Тінь. Блакитні вогні

Розмір шрифту: - +

Театр

 

Хмарки повільно пливли по безкрайньому небу, сонце ласкаво гладило шкіру, нарешті я можу відпочити, просто поваляться на зеленій траві, поїсти, зайти в інтернет, послухати музику, та взагалі зробити що хочу. Знаєте тільки зараз я зрозуміла настільки дорожу своєю родиною. Нарешті почалася моя відпустка в інституті, але той факт, що тепер в мене є ще одна таємна робота, мене не засмучував зовсім. Ми приїхали до Києва, за нашим домом гарно доглядають, тай майже кожні вихідні ми дома. Ми з тіткою часто гуляємо містом, але нажаль Ада відмовляється гуляти з нами, вона зараз обмежена в діях. Ой забула розповісти ми знайшли тіло Ади. Це дуже гарна новина, але нажаль тепер їй треба вчитися всьому заново, хоч за нею і дивилися там, але тіло не зразу прийняло душу назад. Так про що я? Ви хочете знати, як все було? Ну добре розкажу.

В той день дощ лив, як з відра,здавалося хтось відкрив всі небесні крани. Дона не говорила до мене всю дорогу поки ми їхали в красивій іномарці до театру, її погляд був спрямований у вікно, вона робила вигляд, що любується Київськими краєвидами. Авто різко зупинилося, мені стало страшно виходити на вулицю, моя сукня явно не для дощу, а як мінімум для урочистого прийому, хоч і виглядала дуже просто, але тканина з якої зшили це диво, була настільки ніжна, я просто хотіла в ній залишитися на все життя. Двері відкрилися і мені подав руку Олег, Дан відкрив двері Доні. Велика чорна парасоля врятувала мене від промокання. Наша компанія була вся розкішно вдягнута, якщо не роздивлятися дрібниці то ми виглядали, як люди з еліти. Театр виглядав чудово, не можу описати свої відчуття від першого походу в таке місце. Ложе в якому знаходилися наші місця було чудово розміщене, не так давно я дізналася, що то сама крута ложа, яку можна було представити. На самій виставі не хочу зупинятися, скажу одне про неї вона була чудова. Вистава закінчилася, актори вийшли на поклон, глядачі зустріли їх бурними оплесками.

В нашу ложу прошмигнули дівчинка, на вигляд років шести, підійшла до Дони.

Вона чекає на вас .- Дівчинка зникла так само швидко , як і з’явилася.

Коли всі люди вийшли з залу, ми пройшли за куліси, це виявилося простіше чим я гадала, просто нас вже чекали. Знову з’явилася та дівчинка, вона супроводила нас до дверей однієї з гримерок. Чоловіків попросили залишитися за дверима. Коли за моєю спиною закрилися двері, мені стало якось не пособі. В кімнаті панував темнота, єдиним джерелом світла були лампочки, що оточували велике дзеркало, перед ним сиділа жінка, обличчя її я не бачила.

Ми прийшли до вас у справі .- Дона не поспішала підходити блище до жінки, ніби остерігалася чогось .- Ми шукаємо одну річ, вона належить нам.

Господиня гримерки не відповідала, лиш механічними рухами обвіювала себе віялом.

Мені стало ще моторошніше, коли я помітила в тій темноті силуети манекенів.

Дона нарешті підійшла блище і знову звернулася до господині.

-Нам відомо, що ви провидиця .- Дона різко відступила назад, міцно прижавши до себе свою сумочку, ніби її зараз вкрадуть .- Джейн, попробуй відкрити двері.

Нарешті я почула голос тітки за стільки то часу. Не знаю, що коїться , але зробила крок назад туди де були двері, спиною врізалася в щось холодне. Чиїсь руки обхопили мене так, що я не змогла поворушитися. Дона витягнула з своєї сумочки ліхтар, який по розмірам був більший за саму сумочку, поставила його на підлогу освітивши кімнату, потім дістала з тої самої сумочки велику бейсбольну биту. Манекени почали рухатися в сторону тітки, я зрозуміла хто тримав мене мертвою хваткою,манекен. Не знаю з чого зроблена битка тітки, але нападникі вона розбивала на дрібні деталі, одним легким рухом вона розбила міцні обійми мого нового друга, бо тільки най кращі друзі можуть собі дозволити такі обійми. Жінка продовжувала сидіти біля дзеркала не звертаючи уваги на весь шум. На її голові серед пишної зачіски , я помітила дивне блимання. Тітка підійшла до неї і зірвала перуку. На голові в неї красувалася червона не велика лампочка, врізана в голову.

-Це не провидиця . – Прошептала тітка.

Я хотіла пожартувати, що Дона капітан – очевидність, але жарт застряг в мене в горлі. Лампочка почала блимати ще сильніше і швидше. Мене скував страх, Дону також. Ми стояли і чекали поки рване. Двері були замкнуті.

-О Боже, ви що подуріли?

З мене спала пилина оціпеніння, перед мною стояв дух Ади.

-Ти вернулася? – Прошептала Дона.

-Не час запитань. Джейн перенеси нас з цієї кімнати.

-Але бомба? Вона рване!

-Вона налаштована на вас і рване тільки в тому випадку якщо ви тут залишитесь. Час іде. 

Мене не потрібно довго просити, я миттєво відреагувала і перенесла нас прямо на сцену. До нас повільно почали наближатися фігури. Наша вистава почалася.



Аніта Кай

Відредаговано: 13.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись