Теплі історії до кави та пледу

Розмір шрифту: - +

Бал-маскарад

Дарина стискала в своїх долонях запрошення – цупкий шматок картону чорного кольору, покритий глянцем. Текст, що красувався на ньому витонченими білими літерами, здавалося, був написаний ще пару століть тому.

– Ого, та вони люблять пафос! – саркастично сказала Дарина.

– Ага, особлива риса нашого керівництва, – погодилася її подруга Інга. – Чого лише вартий цей їхній щорічний бал-маскарад в честь заснування фірми. Та ще й з запрошеннями такими, ніби для знатних вельмож з минулого. І це при тому, що на нього запрошуються лише співробітники.

– Чому ти така категорична? Як на мене, не так вже й погано відчути себе Попелюшкою раз на рік.

– Даро, мені нещодавно двадцять вісім стукнуло. Я вже виросла з цього. Хоча зізнаюся, перші п’ять років мені й справді це подобалося.

– Знаєш, я хоч твоя ровесниця, але не відмовилася б відвідати бал, – її обличчя стало замріяним.

– От і добре! Підеш замість мене.

– Тобто? В якому сенсі?

– В прямому. З цим запрошенням тебе пропустять.

– Ти ж казала, що серед запрошених лише співробітники.

– Так, але ми з тобою однакової комплекції і ти будеш в масці, тому ніхто не здогадається.

– Я б не була такою впевненою. Люди, які не один рік працюють з тобою, точно помітять підміну.

– Вони – так. Але в нас колектив дружній. Своїх не здаємо. А керівництво не обтяжує себе спілкуванням з нами. Всю роботу приймають в електронному вигляді. Когось особисто кличуть лише за крайнього випадку. Тому, коли охоронці не здогадаються, то далі хоч маску знімай.

– Допустимо, з цим проблем не буде. Але ж бал вже сьогодні. Як я встигну купити сукню, маску, взуття?.. А ще й треба зробити зачіску і макіяж.

– Довірся мені. Я все влаштую.

 

***

 

Будильник Мар’яна паскудно задзвенів опівдні. Чоловік сердито бурчав собі підноса, поки з напівзажмуреними очима шукав клятий телефон, аби заглушити цей пекельний звук, що тисячами маленьких молоточків відбивав такт в голові. Коли він таки спромігся це зробити й сів на своєму ліжку, то одразу пошкодував. Все тіло ломило.

– Мда, так багато пити вчора було явно нерозумним рішенням, – сказав Мар’ян в пустоту кімнати. – І як мені тепер дуба не врізати на тому клятому балу?

Хоча дійство мало розпочатися лише об одинадцятій вечора, чоловік сумнівався, що йому остаточно покращає до того часу.

Він не без зусилля підвівся і поплівся в душ. Не було коли валятися в ліжку. До одинадцятої треба зробити купу справ. Таки складно вдень розвозити посилки, а ввечері вести свята.

 

***

 

Я заворожено вертілася перед дзеркалом в салоні краси, в який три години тому мене привела Інга. Дівчина, яка працювала над моїм образом і справді була чарівницею. Моє темно-каштанове волосся, завите у витончені локони вона уклала у високу зачіску, лишивши одну тонесеньку прядку, що кокетливо спадала на моє обличчя й красиво колихалася від найменшого руху. Пам’ятаю, сама не раз намагалася таке зробити, та в мене вона завжди більше скидалася на пошарпану соломину. На моїй голові виблискували шпильки з маленькими квіточками, що формою походили на барвінок. Мій погляд перетворився у погляд кішки, завдяки довгим стрілкам та темно-зеленим тіням, що перекликалися з кольором сукні – справжній витвір дизайнерського мистецтва з чорним мереживом на ліфі й глибоким вирізом на спині.

– Але я таки не розумію, навіщо на стільки яскравий макіяж… – все ж, образ хоч і був дуже гарним, але я завжди побоювалася так фарбуватися. Якось не вистачало мені сміливості на подібне. Але ніде правди діти, давно хотілося.

– Маска – це річ, яка сильно привертає увагу до очей. Тому треба, щоб вони виглядали неперевершено, – коли Інга одягла мені чорну маску, я зрозуміла, що подруга має рацію.

– А я не змерзну у такій відкритій сукні?

– Надворі без двох тижнів літо.

– Але вже ніч.

– Не хвилюйся, за півгодини приїде таксі, тому мерзнути не доведеться.

– Інго, а нащо тобі відправляти мене замість себе? Невже ти не могла просто не прийти?

– Не могла. Керівництво стежить за тим, щоб всі співробітники були присутні на дійстві.

За півгодини Інга допомогла мені сісти в таксі і я поїхала на свій перший і, мабуть, єдиний бал в моєму житті. Моє серце клекотало, мов божевільне. Аж соромно було від того, що двадцяти восьмирічна річна жінка й досі мріє про казку в реальному житті.



Tory_Chameleon

Відредаговано: 16.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись