залі прийомів. У зв'язку із специфічним складом гостей, кастові правила дотримувалися дуже умовно. Князя Алєхоеля теж туди запросили, як втім, на усі бали, які проходять в Ткеті. Бути присутнім на кожному з них він фізично не мав змоги, та й не хотів. Інші це теж розуміли, але направити запрошення князеві були зобов'язані. Купу таких паперів кожен тче сортував керуючий князівського палацу. Він відкладав декілька, на його думку, потрібних, а інші віддавав прислузі на розтоплення коминів. Запрошення Жовтої Черепахи було потрібним, і князь поїхав туди, захопивши з собою Ламіноль.

У той тче вона сиділа біля вікна на балу Жовтих Черепах і, як завжди, чекала, поки князь Алєхоель вирішить усі свої питання та повернеться до неї. По залу неквапом пересувався натовп у багатому барвистому вбранні. Ось пройшла пара воїнів-білих в яскраво-синіх накидках, підперезаних тонкими набірними ременями із висячими старими потертими піхвами. Відкриті до плечей руки притягали погляд розвиненою мускулатурою і красивими шкіряними наручнями з інкрустацією дрібними коштовними каменями. І на руках і на наручнях можна було помітити сліди від старих ударів: на руках у вигляді тонких шрамів, а на наручнях у вигляді ледве помітних подряпин. Ламіноль подумки усміхнулася, - князь тільки учора розповідав про нову моду серед молодих воїнів-білих, коли напоказ виставлялися хоч якісь ознаки участі у бою, хоча прибрати ці шрами за допомогою мага Життя не складало особливих труднощів. Втім, як і нанести, також за його допомогою. Назустріч воїнам пройшла групка з чотирьох дівчат-сірих, обвішаних коштовностями з голови до ніг. Одна з них йшла трохи попереду інших, ймовірно, дочка князя-торговця, а супроводжуючі подруги - дочки інших багатих купців її клану. На усіх були сарі традиційного крою з найбагатшої і рідкіснішої тканини, яка на грудях й плечах взагалі не була видна з-за безлічі прикрас. Поголена, за останньою модою, половина голови княжни-сірої була прикрашена складним малюнком, який переходив в таку ж складну зачіску на другій половині. Здавалося, наче намальовані на голові переплетені стебла рослин, виходять на поверхню, знову переплітаються в тонкі складні кіски й закінчуються на їх кінцях невеликими гронами дрібних квітів. Обидві групи обмінялися уважними поглядами, належним чином оцінили зусилля кожної в створенні свого образу, і продовжили шлях. Їх батьки і матері в цей час, швидше за все, в неспішній бесіді обговорювали цілком інші питання, які ніяким чином не мали зв’язку з образами, вдягнутими сьогодні дітьми. На Ламіноль обидві групки не звернули уваги, лише ковзнули поглядом по її хустці наложниці з символами клану, і пройшли далі. Вона цьому була рада й далі з цікавістю розглядати зал. Саме так у неї проходила більшість балів - просидіти в кутку, дочекатися князя, відтанцювати з ним два-три танці, пройтися з ним же серед гостей й прямувати додому… чи то як назвати нині її житло. При князеві ніхто в очі про її походження не нагадував, а ось без нього бажаючих знаходилося досить багато, що дратувало Ламіноль неймовірно. Ось й цього разу, поряд з нею зупинилася групка молодих лємаржек на чолі з дружиною винуватця урочистостей - улюбленого сина князя Жовтих Черепах. Майже дюжина багато одягнених лємаржек-білих в оточенні півдюжини гостей. Дружина іменинника здійснювала належний за етикетом обхід залу, щоб особисто поспілкуватися або хоча б привітатися з усіма гостями. Вона сьогодні була хазяйкою, й це дуже подобалося - ще не звикла до зростання положення клану, та намагалася це підкреслити кожним рухом чи словом. Помітивши мовчазно сидячу Ламіноль, хазяйка перекинулася парою тихих реплік зі своїм почтом, ймовірно уточнюючи, хто ця гостя, і з солодкуватою посмішкою підійшла ближче.



КТГорошко

Відредаговано: 19.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись