Тіні нашого життя

Розмір шрифту: - +

Розділ 23

Наступного ранку мама попередила, що завезе нас в школу. Нас - це мене і Алекса. Я не розмовляла з нею з учора, бо ж... Я просто не можу.

-Хелен, - зупинившись біля школи, мовила мама,- я надіюся, ти подумаєш? - Вона хотіла взяти мене за руку, але я забрала її.

-Я не можу не запитати. Про що подумаєш? - Вийшовши з машини, сказав Алекс. До речі, у хлопців тут надто сексуальна форма. Хлопці в костюмах - це моя слабкість.

-Вона хоче, щоб я поїхала з нею в салон обирати сукню на їхнє кляте весілля.

-А ти не хочеш?- Перепитав він.

-Чи хочу я, щоб той виродок на офіційних правах поселився в нашому домі та ще й офіційно став моїм вітчимом? Формулюй питання правильно.

-Я так розумію, Агнет взагалі нічого не знає?! - Алекс зупинився.

-Ні , - я повернулася до нього.

-Ти зараз серйозно?! - Розлючено проказав хлопець. - Ти не сказала їй, за якого виродка вона збирається виходити заміж?! Ти не сказала нічого про те, що він зробив з тобою? - Перейшовши на шепіт, він підійшов до мене. І я не знаю , чому на моїх очах зібралися сльози.

-Алексе, - пошепки почала я. - Я мала слабкість розповісти тобі свою таємницю. Не треба! - На підвищеному тоні показала я. - Не треба мене дорікати цим!

-Але не можна мовчати! - Заперечив він.

сама буду вирішувати, що мені робити зі своїми проблемами! А ти забудь за це, ясно? - Він мовчав.

Навіть ніяк не кивнув. Відірвавшись від його очей, я просто пішла до розкладу і згодом у клас.

Зайшовши в клас, я геть забула за вчорашній конфлікт з Ільсою. Але її поки що не було.

-О, Хедлі! - Люсі продемонструвала награну радість.

-На хер! - Відразу крикнула я. Не зараз.

Я пройшла за останню парту, кинула рюкзак на неї і повернулася до вікна, зарившись руками у волосся.
Слова Алекса не виходили з голови. Він може комусь про це сказати. Він представляє загрозу. Він хіба не розуміє, що так не можна? Хіба не ясно, що я хочу забути це? Я більше не хочу згадувати про це, і я маю, чорт забирай, на це право!

-Привіт. Але якщо ти збираєшся і мене послати, то просто кивни, я піду.- До мене підсіла Сем.

-Що? Ні. Ні, я пр... Прост... Не знаю. У мене був жахливий ранок. - Я почала виправдовуватися. Правда, я не хотіла так грубо...

-Мен, чесно кажучи, пофіг, чому ти її послала. Їй туди дорога. Я по іншій справі.- Мене вражає ця людина.

-Слухаю .

-Я тут випадково дізналася, що ти "шариш" малювати... Словом, я накидала приблизно логотип Ільсизму... - Що ??? Я засміялася.

-Серйозно ?

-Цілком. Я помітила, що тобі також не подобається її режим. Сем Уокер слів на вітер не кидає. - Вона так награно виставила руку. - Я розробила кілька варіантів, хочу почути твою думку.

***

На якійсь перерві ми зустрілися з Олівією, і вона покликала мене в їдальню.
Ми з нею сіли за окремий столик. Дивно, що така дівчина як Олівія не має компанії. Але через мить до нас підсів Алекс. "Ви ж - не проти?"- лише для виду запитав хлопець. А я була "проти" . І, здається, він забув за наш конфлікт зранку.

Але ще через певний час хтось невпевнено поставив свій піднос біля мене. На мить я побачила запитальні погляди Алекса і Олівії, та, коли оглянулася, застигла на місці.

-Хелен? - Вагаючись, окликав мене хлопець.

Я якісь секунди вдивлялася в симпатичне обличчя юнака, намагаючись знайти знайомі риси обличчя.

-Я , мабуть, обізнався. - Розгублено мовив він. І я знову зустріла його сірі очі... Від здивування я буквально відкрила рот.

-Олівер? - Я не втрималася й накинулася обіймати його.

-Як ти тут?! - Відпустивши мене, поцікавився хлопець.

-Мама ... Там довга історія... А т... Ти?

-Та вже ж сім років тут...- Він же казав, що його сім'я переїжджає в Англію. Як він змінився... Помужнів, став такий високий, гарний...

І я, нарешті, помітила, як на нас дивляться Олівія і Алекс.

-О, так, сідай.- Я просто неймовірно рада. - Слухайте, це Олівер. Він мій друг дитинства. Ми разом ходили до школи, жили в одному будинку. Ще там, в Німеччині.- Я не помітила, як розпливлася в посмішці.

-Не очікував побачити тебе тут. - Він також роздивлявся мене.

- "Хелен"?- Раптово запитала Олівія.

Здається, вона почала щось розуміти. Ну, типу, я ж не могла ще до десяти років бути не задоволеною своїм ім'ям і обрати інше. Мій друг не розумів суть питання.

-Ну, просто це так, ем, змалечку на мене тато казав,- я легенько пхнула Олівера коліном.

-О, так,- він зрозумів і підхватив мою ідею,- маленька Хелен. Як зараз пам'ятаю той момент, коли твій тато привів маленьку біловолосу принцесу до нас в квартиру.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись