Тіні нашого життя

Розмір шрифту: - +

Частина 3: Розділ 1

Частина 3 "Коли зникають завіси"

Коли зникають завіси, зникають ілюзії, все стає справжнім. Ти готовий до цього?

 

Темрява. Вічна темрява. Вона завжди зі мною. Завжди темрява. Не бачу нічого. Порожнеча.

Я нічого не відчуваю. Нічого. Це погано чи добре? Немає навіть емоцій. Я не відчуваю власного тіла. Жодної клітини тіла я більше не маю.

Щось подібне ви можете відчувати, коли, прокинувшись, виявили, що одна ваша рука не працює. Ви ретельно мацаєте її, трете, можете вкусити себе, але не відчуєте нічого. З часом кровопостачання відновлюється, і рука починає працювати. Кровопостачання мого тіла ніяк не відновлюється.

Щось таке можна відчувати, сидячи в стоматологічному кріслі, коли дантист уже вколов знеболювальне і половина ротової порожнини оніміла. Ви можете прокусити губу до крові, але нічого не відчуєте. Потім дія знеболювального минає, і все повертається. Дія мого знеболювального ніколи не минає.

Щось схоже можна відчувати, коли хтось рухає бровою чи вухом, а ви самі цього зробити не можете. Ви намагаєтеся напружити ті м'язи, але нічого не виходить. Ви знаєте, це так просто, адже інші так роблять, але генетично закладено так, що ти не можеш цього зробити, через відсутність якогось мімічного м'яза.

Дратує, правда? Мене це не дратує, адже я не маю емоцій. У мене відсутні всі м'язи. Як би я не хотіла щось відчути, чи поворушити хоч чимось - все марно. Немає нічого. Лише темрява і забуття.

Я жива. Іноді я чую якийсь шум. Шуму було дуже багато. Потім я почала розрізняти слова, наприклад, "дощ", "робота", "хот-дог", "Лізі", "аналіз", "шкода" та інші не зв'язані між собою слова. Голоси були різні. Завжди між слова був розпливчатий шум і противний але такий знайомий писк. Іноді я нічого не чула. Можливо, я спала, а, можливо, ніхто не говорив.

Розпливчатого шуму не меншало, але частіше розрізнялися фрази. Але я нічого не відчувала. Коли намагалася прислухатися до слів, зачасту, знову провалювалася в сон. Або то був не сон. Можливо, я просто припиняла щось чути.

"У тої стерви з 4-Д гарний чоловік"

"Здається, воно пересолене"

"Знову дощ"

"Думаєш, оклигає?"

"Ніяких змін"

"Не було з ким залишити її вдома"

"А мій відмовляється і від того Kitekat'у"

"Ма, я забула книжку про Лолу і Алекса"

-Алекс.- Видихаю я.

-Що? Ти це чула?

-Вона прокинулась! Таро, клич Шеннона швидко! - Сказав жіночий голос.

Я все ще нічого не бачу. Але я дихаю. Я знаю це.

-Мам, це означає, що спляча красуня прокинулась?- Мовив дитячий голос десь поряд.

-Лізі, вийди звідси швиденько! Ти розумієш мене?- Жіночий голос був так поряд.- Ей, Х... Хелен, ти розумієш мене зараз?- Я розумію. Я не можу нічого сказати. І я не можу розплющити очі.- Нам не могло показатися...

-Тара мовить, що вона прокинулася.- З'явився чоловічий голос.- Але...

-Ми це чули. Вона сказала щось... Вона сказала щось дуже тихо.

-Сповістити батька?- Сказав інший жіночий голос.

-Та почекай з ним!- Ледь не криком мовив чоловік.

Це було найбільше прояснення, тому мене знову охопила темрява.

У вас було таке, коли сниться щось цікаве, але іноді ви міцно засинаєте, і сон переривається? Ви хочете продовжувати пригоди уві сні, але раптово настає темна пляма? Темна пляма накрила мій вихід у світ.

Я зрозуміла цей писк. Це лікарняна апаратура. Яскраве світло. Відразу заплющую очі. Відкриваю. Ні. Боляче дивитися. Я відчуваю біль! Світло розділяється на кольори. Блакитні стіни. Величезне яскраве вікно. Білий диван, на якому сидить дівчинка. Навіщо ж все таке світле?..

-Ти спляча красуня, так?- Дівчинка піднялася і підійшла до мене. Я нічого не можу сказати. - Я покличу маму, вона казала кликати її, якщо ти знову прокинешся. Лише ти не засинай. Мама казала, що ти вже дуже довго спиш.- У неї якісь дві рудуваті косички.- Хоча я краще б спала весь час...- Дівчинка покинула кімнату.

-Хелен!- Біля мене з'явилася жінка, я не могла чітко бачити її. То був її голос. То вона говорила до мене.- Ти мене розумієш, так? Якщо розумієш, кліпни.- Я заплющила і розплющила очі.- Ох, Дякувати Богу!

-Берто, вона з нами?- Знову той чоловічий голос. Це був великий чоловік, якого я також не могла роздивитися.

-Вона прокинулась!

***

Не знаю, скільки часу я провела в режимі сон-свідомість-сон. Завжди, коли я прокидалася, біля мене були медсестри Тара, Берта та Єві по змінах. Часто бачила поряд лікаря Шеннона. Крім опитування про мій стан, на що я не могла нормально відповісти, бо не могла розмовляти, вони говорили про всяке: про погоду, про страви з їдальні, розповідали історії з лікарні та свого життя. Та я швидко втомлювалась і засинала.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись