Тримайся верхи, або помри

Розмір шрифту: - +

Герольд

Мати. Дивне слово. 

Мати - дає життя, мати - захищає, Мати - підтримує, годує, дає тепло люві...

А де ж моя мати? Покинула так рано... Вона змусила мене самому пройти своє життя без теплоти, із раною у серці. Але ж вона не винна! Це той хто захищати обіцяв не зміг дотриматися слова. А я, маленьким хлопчиком тоді не зміг врятувати...

Мені самому довелося дивитись як зловмисник, який смерті забажав, отруту ввів беззахисній людині. А що ж Леон? Повірити мені не захотів, а братом ще й зовнтся. Терпіти я не зміг "сім'ї" яка горою не стоїть один за одного. 

Від тоді я старанно вчився, вказівки всі виконував оця. Щоб закінчивши школу, втікти від ненависних мені людей. Мені довелося усміхатися, коли у серці гнів тримав. Допомагати, спасти від прірви одного разу, коли хотілось просто відпустити руку. А це для того, щоб обов'язки батьків на себе не повісити. Нехай живуть, нехай це буде їхня кара. Жити, знаючи що могли спасти життя по справам не відлучившись. 

                 Герольд Картер Менсон

 

 У сімнадцять років я покинув дім.  

Закінчив школу на відмінно. Здав ЗНО на максимальні бали, вступив до університету обравши спеціальність "Літературна творчість".  


Батько був проти того щоб я вчився не в дома. Він заборонив мені навіть думати про вступ. Але Маакіян зміг мене зрозуміти. Він допоміг мені, зробивши нові документи. А після вступу замести за мною сліди, щоб ті, хто хоче зла нашій родині не зміг мене знайти. Маакіян не сказав навіть батькові де я знаходжусь. Сказав лише що мені потрібен час, за що я безмежно йому вдячний. 


Через два місяці мого навчання я зміг пробачити Лаврінові. Знаю що він ні в чому не винен. Бо брат був першим сином, і мав прямі обов'язки перед татом. З них саме головне це у всьому слухати батька. Ці правила тримаються у нашому кланові із його започаткування.

Університет...

Я біжу по коридору університету до аудиторії сто п'ятнадцять, де зараз у мене лекція з історії. Глянув на годинник і трішки перелякався.


-Чорт забирай, аж на сорок п'ять хвилин!- важко дихаючи від забігу вигукнув сам собі. 

Так мене життя нічому й не навчило. Ну от знав же, що не можна собі дозволяти покімарити "ще п'ять хвилиночок". 


Знаходжу потрібні двері й вриваюсь в аудиторію. Велика зала в якій можуть поміститися сотня студентів. По правій стороні від дверей на стіні висіла велика дошка, біля якої знаходився стіл викладача. По лівій стороні стояли ряди парт, розташовані один за одним. Кожен наступний ряд був вище попереднього як сходинки. 


Сьогодні в аудиторії мало вільних місць. Все зайнято "голодними до науки" студентами. 


-...Потім війська Рейху напали на Францію..- Цитував викладач Леонід Маринович. 


Він різко замовк, а всі присутні направили свої погляди до дверей де знаходився винуватець події. Я не міг знайти собі місця, через надмірну увагу.


–Ого, хто це у нас?- заглянув у журнал студентів Леонід Маринович. - Так, так Герольд Мансон, вірно?- чітко по літерах прочитав моє прізвище. 


–Менсон читається, так і записується!- поправив викладача. 


Він зробив собі помітку поправляючи окуляри й продовжив: 


–Дякую що поправили. Тепер скажіть, прийшли гризти граніт науки?- серйозним тоном запитав. 


-Вибачте за запізнення Леонід Маринович.- солдатською манерою проговорив опускаючи очі собі під ноги. Мені було соромно за запізнення, ще й до такого поважного викладача. Але ж воно саме так виходить! 


–А ви знаєте Герольде Олегович чому було дві світові війни?- він уважно спостерігав за мною очікуючи мою відповідь. 


–Тому, що війни це рушій прогресу?- я розумів що це питання, яке має безліч відповідей. Тому намагаючись викрутитися вибрав самий науковий варіант. 


–Частково Ви праві. Але головна причина, це те що люди не ставлять за пріоритет вчити історію!- він двозначно подивився мені у вічі.- Розумієте що я намагаюся Вам сказати? 


Я зробив винуватий вираз обличчя.
Більше такого не повториться! - поклавши руку на серце сказав. 

–Добре. За вашу часткову відповідь, а також за ваше почуття гумору двійку вам не поставлю. Але чекатиму доповіді про Другу світову на наступній парі! - Леонід Маринович поставив крапку в журналі, і жестом руки вказав мені на вільне місце. 


Решту часу я конспектував кожне його слово, тому що знав що ці питання будуть на наступній парі. 


Пройшло десь п'ятнадцять хвилин, коли я почув за вікном як сигналить авто. Я відразу зрозумів хто це. Ні з чим не спутаю гудок Audi A6 мого брата.  


Викладач навіть не повернув голови, просто махнув мені рукою щоб я скоріше вийшов і не заважав лекції.  
Всі знали хто і навіщо за мною приїжджає. Тобто знали те що їм можна було знати, а саме брат, в пам'ять про маму. Леон не перший раз за мною приїжджає, а я вже на четвертому курсі. 
Я швидко зібрав конспекти в рюкзак і вибіг з аудиторії. 
 



Леон Мерлен

#879 в Різне

У тексті є: мафія

Відредаговано: 29.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись