Тіні нашого життя

Розмір шрифту: - +

Розділ 18

Що може бути краще за повернення до затишного дому, де чекають турботливі тато та мама? Так би я сказала при поверненні з роддому. Але тоді я не могла нічого говорити. Зараз все жахливо. Броун керує автомобілем, і, здається, він хоче нас убити; Агнет поряд розмовляє по телефону, я сиджу на задньому сидінні і дивлюсь у вікно. Холодні каплі падають на все, що лише не під накриттям. Кожна травинка промокла, кожна автобусна зупинка заповнена змокрілими людьми. Хтось повертається з роботи і не радий цій жахливій погоді, хтось звик уже до сильних дощів Англії, а хтось радіє холодним каплям дощу. Як ті двоє закоханих, які цілуються під дощем. Божевільні. Ніколи не розумію людей, які обожнюють дощ. Як можна любити цю жахливу погоду?! Холодно, мокро... Фу. Впевнена, опісля вони простудяться і проведуть тиждень  з нежитем, підвищеною температуррю і жахливими ліками. І їхнє "кохання" не допоможе побороти недугу. Шкода мені собачок. Так, їх господарі захистилися різних фасонів парасольками, або дощовими плащами, а беззахисні скотинки тягнуть якнайшвидче їх додому. Але господарі того не розуміють. Вони зайдуть в магазин купити багет або каву, а їх улюбленці залишаються на дощу в більшості випадків. Дуже рідко їх можна десь заховати від поганої погоди.

Ми заїхали в "наш" райончик, тобто район багатих котеджів. Є тут і розкішніші наших, а є і менші затишні будиночки.

Першим вийшов Броун, він відкрив парасольку і провів Агнет до будинку. А котрийсь із охоронців так же зробив зі мною. І в цей момент я не розумію, навіщо я їм взагалі. Ну, Виродку то зрозуміло. Він утішив свої збоченні потреби і задоволений. А Агнет? Вона за всю дорогу тричі перепитала у співрозмовника, чи зійшлися цифри в бухгалтерії, але жодного разу не запитала про моє самопочуття.

Я майже не намокла. Стоячи перед дверима своєї кімнати, я вагаюся увійти. Останнє перебування там закінчилось не зовсім зажившими шрамами на руці. Та що ж? Не в коридорі ж мені жити.

В кімнаті інша атмосфера. Зовсім інша. Ні, навіть не та, що була. Тут дещо змінено. Тепер тут ніжно-рожева постільна білизна. Цікаво, як він пояснив все це місіс Халстон, або ж сам прибирав тут. Фу. Наче цього всього не було. Та шрами на руці вкотре нагадують про це. І з моєї пам'яті воно нікуди не дінеться.

-Хедлі...- почувся голос місіс Халстон.

-Так?

-Чекаю на вечерю.

-Але я... Я не хочу. Я не голодна.

-Я розумію, іноді не хочеться... Але мені видали твій режим харчування, тому потрібно.- Жінка розвела руками.

-Ем , який режим ?

-Тепер ти зобов'язана їсти у деякий час. Не я це сказала... Тому... Чекаю на тебе внизу.

Круто. Нічого більше не скажу. Просто круто. Здається, я хотіла вмерти, а не лікувала виразку шлунку. Круто.

-Що будеш на десерт?- Жінка прибрала тарілки.

-Довіряю вашому смаку. -Я вже нічого не хочу.

-Добре!

Через декілька хвилин жінка поставила переді мною млинці та каву. Вона піднесла молоко.

-Кава з молоком?!- фу!

-Ну, так. А щ-що? У тебе алергія?

-Ні, я не п'ю молоко. Взагалі. А псувати каву молоком просто не варто.

-Мила , а ти хоч куштувала?

-Ні, я ж кажу щ...

-Спробуй,- перебила мене місіс Халстон,- У разі чого я заміню твій напій.

-Ну-у...

Я згадую смак молока... Фу, навіть від цього запаху нудить мене. Але жінка готувалася і так переконує мене. Думаю, від маленького ковтка мене не знудить...

-Добре.

Я беру чашку. У-у-у... Зіпсувала каву лише. Фух... Зітхаю. А де на першому поверсі туалет? Напій доторкається до моїх губ і швидко проникає в горло і далі... М-м-м... Досить непогано. Дійсно. Вона мала рацію. Це, насправді, смачно! Молоко додає певного солодкого відтінку каві.

-Ну як, не отруїлася?

-Та ні, місіс Халстон, дійсно смачно.- Я подарувала їй посмішку.

-Оллі.

-Що ?

-Просто Оллі.

-Добре, просто Оллі. - Я продовжила трапезу.

-Фу, Оллі! Знову молоко! Від цього запаху мене нудить!- Мама увійшла в кімнату. Я зрозуміла, в кого я пішла.

-Це я попросила її.- Не вистачало лише, щоб Агнет лаяла її за це.

-Слухай , доню, нам треба серйозно поговорити. Чекаю на тебе в кабінеті.

Поки я йшла до Агнет, перекручувала всі можливі питання. Може вона хоче серйозно поговорити про Броуна? Про мене і Броуна? Або лікарі щось сказали їй. Або вона хоче з'ясувати причину мого невдалого самогубства. Чи може....

-То що ти хотіла ?- Запитала я, коли зайшла до неї.

-Я знаю, це буде важко для тебе, але... Словом, тобі потрібно піти в школу. - Fuck!

-Ну ... Може не так скоро? Ще декілька днів?- Коли вона говорила в лікарні про школу, я розуміла, що мені доведеться, але ж не так скоро?!



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись