Три валети, дами, король та відьма (повість)

Розмір шрифту: - +

Конфлікт

Коли Олені виповнилося 19 років, вона почала задумуватися про одруження та про подальше життя і з цим питанням вирішила звернутися до матері.

- Мамо, - звернулася до Алли донька, - що мені робити далі?

- Ти шо маєш на увазі?

- Мені 19 років, в моєму житті немає стабільності.

- А що ти хочеш? Ти ще зовсім маленька. Я у твоєму віці навчалася на другому курсі університету і зустрічалася з твоїм батьком. Отримувала стипендію 50 рублів і мешкала в гуртожитку з 5 сусідками. А ти живеш у двокімнатній квартирі у сусідстві зі мною, ти працюєш і заробляєш більше від мене, що тобі ще не так?

- Мамо, я хочу вийти заміж.

- Так а в чому проблема? Виходь, я не проти, розміняємо квартиру. Мені одної кімнати вистачить, і тобі.

- Та не в цьому справа, в мене вже рік немає хлопця.

- Оленко, не переживай, я у 18 лише почала зустрічатись, а ти в 14.

- Може я така погана?

- Ні, доню, ти майже модель. Тобі навіть сама Сабріна Сафронова не конкурентка. Ти виглядаєш супер.

- То може, я не приваблива?

- Та ти що? Ти найпривабливіша дівчина. Ось буває ми йдемо по вулиці, і я часто бачу, як хлопці на тебе озираються.

- Може я погано вдягаюся або в мене дурний смак?

- Ти що? Ти так класно одягаєшся. Професорші з моєї кафедрі тобі заздрять.

- То може я веду себе неправильно?

- Ти доню правильно ведеш.

- А що ж тоді не так?

- Просто, дитинко моя, дурнів у житті дуже багато. Хтось не оцінює тебе, у когось спотворений смак, а хтось елементарний збоченець. Ти зрозумій, що дурнів більше ніж нормальних.

- Та мені всеодно, дурники чи розумні, аби нормальною людиною був.

- Але ти поясни мені, навіщо тобі у 19 років виходити заміж?

- Як навіщо? Я хочу побути у статусі дружини, надягти весільну сукню, носити обручку. Це ж так круто.

- А ти готова жертвувати собою?

- В якому сенсі?

- Ти готова вставати кожного ранку о 5-й годині ранку, щоб приготувати сніданок для чоловіка? Готова кинути пити пиво та палити? Прати речі чоловіка, носити речі, на яких наполягатиме чоловік?

- Ти що? Чому це я повинна жертвувати? Якщо чоловік кохатиме мене, то сам має підлаштовуватися під мій стиль життя. Я ж діамант, який ще треба знайти, ти мені це сама казала. Чи все ж таки зі мною щось не так?

- Доню, ти справді діамант, який ще треба знайти. І все з тобою так, але я ж тобі кажу, що дурнів багато. А до речі, ти готова будеш народжувати дітей?

- Дітей? Фу. Ти що? Це внутрі мене майже рік житиме паразит, що питиме з мене соки, а потім яка біль при пологах, живіт в мене випре. Потім, доки годуватиму, наберу зайвої ваги. Ні, я не хочу себе спотворити. А потім що, ночей недосипати, прати пелюшки. Я не хочу ніяких дітей.

- А якщо чоловік наполягатиме на дитині?

- Якщо кохатиме, то не буде наполягати.

- Доню, але ж більшість то дурників, а значить наполягатимуть, але я щось придумаю.

- Добре, мамо, я пішла на роботу.

- Йди доню.

Олена пішла на роботу, а Алла стала думати, що далі робити. Вона розуміла, що Олена не буде змінюватися, оскільки думає, що її стиль життя правильний. Алла навіть не знала, як сказати Олені, що від неї хлопці просто тікають, і як дівчина відреагує на таку інформацію, також було невідомо, оскільки донька Алли реагувала на критику дуже агресивно, і тому доводилося постійно брехати доньці, щодо її вигляду, смаку чи стилю життя. Ще, коли Шварц-молодша навчалася у школі і їй робили зауваження вчителі, то Олена могла накинутися на вчительку з кулаками або облаяти нецензурними словами, і Аллі доводилося часто ходити у школу та домовлятися з вчителями. Навіть, невідомо скільки грошей виклала Шварц-старша, щоб залагодити конфлікти у школі. З однокласниками дівчина також постійно перебувала у конфлікті, особливо з тими, хто не вважав її найкрутішою. Тому, коли Олена закінчила школу, Алла і не наполягала на продовженні навчання доньки. Проте дівчина не збиралася сидіти вдома, а пішла працювати.

Ввечері Алла зателефонувала своїй знайомій, щоб поділитися своїми проблемами. Ця знайома була її колегою по роботі, також викладала філософію.

- Ліліє Павлівно, доброго вечора.

- Добрий вечір Аллонько.

- Як ваше здоров’я?

- Та, нормально. Я щойно з санаторію повернулася, так що в мене все гаразд. А в тебе як справи?

- Та Оленка мені купу проблем створила, говорить, що заміж хоче.

- А що? В цьому віці нормальне бажання.

- Ліліє Павлівно, просто в мене Олена дуже не проста людина, я ж вам розказувала, що вона робить, і я не знаю, які підібрати слова, щоб донька почала працювати над собою. Якщо я скажу їй щось не так, вона мене обматюкає, а потім піде і нап’ється. Тому доводиться брехати, що вона найкраща, найпривабливіша, найкрутіша, а вона вірить.

- Аллонько, знайди потрібні слова, Олена – твоя донька, доки ти їй брешеш, тільки шкодиш їй, скажи правду.

- Але її правда травмує.

- Але це її змусить задуматися, що не так вона робить.

- Можливо і так. Може вона позлиться, та почне змінюватися, припинить лаятися матом, ходити одягнена, як гопниця, розмальовуватися мов повія, пити та палити, перестане вести себе, як дурепа.

- Доки Алла це говорила, Олена тихо зайшла у квартиру і почула, що Алла говорить про неї. Вона спочатку здивувалася, а потім почала кричати на Аллу:

- Так, що, я дурепа, гопниця, повія?

- Доню, ти все не так зрозуміла?

- Що? Я все так зрозуміла. Значить тобі не подобається, що я матюкаюсь, що я наряджаюсь, мов гопниця, фарбуюсь, як повія, п’ю та палю? Значить ти вважаєш мене дурною. І чому я про це дізнаюсь, коли ти телефонуєш чужій людині і таке про мене говориш? Ти що не могла мені сказати якось м’якіше?



Степан Левків

Відредаговано: 15.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись