Тінь Бронзового Бога.

Розмір шрифту: - +

То була я ?

Вчорашній навіжений день залишив в мені гостре відчуття самотності…Я не бачила Його лише з учора, та здавалося – вічність промайнула…Без нього тепер самотність моя завжди терзає мене…Майже фізичним болем суть моя хворіла , задихаючись від безнадійної відстані між нами…: тимчасово- просторової, і безнадійної відстані між нашими душами…Він ніколи не впустить мене в свій світ - такий омріяний мною…,і ніколи не захоче й сам зазирнути в мій…А як же той погляд в авто після вечірки?...не треба ілюзій, не треба, дівчино… Хіба ж міг він, наділений найкращими лицарськими чеснотами, і маючи шляхетне добре серце, інакше якось на мене глянути в тій ситуації…? –то був жаль до мене…жаль до приниженої істоти, абсолютно ніяк не пов*язаний з почуттями до жінки…Не потрібно відпочатку надіятися…- це просто небезпечно..., бо загинеш!…

З тими вчорашніми шпигунськими іграми відчула я неймовірну свою відданість Данилові…так, не просто кохання: мені хотілося бачити його щасливим; я хотіла впевненою бути повсякчас, що йому добре і затишно у своєму світові…і, частково, щоб я була причиною його щастя…ні ,ні … не кохання моє - причиною бути мало, ні…, а – участь моя в його житті…підтримка …Я б ніколи не полишала б тебе ,Даниле,якби те було можливим : я б тінню твоєю стала, щоб слідувати за тобою усюди…; і назавжди разом залишитися приречені ми з тобою були б ! …так тебе іще ніхто не кохав, Даниле!

Сьогодні я можу бути вдома – Він сказав…, і - те, - що він зателефонує…Марися була на роботі, а я, загорнута в плед, -вдома …Я сиділа в кріслі, що впритул було підсунутим до вікна…: через скло пустими очима дивилася я у небо…- там пливли якісь дивні хмари…Задзвонив телефон, я просто-таки кинулась …- то була Марися…

-Ярисю…, що відбувається?...,-стурбований голос сестри примусив мене зібратися з думками…Мої ноги вже добряче затекли від того, що й не помітила я як довго сиджу в одній позі …-скрюченій позі якійсь…насилу я випростала кінцівки…

-Ти про що , Марисечко?..,- як могла приховувала я свій настрій, через який щоп*ять хвилин плакала беззвучними сльозами…беззвучні сльози – найстрашніші…, бо вже не стає їм слів, щось говорити…

-Я точно знаю, що з тобою щось відбувається!...За весь вчорашній вечір ти не вимовила і пари слів! Він, що, тебе ображає? …Якщо хочеш, можемо увечорі поговорити?..,- Марися ж казала, що її запросили на день народження сьогодні…,хай іде - розважиться дівчина.

-Марисе, не вигадуй нічого! …Тебе ж запрошено на свято увечорі? …Зі мною ,чесно, все гаразд!...,- мені хотілося вже швидше закінчити цю розмову, бо відчувала я, що підступають оті мовчазні сльози…душять вже мене знову зсередини! …депресняк який…

-Ну гляди ж мені!...Я не вспію додому забігти, то прийду , мабуть, пізно…нічого?...Принесу тобі чогось солоденького, добре?..., - солоденького?…напевно, все ж Марися не повірила моїм запевнянням про «все добре»…, - погана з мене актриса…самоіроніє, врятуй мене!…

Дуже добре, що Марисі не буде ще довго. Встигну заснути, допоки вона не почне розпитувати мене про все…Може, і цей ручай сліз висохне…Я плакала не з якоїсь причини, здається…- якась печаль мене охопила просто… - таке ж буває?

Вже сто років не дивилася телевізора…Може,…я натисла кнопку на пульті. Увімкнувся якийсь канал новин…професійно, а головне – яскраво нафарбована дикторка розповідала про якісь події:…політика,економіка, спорт…Монотонний голос ведучої поступово схиляв мене у сон…І, раптом, не чувши що там казали, я побачила на екрані Ендрю: зі схвильованим обличчям він щось казав про… «хакерський напад» ?!!!...О Боги!...Щооо?...-якесь лихе передчуття вкололо мене в груди !...Панічно я почала шукати кнопку збільшення звуку, та натомість випадково перемкнула канал! Не зчулася я , як вже нецензурне слово з моїх вуст наповнило простір!...жах…Мені вдалося перемкнутися назад…там Ендрю все ще говорив…, та яке там «говорив» - плакав!…Сюжет з Ендрю закінчився, і дикторка вже підсумовувала подію:

-Як стало щойно відомо: один з найбагатших людей шоубізнесу нашої країни режисер Андрій Коробов постраждав від хакерських атак на свої рахунки, що знаходились в шістьох різних банках світу. Атаки відбувались одночасно з двох різних місць на планеті, і як результат: майже, всі гроші були переведені на офшорні рахунки, місцезнаходження яких ,наразі ,неможливо визначити…Зараз лише відомо, що атаки здійснювались злагоджено зі Швеції та України …Кіберполіція допоки утримується від коментарів щодо цього зухвалого злочину . Ведеться слідство…

Що це щойно було? …Якісь логічні схеми- ланцюги почали вибудовуватись в моїй голові…Невже те, що мені довелося робити вчора з отим сканером і мікрочипами може бути пов*язане із сьогоднішніми новинами?!...Я почала ходити по квартирі…у безпам*ятстві провела я , напевно, декілька годин...: все думала і дуумала…намагалася сама себе заспокоїти – марно…

Задзвонив мобільний…то був, нарешті, Данил:

-Привіт, Славо...Як справи?...,-його тон був дуже спокійним…, може, він не причетний?...чи …ми –непричетні ?...що я собі думаю таке?

-Добрий день, Даниле…,зі мною все гаразд. Сподіваюсь, у Вас теж все добре? - я ледь стримувалася, щоб не почати розпитувати його прямо по – телефону…Я злякалась вже тепер, що моє останнє запитання пролунало занадто зухвало: і на підтвердження правильності мого припущення, - Данил витримав невелику паузу перед тим , як продовжити розмову :
 



Мірель Мірель

Відредаговано: 22.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись