Трохи ближче

Розмір шрифту: - +

Глава 19

 І ми почали ходити до психолога. Ситуацію психологові пояснили. І виявляється , що від мене також потрібна неймовірна робота, терпіння і розуміння. Я ходила на сеанси і слухала про те, що боєць який повернувся із зони бойових дій, — це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід.  І що його потрібно прийняти разом із новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше — прийняття сім’ї, воно стане практично неможливим. Психолог пояснив категоричність Рената, і я по-новому подивилися на деякі речі, адже він був в ситуації, де все по-справжньому і де точно немає дипломатії. Порекомендувала втягувати Рената в повсякденні справи і побутові дрібниці. З останнім у мене чудово вийшло, втягувала я його з великою охотою і з неймовірним різноманіттям занять.

 Сьогодні був ще один складний день. Я зібрала загальні збори і оголосила про наш наступний проект. У засновниках були я, Максим і Михайло Миколайович, і був присутній Ренат. Максим був проти, плювався отрутою і волав, що ідея ні к бісу не годиться. Що то даремне тринькання грошей, а він на таке не підписувався. На його істерику я дивилася спокійно, тільки, певно, в очах блукали всі спроби його заткнути, від огріти вазою, до викликати демонів і відправити його простісінько в пекло. Коли на моїх губах заграла посмішка, Макс сіпнувся, підірвався з місця навис наді мною, Ренат підскочив до нього.

- Сіли обоє. - рявкнув Михайло Миколайович.

Прозвучало це так, що в мене поза шкірою побігли мурахи, а серце з розмаху всадило в грудну клітку. Сам він рідко відвідував такі збори, але тепер у сім’ї був розбрат. Тому, його присутність я оцінила, як спробу, щось з тим вирішити. 

- Ідіоти. - він втомлено потер лице рукою. - Щось з тобою, Марія, в обох моїх синів башню зносить. - відкинувся він на спинку крісла і незадоволено пожував губи. - Ти прямо рокова жінка, бо в жодного мозок в голові не тримається.

- Михайле Миколайовичу, не лестіть мені. - вкрай спокійно відказала я. - Не я причина цього всього.

- Не загравайся. - обірвав він мене. – Я скільки спостерігаю за тобою, стільки й дивуюсь, як в тебе все виходить. Всупереч здоровому глузду, коли всі кажуть, що то не можливе, ти то робиш. Правда Максе, ти ж підсовуючи Рената хотів, щоб вона трохи попустилася? - перевів він погляд на Максима. - Я б чесно захоплювався би тобою, аби це були не мої сини. Але віддаю тобі належне, ти і їх робиш. З роздовбая Максима в тебе вийшов навіть пристойний бізнесмен, якого в цьому світі почало щось цікавити, окрім купки таких же зажерливих мажорів . - тяжко зітхнув він.

- А ти доброї думки про мене батьку. - з гіркотою вимовив Максим.

- Сину, я тебе бачу, аж до дна. І його, - він показав пальцем на Рената. - І тішитися мені поки, що немає чим. Отже, щось ми і так вже згаяли час. Я даю добро, починайте свій новий проект. Поїхали Максе, нас ще чекають справи. -  і він тяжко піднявся з крісла.

- Ренате, хотів би з тобою поговорити за вечерею, скажімо в п’ятницю. Звісно з Марією. - не дав навіть шансу заперечити Михайло Миколайович і відкривши двері, пропустив вперед Максима вийшов.

- Якби зараз панувало середньовіччя, твій батько б з задоволенням спалив би мене на вогнищі. - поглянула я на Рената.

- Ага, він жорстоко переживає розчарування своїми синами в порівняні з тобою. У його генів і таке паскудне продовження. - зі злим сміхом відказав він.

- Злишся на нього? - запитала я.

- Ні, я вже думав, що то все минулося, але його безпардонне втручання в моє життя, таки виводить мене зі стану рівноваги. А це постійне розчарування мною…і Максимом, я навіть йому співчувати почав.

- Жоден з батьків не погодить з тим, що він неправильно виховує свою дитину. Зазвичай, батьки покладають якісь свої очікування на чад, а коли діти їх не виправдовують, то вони, як правило розчаровуються. От твій батько, він же чітко уявляв, ким повинні були стати його діти. А коли ви не виправдали його надій, то виник конфлікт поколінь, і як прірва глибоке відчуття розчарування. Знаєш, здається, хороші батьки, мають бути психічно здорові люди, які хочуть багато часу проводити з дітьми і просто самовіддано їх люблять. От може ти колись таким і станеш. - посміхнулася я йому, а він щось перемінився в лиці. 

- Нам, певно, треба працювати, раз нам погодили проект. - нечітко пробурмотів Ренат.

- Ага. Збирай усіх на нараду. Будемо радувати народ. - кивнула я з інтересом спостерігаючи, як він швидко чкурнув з кабінету.

- Дивина. - потисла плечима. - І чого переполохався? Неначе я йому сказала, що чекаю дитину, а також його руку і серце. - посміхнулася сама до себе.

Та думка зачепила, покружляла і повернулася з маленьким карапузом з світло-карими очима. І поки я приходила до тями від вигину уяви, там ще й донечка додалася з двома кісками. Тепер уже я щось нервово підхопилася з місця і побігла, собі кави зробити чи що? А то лукаві виверти свідомості баламутили душу. Це ще що? Звідки? І чому за мною? 

  І кавою повернулася в конференц-зал. Народ активно розсідався по місцях. Пошукала поглядом Рената. Сидів на місці й сьорбав воду. Впливла з кавою й сіла поряд з ним. Ренат покосився на мене та нічого не сказав. А за п’ять хвилин було вже не до того. Я з Ренатом презентувала новий проект.  Коли запанувала хвилина мовчання, на моєму обличчі з’явилася посмішка, і народ ожив. Ми почали роботу. Я вже не ницялася кутками, я працювала, а поряд мене захоплені моїм ентузіазмом, запалені моєю ідеєю і натхненні моїм нетерпінням, працювала вся наша команда.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 28.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись