Тіні нашого життя

Розмір шрифту: - +

Розділ 17

-Привіт, мої королеви,- Броун зайшов всередину і осліпив мене своєю посмішкою. Тоді поцілував Агнет, коли я уже лягла назад. Мене ледь не знудило.

-Як справи у моєї донечки?

-До твого приходу були чудово. - Ні, я не буду грати цю зразкову доньку. Дихати, Хелен, дихати.

-Он як? А як же я тобі міг зіпсувати настрій?

-Щ-щось трапилось?- Дивлячись то на мене, то на нього, невпевнено запитала Агнет.

-Ну, нехай донька і скаже, чим же я її образив. - Самовпевнена посмішка. Мені страшно, здається, навіть мама не зможе захистити мене.

Він сідає на край ліжка і хоче доторкнутися моєї ноги. Я відразу підтягую ноги:

-Забирайся від мене! - Несподівано викрикую я. Він доторкнувся до мене? Ні, не встиг. Чи встиг?

Дихай, Хелен, дихай. Ні, ні, ні. Не плакати. Не можна.
Він спеціально. Він дражнить мене. Він доводить свою безкараність.

-Залиште мене!!!- Викрикнула я.

-Що? Хедлі... Заспокойся, будь ласка, - Агнет намагалася показати мені, щоб я дихала. ТИ ЩО НЕ БАЧИШ НІЧОГО?!

-ІДІТЬ!!!- Сльози зібралися на очах .

Агнет підскочила і перелякано глянула на мене,вона відразу вибігла з палати. Той виродок повільно піднявся, задоволено посміхнувся. ТАК, Я БОЮСЯ ТЕБЕ, ЧОРТОВИЙ ВИРОДОК, ЗАДОВОЛЕНИЙ, ТАК?!! Я почала плакати.

-Йди від мене... - Слізно мовила я і схилилася на свої коліна.

-До палкої зустрічі, крихітко, - надто повільно сказав він, зачинивши двері.

І я завила. Я не хочу. Я більше нічого не хочу. Лише збавте мене від нього. Лише не бачити його ніколи. І не відчувати його дотиків.

-Хелен!- Почувся голос Алекса, і він накрив мене своїми обіймами. Він завжди буде поряд, коли мені це потрібно?

Я не змогла підняти на нього очі. Я нікого не хотіла бачити. І не хотіла відчувати дотиків.

-Забери руки, - прошипіла я крізь сльози.

-Зрозумів .- Хлопець відсторонився.

Тоді щось шукав на тумбі.

-На . - У моїх руках опинилася склянка води.- Рот . Відкрий рот! - Вже викрикнув хлопець. Я піддалася йому, він поклав таблетку,- пий.

Я виконала все. Алексу я довіряю... Хоча якби він отруїв мене,
"мені вже пофіг на це життя"...

-Що ти сказала?!- Він взяв мене за плечі і хотів побачити моє обличчя. Але я не хотіла. Я щось казала? Я могла вимовити ту фразу?

-Нічого ...-Мій голос звучав надто жалібно.

-Ясно !- Він відпустив мене і вийшов.

АЛЕ Я ЦЬОГО НЕ ХОТІЛА! Я хотіла, щоб він залишився зі мною. Я не хочу залишатися наодинці з цими клятими спогадами!!!

Витираю обличчя долонями. Скоріше розвезла сльози.
Відкрита шухляда тумби. Там ліки. В певних дозах ліки стають отрутою.

В лівій руці таблетки, в правій - склянка води. Ліва, права. Страшно.

Миттєво роздався біль, запекли руки. Він ударив мене. Таблетки поскакали по підлозі. Алекс вихватив стакан, я почула, як він розлетівся на дрібні шматочки при зустрічі зі стіною.

-merde!

Я інстинктивно накрила голову руками і заплющила очі. Мені здається, він ударить мене. Я боюся його. Коли змогла подивитися на нього, його погляд був дуже гнівний, і я помітила, наскільки він стиснув кулак.

І від цього ще більше захотілося ревіти. Що я і почала робити, схилившись на подушку. Я не можу заспокоїтися. Все тіло тремтить, а серце шалено колотить у грудях.

Хтось кличе мене. Я не можу нічого розібрати. Перед очима все пливе. Все, як в тумані. Хтось підхватив мене, боляче стиснувши плече,і геть необережно направив кудись. Як я дійшла? Я не знаю. Холодно. Щось мокре. Вода. Я в душі. Він міцно тримає мене за плечі, притиснувши до стінки. Волосся вже мокре, холодна вода стікає по обличчю і падає на кофту. Пробирається до тіла. Біжать мурашки.
Його очі почорніли. Він навіть не кліпає.

-Відпусти мене, мені боляче.

-Не смій більше так робити, Рі...

-АЛЕКС, ВІДПУСТИ МЕНЕ! - Перебиваючи його, закричала я.

Він забрав руки. Заплющив очі. Його обличчя також потрапляло під струмені води, чорна футболка частково була мокра. Хлопець вмився. Він лише на мить глянув на мене, але я помітила в його очах страх. Алекс розгублено відійшов, поправив волосся і вийшов з кімнати.

Я швидко сповзла по стінці на підлогу. Що це, блін, було? В крайньому разі, тепер у мене ясний розум. І ще мені холодно. Хтось сильно вдарив по дверях, я здригнулася.

-Ficken...

Я увімкнула теплу воду і стягнула з себе мокру кофту. Тепло...

Прочинивши двері, помітила, що палата порожня. Фух... Я так хотіла побути сама. Знайшла в шафі теплу піжаму і переодягнулася. Я так втомилася за сьогоднішній день, дуже хотілося спати. На столі стояла таця з вечерею. Апетиту зовсім не було. Я лягла на диван, прикрившись ковдрою. На мить прикрила очі...



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись