Ти мене не знайдеш

Розмір шрифту: - +

Зайцеподібний демон

Коридори приміщення ніби аж дихали сумом, відчаєм і безвихіддю. Варто було переступити поріг цього місця, як тебе одразу затягувало в якийсь особливий світ, що живе за своїми правилами, які кожний мешканець розуміє на свій лад.

Гена не обирав працювати тут. Він взагалі не вірив у те, що хтось може влаштуватися сюди добровільно. Втім, життя часом примушує.

Всі дні чоловіка були схожими між собою. Часом йому здавалося, що він зрісся з цими паршивими стінами, які так відчайдушно потребували ремонту. А що ще на нього могло чекати, якщо він живе тут? Вдень наглядає за цими істотами, більшість з яких втратила людську личину, а вночі спить на старезному дивані, відчуваючи кожним сантиметром свого тіла пружини, що мріяли впитися в його плоть.

Втім, той ранок чомусь вирішив стати особливим.

– Цей знову до нашого Кричевського? – кинув Гена Степановичу, коли мимо них пройшов чоловік в темно-коричневому костюмі.

Степанович своїм зовнішнім виглядом уособлював всю «красу» цього місця. Вічно хмурий, вічно сутулий, брови зсунуті так, ніби їх власник без кінця щось напружено обдумає. Про вік можна було сказати лише приблизно – років сорок п’ять - п’ятдесят. Точно знав, мабуть, лише той, хто приймав чоловіка на роботу. Ім’я свого він також не називав, представляючись всім Степановичем. Балачки від нього рідко хто чув. Лише Гені якимось дивом іноді вдавалося розговорити його.

– А до кого ще? – голос в чоловіка був хриплий, навіть скрипучий.

– І чому він постійно до нього ходить?

– Невже не знаєш?

– А що я маю знати?

– Не припиняю дивуватися тобі. Тут всі про нього знають. Такий молодий, а вже снуєш, ніби привид, нікого не чуючи. Не годиться так.

– Степановичу, ти й сам на живого мало скидаєшся.

– Я – то інша справа. Мені стільки, як тобі, було років двадцять тому.

– То що з цим Кричевським?

Він у нас на кшталт місцевого підпільного детектива.

 

***

 

Аскольд Кричевський був звичайним двадцяти семи річним чоловіком. Працював з восьмої до п’ятої в офісі, мав миловидну дівчину Марину, якій планував зробити пропозицію в найближчому майбутньому, а суботніми вечорами полюбляв випити склянку пива з друзями у місцевому пабі.

Нічим особливим його життя не виділялося. Єдине, що трішки не вписувалося в образ, – ім’я. Та й цьому є зовсім нецікаве пояснення. Батько чоловіка був істориком. Коли народився син, він саме писав наукову роботу про варязького князя Аскольда. Тоді йому здалося, що буде добре назвати так свого хлопчика. В той момент він прирік себе на кількамісячне бурчання дружини, бо та ще з дитинства мріяла про маленького Богданчика.

Того літа Аскольд взяв відпустку за власний рахунок і поїхав на дачу своїх батьків з твердим наміром знайти відповідь на питання, яке на давало спокою родині останні сім років: куди поділася його десятирічна сестричка Аделіна.

Насправді то була гучна справа, про яку й досі багато хто згадує з жахом. Одної липневої ночі в дачному поселенні зникло одинадцять дітей. На ранок нещасні батьки знайшли в ліжках замість своїх чад маленьких плюшевих зайчиків, що поміщалися на долоні. Милі, доволі реалістичні звірятка виглядали як жорстока насмішка. Поліцейські перевернули геть усе, шукаючи таємничого викрадача, чи навіть викрадачів. Не лишилося жодних дверей, в які вони не стукали в цьому поселенні. Та все було намарне. Здавалося, злочинець розчинився в повітрі разом з дітьми. Справу зам’яли і закрили заднім числом.

Багато сімей після того продало свої дачі. Вулиці стали значно тихішими, бо ніхто не хотів їхати туди, де зникають діти, а місцеві бабці справу свою знали: щойно бачили покупців, одразу бігли розповідати байки про зайцеподібного демона, який затяг нещасних у таємне лігвище. Хоч вір, хоч ні, а знайти клятого плюшевого зайця замість власного синочка чи донечки нікому не хотілося. Та людей, які не мають дітей, на світі вистачає, тому будинки не довго пустували.

Аскольд давно поривався знайти негідника, який викрав його сестричку, та все якось не міг наважитися знову зануритися у це жахіття. Він і сам не знав, чому саме зараз зважився розслідувати цю справу. Просто одного ранку прокинувся з твердим наміром зробити це, і вже не зміг прогнати цю ідею зі своїх думок. Його не хвилювало те, що з цим не могли впоратися навіть професіонали. А прийнялися вони до діла зі всією серйозністю, бо серед батьків зниклих були й такі, що могли запросто влаштувати веселе життя всім, хто виявить халатність.

Перед тим, як приїхати на батьківську дачу Аскольд мусив кілька тижнів витратити на пошуки батьків та інших рідних зниклих і вигадати, як змусити їх говорити з ним. З деякими було просто. У нещасних починала жевріти давно згасла надія знайти своїх дітей, чи бодай викрадача, який за все відповість. Та були й такі, з якими довелося вдаватися до хитрощів, або ж тиснути на болюче (дехто заглушив свій біль, народивши ще одну дитину, яка зараз мала приблизно такий же вік, як і зниклі).



Tory_Chameleon

Відредаговано: 29.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись