Тіні нашого життя

Розмір шрифту: - +

Розділ 19

Не розплющуючи очей, я намагаюся злапати джерело цього противного звуку. Перекинувши всі речі на тумбі, зрозуміла, що телефону там немає, а він продовжує грати. Мені довелося розплющити очі, щоб зупинити ці звуки, які роз'їдають мені голову. Я подивилася на стілець, де лежала синя сукня, тоді на туфлі, які валялися поряд. Потім побачила рюкзак, який лежав під столом, і зрозуміла, що саме він є джерелом звуку. Я доповзла до нього, знайшла там телефон і ефектно відбила будильник. Чотири хвилини на сьому. Якийсь час я сиділа на підлозі і дивилася в одну точку на підлозі, роздумуючи, чи поспати ще півгодини, збиваючи режим, чи піти в душ.

Приймаючи душ, задумалася про те, що засинати о першій годині ночі в будній день - не найкраща ідея. Спустившись на перший поверх, заварила собі кави. З філіжанкою, наповненою дивовижним ароматом, я вийшла на балкон, запалила сигарету, і набрала Алекса. Довго він не приймав виклик, але відповів:

-Слухаю.- Сонним голосом промичав хлопець.

-Ітобі привіт.

-Ти телефонуєш мені, щоб сказати "Привіт"? Якщо так, то привіт і до побачення.

-Я вже не сплю, а милуюся ранком з чашечкою кави...

-Ти куриш?- Вже бадьоріше запитав він.

-Ні,- відмовила я, подивившись на цигарку в руці.

-З деяких вікон мого будинку, видно твій балкон.

-З твоєї ж кімнати не видно.

З одного вікна на другому поверсі відсунулася фіранка і з'явився хлопець з оголеним торсом. Я помахала йому, лише згодом помітивши, що махаю рукою з сигаретою.

-Будеш бита.

-Ну, ти ж не мій вітчим. - Я послала йому повітряний поцілунок. Алекс накрив обличчя рукою і закрив фіранкою вікно.

-І я тебе люблю, до зустрічі.- Я вибила.

Згодом я вирішила зробити собі сніданок, бо ж у середу в Оллі вихідний. Я розраховувала, що в цей час всі сплять, тому спокійно заливала пластівці молоком. Я полюбила молоко. Після сніданку хотіла приділити час урокам, які відійшли на задній план, та, коли я мила за собою тарілку, чекаючи заварної кави, в кухні з'явилися мої "брат" і "сестра".

-Привіт. - Сказала я, але не почула відповіді, тому повернулася до кавоварки.

Хоча вони мені взагалі ніхто. І живуть в цьому будинку за рахунок маминої доброти. Але якщо тут немає Броуна, то що вони тут забули? Якщо та істеричка так жахливо поводить себе, якщо той виродок так нікчемно поводить себе, то якого фіга вони тут живуть?
Мої філософські роздуми перебила мама:

-Ти о котрій вчора з'явилася вдома?- Я оглянулася, мама дивилася саме на мене, можу припустити, що це було до мене.

-Ем-м... - О дванадцятій годині сорок п'ятій хвилині. -Ну, я не пам'ятаю точно. А що?

-Мені телефонували зі школи і сказали, що ти прогулюєш уроки. Чим ти займаєшся?- Вона була у чорній сукні футляр і червоному піджаку.

-Мене запросили на день народження. Мені потрібно було йти.

-Хто?

-Моя хороша знайома. Це так важливо?

-Щоб більше таких новин я не чула, ясно?- Я кивнула.

-Ой, а знаєте, доведеться почути,- подала голос Бетсі.- Це було в понеділок. Вона не ночувала вдома.

-Що?!- Що вона несе?! Я з нею ще скандалила тоді.

-Я приходила до тебе, щоб запитати, куди ти пропала з уроків, а тебе не було. - Продовжила вона, а я помітила, як змінилося обличчя в мами.

-Хедлі?- мама здивовано дивилася на мене.

-Я ночувала вдома. Якщо ти не пам'ятаєш, то ти в той вечір ще голосно увімкнула музику, я просила тебе вимкнути її.

-Яку музику? - Вона обурилася, - Джей, ти чув мою музику?

-Ні.- Її братик теж дзявкнув, переможно подивившись на мене.

До мами задзвонив телефон. Вона відбила.

-А знаєте, вона після того, як стала зустрічатися з тим Алексом, геть змінилася. Грубить всім, закинула навчання, рідко з'являється вдома. - Тоді вона оглянулася на мене. - Ти ж не подумай нічого, я добра бажаю. Ти просто не помічаєш цього.- Ці фрази мовила вона з жалем

-Доню, це правда?- Питалася мама в мене.

-Звісно, ні! Бетсі, що ти говориш?! Я тебе прошу, не переходь межі!

Мамі знову зателефонували, і вона відбила.

-А то що?- В неї на очах з'явилися сльози.- Знову будеш дорікати мене? Розказувати, що я тут ніхто? Я розумію, що не рідна вам, але не потрібно мені нагадувати!- Вона буквально почала плакати.- Я полюбила Агнет, як свою маму. Вони дуже схожі. Я іноді забуваю за матусю, коли знаходжуся в нормальній сім'ї,- тут пішли хлипання. Джей обійняв її за плече.

Телефон мами знову роздав рингтон, вона нервово підняла слухавку:

-Неллі, зараз не час, я дуже зайнята!

-Ма, тітонька підтвердить мої слова! - Я, скориставшись можливістю, викрикнула в телефон. - Вона була зі мною в понеділок! - Тітонька ще ніколи не з'являлася так вчасно.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись