Тінь його серця

Розмір шрифту: - +

Глава 4

  Безстрашний, не розумний порив дівчини змусив його серце на мить зупинитись. Адже один-єдиний дотик міг перетворити її на попіл.           
   Цей  темний дар - загроза для не тільки для ворогів, але й для всіх інших.
  Яке ж було здивування, коли Ляна залишилась ціла й не ушкодженна!
  З самого початку її появи, він щось відчував, якесь дивне відчуття виникало поруч з нею, але тепер з'явились реальні докази, залишалась остання перевірка.
  Яким тривожним було серце, коли підвів її до альтанки матері, древні символи мовчали, закляття діяло, а отже  жодної загрози для нього вона не несла.
  Тепер він знав як це відчувати свою кіярі- жінку, що зможе прийняти його  і погасити безумство,що є невід'ємною платою за неймовірну силу. 
  - Здається, тебе можна привітати? 
  Канер виринув із темряви коридору. Від погляду його проникливих очей нічого не можна приховати. 
-Бачив благодать у  саду.Вона була більшою ніж минулого разу. 
  Одріон різко зупинився, здається ці слова сказані не просто. 
-Так як минулого разу не буде. 
  В голосі почулись холодні нотки. 
-Я бажаю тобі добра і не хочу твоїх страждань. Ти мало не загинув!
-Я все пам'ятаю, як мало не вбив пів сотні людей. 
  І лорд пішов, а його друг ще якусь мить простояв на місці і теж рушив лише йому відомому напрямку.

  На лісовій галявині, залитій місячним сяйвом зустрілись дві фігури. Одна була жіноча, висока та струнка, тільки білі пасма волосся виглядували з-під капішона. 
  Інша належала дивній  істоті з тілом чоловіка та крилами як в кажана. Волосся у нього не було, але їх замінили густі шипасті нарости. 
- Ти спізнилася! - прошипів недочоловік. 
-Чекав десять років, - вона підійшла впритул до нього, провела рукою по оголеному торсу. - що ті кілька днів. 
-Чому так довго? 
-Рутер, потрібно було ж замітати сліди щоб ці ідіоти  бовдура Одріона не знайшли мене. 
-Ти минулого разу ледь жива залишилась. 
  Від цих слів, блондинка різко смикнула руку, ховаючи у  складки свого балахону. 
- Я тоді  не була готова. 
-А зараз? 
-Так, у мене є дещо для  нього. А у тебе все готово? 
-Ми стільки років чекали, ледь вживали, але потроху збирали сили  і  нарешті готові. 
  Жахлива усмішка зявились на її обличчі і можна було зрозуміти, що почутим більш ніж задоволенна. 
-Тепер, веди!

    Наступного ранку, я вже звично рано встала і зайнялася своїми обов'язками. Вода вже закипала коли прийшли Вурен з Еваном і повідомили, що лорд бажає негайно мене бачити. 
- Гаразд, зваримо сніданок і піду. 
  Але мої помічки не поспішали допомагати. Звісно ж, поцікавилась як довго вони стіни підпиратимуть. Відповідь вразила, якщо лорд сказав негайно то потрібно покинути усі справи і бігти стрімголов. 

Незнімаючи фартух я так і пішла. Подорозі помітила, що тепер на мене дивляться по-іншому, більшість з якоюсь надією чи що. 
Одна Вейра не змінилась, презирство чітко читалось в її очах. 
  Одріон саме читав якогось  сувоя, як в кабінет ввійшла моя скромна особа. Здається такої появи він не очікував, але це тривало лиш  мить. 
-Ви звали? 
-Так, тобі відвели покої і ти маєш зараз їх облаштовувати під себе. 
-А я думала, що маю їжу  варити для твоїх воїнів. Покої займати мені нічим бо бачте я без приданого прийшла, окрім тих моїх речей, що досі не повернули. 
- Їх принесуть тобі сьогодні. А готуватимуть тепер молоді рекрути. 
- А мені, чим накажете займатися? 
- Ну чим там займаються дами?Вибирають нові сукні, вишивають, слухають плітки. 
-А я не дама, то ж буду займатись тим, що вмію. 
 Здається моя промова таки вразила його жовтоокість і він погодився. 
-Щиро вдячна! 
 І зробивши реверанс, точніше пародію на нього, розвернулась та кулею помічала на кухню, де потрібно швидко  доварити борщ. 
  А у моїх лавах виявилось поповнення в образі ще двох юнаків. Їх звали Бун та Кірк. Вони вже уважно слухали настанови від Вурена і намагались повторювати. 
  Махнувши на все рукою, пішла за продуктами в підвал. 
  Весь день присвятила тому, що вчила новеньких усьому, що сама знала. І по-трохи  вони вчилися, не без помилок, але хто я така щоб судити? Сама третій день кухаркою. 
  Ввечері своїм візитом порадувала годувальниця. Вела себе більш ніж стримано, в вічі не дивилась лишень спокійно повідомила, що повинна провести мене в нове місце проживання. 
  Нові "апартаменти" дійсно вражали. Я ввійшла в простору кімнату, що слугувала вітальнею. Навпроти було велике вікно з важкими оксамитовими шторами,  кам'яна підлога була встелена пухнастим бордовим килимом. Посередині стояла невелика софа та два стільці з чайним столиком. Поруч камін, оздоблений ліпниною. 
  Із цієї кімнати виходило троє дверей, перші вели у гардеробну, бо тут було стільки одягу, що я  вирішила пізніше ретельніше роздивитися його.      За другими була ванна. Ну звісно якщо так можна назвати, бо окрім дерявяного коритця, інших зручностей не  було. 
  Нарешті за третіми знаходилась спальня, тут теж був камін, бо як по-іншому зігрітись у цьому замку невідомо. Масивне ліжко з балдахіном, займало більшу частину кімнати і залишалось зовсім мало місця. Незнаю як вдалось вмістити туалетного столик із дзеркалом, це мабуть коштувало чималих зусиль. 
- Вас все влаштовує? Вам щось ще потрібно? 
  Якось беземоційно запитала жінка. 
  Для людини, що до п'ятнадцяти років спала на старому ліжку з металевими пружинами все це було небувалими  розкошами. Чи могла я ще чогось бажати? 
-Ні, все добре. 
-Я рада це чути від Вас, як і від попередніх жительок цих покоїв. 
  Чітко зрозуміла, що саме вона хотіла сказати цими словами. 
  Звісно, у мене не було ілюзій, що такий чоловік жив як монах, нехай і в цій глушині. Але серце боляче зтислось від думок, що й раніше на цьому ж ліжку він розділяв з іншою свою любов. 
  Зібравши усю свою витримку,задавила порив ревнощів десь глибоко. 
  Вейра пішла, а я залишилалось в полоні власних думок. 
  Не розуміла, що саме чекаю від цих стосунків, так мене вабило до нього, але як далеко це зайде? Ким стану для нього? 
  Почулись важкі кроки Одріона, що відлунювали у пустих коридорах. Схопившись з ліжка, кинулась до дзеркала. 
  В ньому відображалась моя  невисока постать  з карими очима,кількома веснянками на кирпатиму носику та водоспадом золотисто-мідного волосся, що майже  сягало пояса. 
  Я давно не дівчинка, прекрасно розуміла причини  усіх цих  змін і власне його наміри. Тож приготувалася як слід, зняла свою стару сукню, вмилась та вдягла  довгого халата, оздобленого срібною вишивкою. 
  Щож, нехай це й не триватиме вічно, але на своє маленьке щастя заслужила. 
  Лорд теж змінив своє військове обмундирування на більш простий одяг. Високі шкіряні чоботи замінив на коротші із мягкої замші. Також на ньому були штани коричневого кольору та проста полотняна сорочка із широкими рукавами. 
  Із трепетом в серці чекала, сидячи на стільці біля каміну, спиною до дверей. Вони скрипнули, похололо все всередині. 
  Кілька кроків і його сильні руки лягли на мої плечі,краєм ока помітила, що вони оголені, без рукавиць. Гаряче дихання на  власній потилиці відізвалось мурашками по всьому тілу і лорд різко відступив. 
  - Я не заподію  ніякої шкоди,жодна волосина не впаде з твоє голови. 
  Голос був хриплим,здається він ледь стримував себе. Я повернулась, ступила один - єдиний крок і сама взяла його за руки. 
- Ким я є для тебе? 
- Найдорожчою тінню мого серця! 
  Не зовсім зрозуміла, що саме це означає, але наступної миті була обезброєна гарячим і пристрасним поцілунком. Його міцні обійми все зтискались, повітря навколо розжарювалось, голова йшла обертом. 
  Ну і нехай! Сказала сама собі і повністю  піддалася йому.



Оксамит

Відредаговано: 01.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись