Тіні нашого життя

Розмір шрифту: - +

Розділ 17

-Що?! Бетсі, навіть якщо він тобі і, правда, зовні сподобався, то ти його геть не знаєш. Ти була знайома з ним два дні. А ми разом... Ми стільки всього пройшли разом, і я, дійсно, люблю його. І якщо я піду від нього, він не буде з тобою. А з Ільсою Алекс не зустрічався. Він хотів просто викликати ревнощі в мене. Все простіше... - Я хотіла спокійно поговорити з нею.

-А ти не багато на себе береш?! Пуп землі?! Я тебе ненавиджу!- Вона відвернулася від мене, ховаючи сльози.

-За що?! Що я тобі зробила, Бетсі? Я допомагала тобі, підтримувала... Я намагалася бути се...

-Ти демон в ангельському пушку! Така вся добра і правильна, а насправді - гнила! Ти заважаєш не лише мені, а всім! Навіть своїй матері! Краще б тебе на врятували тоді.

-Бетсі... Що ти говориш?! Замовкни негайно. - Мені неприємно спілкуватися з нею. Я не думала, що ця дівчина може таке говорити.

-А що?- Вона засміялася,- Що? Я не правду кажу? Якби ти не виступала, і Агнет була б щаслива з моїм татком! Ти не даєш нормально жити Ільсі! І не даси життя Алексу! Від тебе йдуть всі проблеми. Признай це...

-Я не розділяю доброти своєї сестри. - Голосно зачинилися двері, я обернулася і побачила тітоньку Неллі, яка кипіла гнівом. - Хочеться запитати, Бетсі, чому така лицемірка? Перед моєю сестрою, мамою Хелен, яка приютила у свій будинок чужих дітей, надавши їм можливість нормально жити, ти поводишся як свята дитина. Але зараз я почула протилежне. Я не бачу ніякої поваги з твоєї сторони. Це негарно.

-Давайте я сама буду вирішувати, що гарно, а що не гарно?

-А давай ти не будеш принижувати мою племінницю в моєму будинку? - Неллі намагалася спокійно говорити, але я відчувала, що вона хоче вдарити Бетсі.

-Та краще б Агнет нас виставила за двері, аніж жити так! - Закричала дівчина, стримуючи сльози. Мені шкода її.

-Але вона прийняла вас. Будь вдячна за це їй і її сім'ї.

-Та валіть з моєї кімнати, сім'я, блять! - Істерично закричала Бетсі й заплакала.

-Не плач, Бетсі, - я не втрималася і хотіла обійняти її, але дівчина відштовхнула мене, доторкнувшись цигаркою до плеча. Я викрикнула. - Ми йдемо, але заспокойся, будь ласка.

Бетсі відразу вибігла на балкон.
Я відчувала за цей випадок свою провину.

Тітонька вивела мене з кімнати, дмухаючи на опік.

-Досить, воно не болить, - збрехала я.

-Що з нею сталося? - Ми пройшли до сходів і схилилися на перила.

-Їй, типу, подобався Алекс, а я почала зустрічатися з ним. Тепер вона ненавидить мене.

-Я рада за вас. - Неллі посміхнулася. - А за Бетсі не переймайся. Вона заспокоїться. А я, здається, перетнула межу, так?

-Ну, у порівнянні з її словами, твої - ще квіточки.

-Я відлітаю завтра зранку. - Сумно проказала тітонька.

-І куди ти?

-Спочатку заїду до одної людини в Англії, а тоді, мабуть, кудись в Європу подамся. Ех...- Вона зітхнула. - Я б могла ще в Бразилії залишитися... Але ж летіла на весілля, а тут таке... Шкода Агні, їй не щастить з чоловіками.

-Просто Броун - козел. А тато... Мені здається, тато був нормальним чоловіком, у крайньому випадку, мені подобалося з ним жити.

-Коли ти повертаєшся в Німеччину?

-Ем... Я можу повернутися літом, або залишитися тут до кінця школи. Мабуть, я залишуся. - Незвично розказувати те, чого не буде.

-Ти так схожа на маму.

-Чим?

-Після середньої школи вона поїхала в Німеччину і залишилася там досить надовго.

-Чому вона поїхала саме в Німеччину? - Відкриваються нові факти з життя мами. Чому я завжди думала, що мама з народження жила в Німеччині?

-Там жив її батько.

-Її? - що?!

-Так, у нас різні бАтьки. - Я здивовано подивилася на неї.

-Що?! Моє життя не буде попереднім. Я нічого не знала про свою родину.

-Ага, - тітонька весело посміхнулася. - Вона поїхала на навчання в Німеччину і вийшла там заміж. Ти поїхала в Англію. - Я зрозуміла хід її думок.

-Я не збираюся заміж. Ми зустрічаємося два дні. - Я розвела руками. Ми зустрічаємося два дні, а пережили разом уже стільки... Уф.

-Ну, все починається з двох днів.

-А тобі ще не набридло кочувати? Не хочеш уже оселитися?

-Ну, по-перше, немає в кого. А, по-друге, я вільна, і мені подобається це. Тому, ні, не хочу.

Я наважилася запитати це:

-Мама ж не знає про вас? - Я зустріла її стурбований погляд в темряві.

-Ні. Я не думаю, що їй це необхідно. - Вона заховала очі. - Як давно ти знаєш?

-З одинадцяти років. - Я полегшено зітхнула.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись