Тіні нашого життя

Розмір шрифту: - +

Розділ 9

Мама запитально на нас глянула, мовляв, "нікого не чекаєте?". Я закушувала губу до останнього, поки вона не дійшла до дверей кухні.

-Якщо то Алекс, скажи, що я втопилася, або сплю. - Намагалася рівно говорити я.

-Я скажу, що ти спиш. - Мама покинула кухню.

-Ти зараз плачеш через цього Алекса? - Обережно запитала Неллі.

-Ти місіс Очевидність. - Я зробила ковток води.

-Хто він? - Не звертаючи увагу на мій злобний сарказм, перепитала тітонька.

-Це-е... - Я миттєво пригадала ту ранішню розмову, наповнену романтики, і сльози знову підступили до очей. Я вдихнула і випустила повітря. - Він живе по сусідству. І-і-і...- Я прибрала сльози з очей, проковтнула клубок. - Мабуть, я... Я закохалася в нього. - Вимовивши це вголос, я закрила обличчя долонями і думала, що заплачу, але не змогла цього зробити.

-Ну... Це нормально. Але, як я розумію, не взаємно?

-Ні. - Я зітхнула. - Ми дружили, а тоді він почав зустрічатися з... З-з-з... Просто... З жахливою особою. А-а буквально двома днями раніше... - Я нервово жестикулювала, - Він, можна сказати, загравав до мене. Ми-и планували зустрітися, а він там зараз з іншою дівчиною. - Ледь доказавши це, я вдихнула і видихнула. Мені стало легше.

-Він тобі передав, що ти неправильно все зрозуміла, і хотів поговорити з тобою.- Раптово почувся голос мами,- думаю, тобі варто вислухати його. - Поява мами замкнула мене. Я б хотіла поговорити з кимсь на цю тему, але не з нею.

Мама сказала це з такою інтонацією, наче десь тут зараз з'явиться Алекс. Наче вона вже підготовлювала мене до цього.
Затримавшись у дверях, мама пройшла до столу. Я нервово чекала небажаної появи Алекса, а тітонька Неллі, здається, також хотіла продовжити діалог без своєї сестри. Нависло нагнітальне мовчання.

- Я піду... Посплю. Голова розболілася.- Знайшла привід звалити звідти.

Щойно я дісталася своєї кімнати, впала на ліжко. Я дивилася на стелю і намагалася розібратися зі своїми думками. Одна моя сторона повторювала мені, що я надто тупа і наївна, якщо змогла пробачити йому Ільсу, а я змогла. Інша шукала його плюси і щирість в словах. Інша наказувала мені вислухати хлопця, запевняючи, що він зможе все адекватно пояснити.
Я ніколи не слухаю іншу сторону.

В гардеробній я знайшла припаси цигарок, а також одягнула велику теплу піжаму. Хитро посміхнулася своїй першій стороні. Вона ж дурного не порадить, та і зроблю все правильно. Я вирушила на балкон, щоб відсвяткувати нашу з першою стороною перемогу над іншою - сигаретою.
Там я наступила на згорнутий конверт. Піднявши його, побачився напис "Хелен, прошу, прочитай...".

-Серйозно? - Випускаю хмарку диму.

Ні, Алекс. Зараз у нас ідилія з першою стороною, тому ти тут зайвий. Зіжмакую конверт і викидаю кудись вперед. Він зникає в темряві. Дим заповняє мої легені, а згодом я випускаю його в атмосферу... "Ти все робиш правильно" - говорить мені мій друг - перша сторона.
Опісля я відправилася спати.

Та зімкнути очі я не змогла... Що він мені написав? Про що так просить поговорити? Я зрозуміла, що заснула лише перша сторона, випустивши на волю другу. А якщо цей лист дасть мені відповіді на всі питання, які мучають мене не перший тиждень?

Я вибігла на вулицю і почала нервово шукати той клаптик жовтуватого паперу. Якщо розрахувати траєкторію польоту з мого балкону, він приблизно повинен бути десь в районі цих кущів. Але його тут немає! Я не думаю, що його міг хтось забрати. Хоча в моїй сім'ї все буває.

Але ні, ні, ні! Потрібно пошукати. Ну, якщо подумати, що якийсь вітер міг його знести і траєкторія трошки змістилася...

Чому тут таке освітлення погане у подвір'ї? Треба сказати мамі, хай поставить ліхтарі на кожному кутку. Можливо, я ще колись буду листи шукати!

Обов'язково було викидати його? Хіба не можна було просто відкласти, а тоді почитати? Ні, потрібно було викидати його! Тепер посеред ночі бігати по цій мокрій траві. Дощ! Дощ капає! Блін, він може розмокнути!

Через якийсь час мого марного пошуку, пошук все-таки став не марним, і я знайшла зіжмаканий мокрий жовтий лист паперу.

З ним я побігла назад у свою кімнату, заскочила в ліжко і довго вагалася, перед тим як відкрити його.

"Хелен прошу прочитай".

Я зітхнула. Мабуть, треба прочитати його. Так, звісно, читай! Все-таки моя перша сторона мирно спала, поки мною керувала моя друга сторона, і вона наказувала мені читати цього листа. Хоча я не була проти.

"Моя маленька дівчинка Хелен, прошу дочитати цього листа до кінця. Заради всього, що ми пережили разом. Хочу зазначити наперед, що не вмію просити пробачення, але в тебе прошу.
Тому пробач мені за цей тупий вчинок з Ільсою. Але про це згодом.
Після смерті Реніти, мама сватала мене з усіма дітьми своїх знайомих. (Зазнач, "дітьми". Найменшій було чотирнадцять. І ще був один хлопець) Зазвичай, принцесу презентували, як різдвяний подарунок, який напередодні упаковувала група стилістів і перукарів. Потім святкова вечеря, де принцеса томно дивилася на мене з-під вій, розхвалювання мене і її. Але довгожданого фіналу ніхто не дочекався. Моїй матері було не зрозуміло, що мені ніхто не потрібен і простіше все пережити самому.
Я був шокований.
За тиждень до твого "приїзду" в Норидж я дізнався, що Агнет має пречудову доньку, з якою мені потрібно познайомитися (тобто одружитися).
Якби я знав, чим той візит обернеться для мене, то залишився б вдома. Це жарт, але частка правди тут є. Коли до мене вийшла заспана, неприбрана і зла істота, замотана в бордову простиню, без очікуваної зачіски і шикарної сукні... мій світогляд перевернувся. Мені було так смішно, типу персональна театральна вистава для Алекса. Якийсь час я правда думав, що це твій пікаперський хід, адже, здається, всі доньки маминих подруг між собою знайомі, і всі знають Алекса Мейлорда. В крайньому разі, був це чи не був пікаперський хід, він мене зачепив. Коли Агнет розказувала твою історію, я вже знайшов там досить логічних виключень. Добре, будемо чесні, ти відразу сподобалася мені, ще коли я побачив, як ти вимагала свого одягу в матері. Ти залишилася в моїй пам'яті. Але найкраще було те, що я забув за Ріну. Ти стала єдиною з усіх дівчат, при виді яких я не думав про Ріну. Я розумів, що потрібен тобі, бо не зустрічав настільки нещасних і невдачливих людей. І я почав потребувати тебе. Але це було недовго.
Ти подобалася мені рівно до того моменту, поки я не став бачити в тобі її. Тобі не треба було розрізати свої руки. Ти зробила мені дуже боляче, поклавши відповідальність за це на мене. Я дуже злився.
Як кажуть, від ненависті до любові один крок? Або один поцілунок в аеропорту. Мені досі соромно за це. Бо... Бо я не хотів тебе цілувати, це була імпровізація, а в мене дуже погано виходить діяти без плану. Ти була така спустошена і потребувала мети для життя. І мені довелося вдати вигляду, що ти подобаєшся мені. Пробач. Весь час я боявся, що ти знову не витримаєш, я був відповідальний за тебе. Пробач. Я шалено злився на тебе, але ти потребувала мого піклування, і я намагався давати його.
Пробач.
Але тебе довелося відпустити в соціум, ти почала шукати собі нових друзів, і я зняв відповідальність за тебе. Але від цього не стало легше.
І коли я пішов святкувати четвертий місяць самотніх страждань, і побачив там тебе в такому стані... Я зрозумів, що, насправді, не змушував себе піклуватися за тобою. Це не була якась місія, це не було задля свого порятунку. Це було просто, тому що так хотів я. В той момент я правда захотів вбити Броуна. Це було низько. Я... Я не розумію... Просто... Це просто... Я не знаю наскільки треба себе зневажати чи настільки бути кінченим виродком, щоб вчинити так з таким прекрасним і беззахисним ангелом, як ти. Я, правда, не знаю, чому тобі розказав все те, що було заховане, те, що я нікому не вагався розповідати. Тому що ми ніколи не розповідаємо про свої проблеми, адже думаємо, що нас ніхто не зрозуміє. Ми думаємо, що більше нікому не було так боляче, як нам, і через це ми мовчимо. Це велика помилка. Коли розказав комусь це, мені стало легше. Я розказав тобі, і ти мене зрозуміла. Після цієї розмови я почав все менше винити себе, я почав знаходити якісь пояснення, я почав більше спати ночами. Мабуть, я зрозумів, що про свої проблеми не потрібно мовчати, що обов'язково знайдеться така людина яка зможе тебе зрозуміти, зможе підтримати, і в мене такою людиною стала ти.
Я вважав, що також являюся такою людиною для тебе, як і ти для мене.
Але в тебе з'явився Олівер. Я не очікував, що ти почнеш так активно спілкуватися з іншою людиною, тим паче чоловічої статі. Я, звісно... Звісно, я бажав тобі друзів, але не Олівера, не того хлопця, якого ти знаєш все життя, і який так раптово з'явився. Це було дуже дивно. Куди там братися тому Алексові, якщо тут з'явився Олівер? Ти стала проводити з ним весь вільний і не вільний час, ми з тобою стали менше спілкуватися, ми стали не розуміти одне одного, частіше стали сваритися .
Треба було просто поговорити. Але ж, сама розумієш, я і ''нормально поговорити''?
А шкільними коридорами поплелися чутки про роман новенької і нашого Олівера. Я б не повірив, чесно, якби не побачив вашого поцілунка.
Признатися чесно, я почав водитися з Ільсою, щоб привернути твою увагу, і, давайте подивимося, у мене це добре вийшло. Але, на диво, вона надто багато знає про твоє життя. Особливо про твої стосунки. І, здається, спеціально вона мені розповідала про тебе. Хоча логіки, звісно, цьому вчинкові немає. Але я з нею не цілувався, на відміну від тебе з Олівером.
Я хотів, щоб ми з тобою пояснилися на цій вечірці, щоб ми нормально поговорили, ти б сказала мені, що не зустрічаєшся з тим Олівером, а я тобі розказав, як мене дістала ця Ільса, і на які жертви я пішов заради тебе.
Але там все якось закрутилося, а тоді я побачив твою кров на своїх руках. Я тебе прошу, не роби так більше ніколи.
У моїй кімнаті ти бачила мою кузену.
Вибач мені за все.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись