Тінь. Блакитні вогні

Розмір шрифту: - +

Ґерус

Через вікно лилося світло, Дона сиділа в м’якому кріслі, тримаючи свою чималу, чорну сумку. Вона була спокійна, не зважаючи на те, що вже майже дві години відповідала на безглузді запитання.

-Дона, ви така спокійна, зовсім не переживаєте за свою племінницю?

-Чому мені за неї переживати? – Дона лукаво посміхнулася, в свої роки вона виглядала дуже молодо. Чоловік, що сидів на проти неї за високим , письмовим столом поправив краватку, окуляри і щось швидко записав в нотатник. – Хай переживають ті хто стане на її шляху.

На столі задзвонив телефон .

-Ґерус слухає . – Обличчя чоловіка не виражало жодних емоцій, Дону це розсмішило, вона згадала свого першого чоловіка, як давно то було .- Так вона тут, я проведу її до кімнати відпочинку.

- Ви мене дивуєте?- Дона хіхікнула і поправила прядку волосся, що вибилася з її зачіски.

- Чим?- Знову жодних емоцій

- У вас на столі стоїть комп’ютер одної з останніх моделей цього року, ваш мобільний також тільки з конвейору, а ви користуєтесь записниками і телефонами, які старші за вас.

- Ви розбираєтеся в техніці?

- Я ні…племінниця розбирається.

В двері постукали. Не дочекавшись дозволу увійти до кімнати протиснувся Олег.

-Я проведу нашу гостю до кімнати відпочинку .- Олег зверхньо поглянув на чоловіка, що під поглядом вжався в крісло, але і зараз не виказував жодних емоцій .- Я тільки що був у Лани отримав дозвіл.

-Робіть, що хочете. В мене своїх справ вистачає . – Засвітився монітор комп’ютера і під маскою спокою і байдужості, пробігла нотка задоволення .- Олег, мені потрібні будуть звіти за минулий місяць.

Олег іронічно усміхнувся і ввічливо подав руку Доні, та про сканувала його холодним поглядом зелених очей, але все таки подала руку, коли вона вийшла з кімнати Ґерус зітхнув з полегшенням, його не впізнали. В коридорі почувся легкий цокіт Дониних каблуків і через мить вона виникла знову в дверному пройомі .

-Ґерус, правильно? Не забудь провідати бабусю, а то вона мені всі вуха прожувала, вона чекає на тебе кожен день . Тобі нагадати адрес?

-Ні я пам’ятаю його…

-От і добре .- Дона збиралася піти, але дещо згадала, при цьому почервонівши, як школярка. – Можна тебе попросити полий квіти у мене в саду, тобі не буде тяжко, а то від Ади дістанеться потім не тільки мені.

Широкий коридор був гарно освітлений, по обох боках тягнулися двері.

-Чудова у вас сумка, Дона . – Олег посміхався

-Чудова в тебе сумка .- Дона також посміхнулася. – Так буде правильніше.

-Я виявив повагу…

-Не говори мені про вік .- Жінка різко зупинилася і взяла Олега під руку. – Я знаю твою таємницю…

-Таємниці є в усіх. Я правий?

-Так ти правий.



Аніта Кай

Відредаговано: 13.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись