Трохи ближче

Розмір шрифту: - +

Глава 2

Я дала тиждень Ренату для ознайомлення зі справами. Це й тиждень я його майже не бачила. Бізнес процеси були описані зі зміною директора, все працювало. До того ж не була не впевнена, що я вже так філігранно володіла своїми емоціями. І можу стильно так тримати  покер фейс.  Глухе роздратування десь там ворочалося всередині, ще не вляглася буря незадоволення, ще було, що їсти досаді і в цьому котлі варилася я. Розумом я розуміла всі переваги даного становища. Та це розладдя між емоціями та здоровим глуздом примушувало поки, що уникати зустрічей з Ренатом. З одного боку мені хотілося подивитися, чого він вартий, з іншої - без емоційно я ще не могла про нього судити. Отож,  випустити владу з рук не давалося так просто. Та я боролася з собою, зрештою це всього лише зміна ролей, у мене є куди рости,  є про що мріяти, є до чого прагнути, а це буде, як новий досвід.

     Я стояла з чашкою кави в кабінеті біля вікна і спостерігала за вируючим життям, люди, машини - всі кудись поспішали. Справи, зустрічі, друзі, діти, кохані, постійний круговорот, у якому ми всі кожен день, як білка в колесі крутимося з єдиною різницею, нашим власним сприйняттям світу. Те, що для когось буде трагедія, для іншого так буденна неприємність. Начебто ми схожі з фізіологічної точки зору дві ноги, дві руки все так, як і у всіх, то що ж нас робить особливими? Що ж робить нас людьми? Що ж робить нас особистостями? Хоча іноді здається, коли вмикаєш телевізор, то навіщо нам та індивідуальність. Що з нею робити?  З тим, що відрізняє її від інших людей і характеризує унікальність її можливостей у сфері взаємодії з навколишнім світом. Суспільство прагне нівелювати своїх членів, оскільки стрижені під одну гребінку пішаки йому легше розставляти.

     Однак, прогрес звичайно пов'язаний з виходом за рамки норми. Головне пам’ятати, що штамповані товари порівняно дешеві, у той час як неповторні прояви особистої творчості або просто дорогі, або – безцінні. Я хмикнула таким своїм думкам, видно щедра порція критики, яку із задоволенням і ентузіазмом виливають на мене, не проходить даремно, раз я вже починаю задумуватися, чи потрібна індивідуальність.

    Що з нами усіма не так, що ми з радістю готові закопати один одного? Я десь читала, що дивні нині люди, коли падає людина, вони сміються, а коли падає айфон – плачуть. Чому ми оцінюємо матеріальні речі, як цінніші за людські почуття? Що нами рухає? Що ж робить нас щасливими? Що таке щастя?  З наукової точки зору, щастя – це той стан людини, при якому людина відчуває радість, позитивні відчуття і задоволення життям у цілому. Як же його досягти? Як відчути , що ти дійсно щасливий? Безліч людей вважають, що щастя полягає саме в грошах, якщо ти багатий – ти щасливий. Що найбільш прикре в цьому твердженні, це те, що ти просто зміниш Ланоса на БМВ, але з яким відчуттям ти їздив в Ланосі, з тими ж пересядеш у дорожчий автомобіль. Обгортка стане дорожча, а начинка все та ж.

    Любов і розуміння близьких? Цей дефіцит уваги із боку близьких і рідних людей нічим не заповниш. Але ми чудернацькі люди, літаємо в космос, створюємо роботів, але розучилися спілкуватися з людьми собі подібними. А в наш час важливо відчувати надійне плече, на яке ти в будь-який момент можеш покластися.

    Кар’єра? Так, мріємо про підвищення кар’єрними сходами, про велику заробітну плату і пристойні доходи. Та прагнення до великих висот і досягнення їх – це всього лише тимчасове задоволення і радість тому, що кожен раз ставиться планка все вище і вище, завжди є до чого прагнути. 

    І ми звикли вважати, що щастя складається з кількості реалізованих бажань і втілених в життя мрій.  А чи так це? Чи щаслива я? 

     Напевно, саме життя і є щастя, і нам, напевне, слід навчитися радіти кожній хвилині, кожній миті, адже такої другої миті в нашому житті вже не буде.

    То який же той сенс життя, який говорив би про те, що я живу недаремно, не існую, не проживаю, а саме живу? У космічному масштабі моє життя - це взагалі мить. То яке воно має бути? Що має залишитися після мене?

     Що ж я така незадоволена тим що є? Я хотіла грошей, я їх отримала, я хотіла кар’єрного зросту, отримала, і що далі? Чого ж мені зле від самої то себе? Я закрила очі і притулилася головою до скла. Усе мине і це теж. Підозрюю, що сьогодні краще порозважати себе іншими речами. Шопінг собі влаштувати чи що?  Ідея мені сподобалася. Заглянула в щоденник, так наче нічого важливого на сьогодні не має. Цьому фактові я зраділа і дійсно вирішила зробити паузу. Положила чашку, забрала сумку, попередила секретаря, що мене не буде, і зібралася поїхати магазинами.

- Отак виглядають жіночі коники. Тільки що я мордувалася питанням для чого ж я живу, а завершилося забаганкою сходити в магазин. Може, Максим був правий, коли говорив, що з моїми вибриками, ніякі нерви не вживуться? Але я ж людина, більше того – жінка, і я маю право на малесенькі причуди.  – пробурмотіла я, сідаючи за кермо.

     Від’їхала рівно до шлагбаума, зупинилася пропустити машину, що заїжджала. Біля будки з охоронцем машина зупинилася, відкрилося вікно, охоронець  щось сказав водієві. А далі я  побачила вражаючу картину, з машини  стрімко вилетів Ренат і вхопив охоронця за грудки. Дар мови мене покинув, а Ренат уже в усю витрушував душу з охоронця.  Я смикнула пасок безпеки, вискочила з машини і кинулася до них.

-Ренате! – рявкнула я. –  Що відбувається?  Припиніть обоє. –  прошипіла я, та мене, здається, він не чув. – Ренате, годі. Спинись. Ренате, почуй мене. Ренате, твою на ліво…- намагалася я достукатися до нього добрим словом.

 З перекошеним від злоби лицем він оглянувся на мене.  Від його погляду перекосило вже й мене. На мить я злякалася, що він його не відпустить. Щось таке було в його очах, якесь божевілля…



Шаграй Наталья

Відредаговано: 28.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись