Тримайся верхи або помри. Творець чи вбивця?

Розмір шрифту: - +

4

–Вона не повинна була дізнатися!– Мої руки тремтіли, а на сорочці виднілися сліди крові.–Цього не повинно було статися! 


Події до цього. 

Того дня ми із Марією не обмежилися прогулянкою в парку. Крила кохання несли нас у вічність насолоди і спокуси. Я возив її усіма знайомими мені місцями де був хоча б натяк на романтику. Ботанічний сад, повітряна куля, трамвай-кафе який я орендував лише для нас двох і багато, багато інших місць не залишилися без нашої уваги.


Дванадцята година ночі. Ми приїхали на однокімнатну квартиру, яку Марія знімала на окраїні Києва. Вона живе на дванадцятому поверсі, і нам довелося скористатися ліфтом.  


Дверцята ліфту зачинилися і ми нарешті залишилися удвох. Я прижав її тендітне тіло своїм торсом до стінки ліфту, від чого  Марія протяжно і поривчасто видихнула. Правою рукою повільно провів по її стегну, заглиблюючись під її сукню і міцно із насолодою стиснув її сідницю. Пальцями лівої руки ніжно провів по її щоці опускаючсь до шиї, потім до декольте після чого схопив за шию. 

Від збудження у неї майже заплющилися очі а червоні губки тремтіли очікуючи мій поцілунок. Я наблизився до її губ своїми і зупинився майже перед самим контактом. Я втягував її подих, мучив себе очікуванням, після чого впився довгим, солодким поцілунком.  


Я вже був на межі, коли двері ліфту відчинилися. На нас упав погляд старенької бабусі, що тримала повідок свого пікінеса. 


–Привіт Марійка. Щось ти пізно сьогодні.– Бабуся виявилася ще із тих, які люблять підколоти молодих закоханих.– Ой, бачу ти зайнята. Може мені дочекатися іншого ліфту?– вона багатозначно нам підморгнула і похітливо посміхнулася. 


–Та, ні, ні. Ми вже закінчили, тобто... приїхали на свій поверх. – Ми поводили себе як одинадцяти класики, яких застукали під час «най цікавішого». 


Вибігли звільняючи ліфт для бабусі. А коли двері зачинялися бабуся добавила: 


–Ех молоді, я у свої роки такееее виробляла!  А вас ще вчити і вчити.... 

Зайшовши у квартиру навіть не вмикали світла. На шляху до ліжка зривали одяг один одного. Я навіть знімаючи джинси перечепившись через щось ледве не впав, а це "щось" тільки мяукнуло і побігли геть. 


–Потім познайомлю із Барсиком, а зараз ти мій!– тяжко дихаючи, начебто після кросу сказала Марія. 


Ми вломилися у спальню, і зачинили за собою двері... 


«Тиша.  
Затих весь світ, не чути навіть дихання 
А я лежу в обіймах ночі, забувши всі правила й покути .
А біля мене, як втілення ніжності й краси, лежить вона. Моя душа, моя мрія, моє бажання! 

Так близько, що навіть не дотягнутися. 
Забриніли струни незбагненних почуттів, заграла музика переплетених шляхів 
І думки про завтрашній день затьмарює кохання 
Два життя, дві частинки із різних світів зливаються в одну 
І цілу ніч, немає спокою, та й не до сну 
І завтра ще довго не настане, бо є тільки одне бажання - Що б цей момент не закінчувався до самого світання» 


Герольд Картер Менсон (Вертен) 

Вранці мене розбудив сигнал повідомлення, що прийшло на мій телефон.  
«Потрібно зустрітися! Розмова не по телефону...» Від Дмитра Боровиця. 
Я обережно прибрав із себе руку Марії і тихенько встав із ліжка, надіючись не розбудити її. Десять хвилин навшпиньках ходив довкола ліжка у пошуку своєї білизни. 


–Там, ну там, біля шафи подивися!– сонним голосом підказала мені моя красуню, і знову заснула. 

А я й не міг подумати що сопіння може бути таким милим.  


Одягнувшись пішов на кухню, заварив дві порції Latte.(Виявилося що у Марії на кухні є автомат для кави). Одну випив сам, а іншу вже хотів віднести сплячій принцесі, як із дверей кімнати із криками «Чорт забирай, чому не розбудив мене? Я ж запізнююсь!» вилетіло лахмате чудо. Вже в друге кава залишилася на моєму одязі. 


–Вибач, я не знаю твій графік.– монотонно, виділяючи кожне слово із посмішкою відчитався.


–Дежавю, це точно дежавю!– Із серйозним виразом обличчя сказала Марія, і ми у двох завелися сміхом. 


Я позичив у Марії футболку із котиками, свою залишив як бойовий трофей. Марія одягнула лосіни, білі кросівки і спортивну вітрівку, до роботи вона добирається пробіжкою. Цей костюм особливо виділяв її спортивні... форми. 


Коли ми попрощалися, я ще дві хвилини проводжав її поглядом. Як тільки сів на свій мотоцикл почув крики. Це Марі, це її голос! 
Затиснув ручку газу набираючи швидкість, від чого мій кінь піднявся на заднє колесо. 

Під’їжджаю до повороту, біля якого останній раз бачив Марі. Двоє чоловіків затягнули її в чорний джип. Мені в голову вдарив прилив адреналіну і я помчався за ними. 


–Чорт! Чорт, чорт!!!– заглянув у бардачок, але згадав що не брав із собою зброї.  


Я почав набирати швидкість, оминаючи автівки на шляху до викрадачів. «Не заберете її у мене! Тільки не її!» 
Наздогнавши джип, під’їхав із правої сторони щоб розгледіти обличчя. На задньому сидінні був він... Сашко Дартуєв! 


–Побачимо хто кого!– кричав він мені через вікно.  
Направив дуло пістолета в обличчя. Вже хотів вистрелити, як Марія вдарила його по руці. Сашко вистрелив поціливши мені в плече від чого я втратив керування і злетів на обочину. 


Сиджу на асфальті, коліна побиті а із розбитої брови тече кров. Мене охопив жах. «Я міг це передбачити! Я знав що таке може статися! Забув у якому світі живу?» 


–Вона не повинна була дізнатися!– Мої руки тремтіли, а на сорочці виднілися сліди крові.–Цього не повинно було статися! 


Я вхопив себе за обличчя і не міг повірити в реальність подій.  


–Догрався красунчик?– пролунав чоловічий голос, і різка біль у голові змусила втратити свідомість. 

Прийшовши до тями я намагався розгледіти де знаходжуся. Знову різкий біль у голові від якого мене скривило. Спробував підвестися, але мої рухи були заблоковані.  



Леон Мерлен

#913 в Любовні романи
#723 в Різне

У тексті є: помста, коханя

Відредаговано: 08.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись