Ти—одна на мініон!

Розмір шрифту: - +

Частина 7

Прокинувся я, як завжди, рано. Вмився, вдягнув спортивку і пішов на пробіжку. Через годину наполегливого бігу в парку я поплавав в басейні.

Коли я витирався я поглянув на себе в дзеркало. На мене дивився брюнет, ростом 1.95 з сіро-блакитними очима, вміру накачений, вагою 90 кг. Якому до того ж 25 років.

У мене ще буде все. І вірний друг і вірна кохана. Ще є час...проте не найближчим часом. Потрібно відійти трохи від цієї подвійної, зради...

Ну добре, з дружиною, з нею я прожив 3 роки, але друг, ми з ним дружимо від першого класу...боляче...як же боляче...

Але ніхто, ніколи не дізнається про цю біль!...

Як і про всю іншу, що заповнює моє життя...

Годинник показував 11:00 коли я під'їхав до кафе- бару, ні, я не зібрався бухати, я працюю барменом, ось таке у мене цікаве хоббі. Обслуговувати усіх, вислуховувати чужі проблеми, коли своїх повно.

—О ,Ромка, ти саме вчасно, проходь, поможеш підготувати все. До відкриття залишилось 10 хвилин.

—Ок, бос—так у крутого боса, є не надто але також крутий бос.

У кафе-барі "БарДак" час проходить не замітно. І хоча стояти весь день на ногах не в кайф, вкінці кожного робочого дня стає легко на душі.

Але видно, зараз такий час, що легко на душі не може бути ніяк.

Позвонив Валєра—головний директор. Розповів, що йому потрібна відпустка на необмежений час. У нього мама захворіла. Звісно ж я його відпустив.

Переговори пройшли чудово.  "Автолюкс" готовий з нами співпрацювати. Так як замісника головного директора я звільнив потрібно виходити мені на роботу.

Коли я ліг спати, на годиннику було 01:45.



Валерія Ластівка

Відредаговано: 10.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись