Трохи ближче

Розмір шрифту: - +

Глава 23

Після розмови з нашим фінансовим директором я поринула в сумні думки. Проблем не поменшало, якщо раніше аби вирішити проблему доводилися покращувати фінансовий стан «рішали», то тепер просто взагалі нічого не робилося. Розчарування владою перекочувалася на язиці гіркою пігулкою. Таке враження, що розповідаючи народові про покращення економіки, виробництва, торгівлі, міжнародної торгівлі, влада більше згодна сама із собою, аніж з суспільством особливо, коли установлює собі платню та преміальні до мільйонів за важку працю. Я в цілому згодна, що якщо людина працює, вона має отримувати гідну заробітну плату, але ж має бути якийсь виміряний результат цієї роботи. А все поки що виглядає, як життя на різних світах, керманичі - у світі наживи, а всі інші у світі - виживання. Низький рівень економічної свободи гальмує зростання, про безпеку бізнесу, взагалі мовчу,  так як втручання силових органів набуло безпрецедентних масштабів.  Та якесь просто зачакловане коло бідності та популізму.  Встала пройшлася кабінетом. Товар стояв на митниці і щось визволити його звідти не було ніякої можливості. Юристи із брокером займалися тим, що гуляли в пінг-понг з працівниками митниці. Все починалося досить безневинно, з митниці надійшов запит на додаткові документи, на що вкрай чемно і у межах закону юристи написали відповідь, що в принципі і раді це зробити, але на підставі чого? А далі все виглядало десь так, вловивши даний запит, керівництво митниці надсилає його для надання відповіді працівникові, який запит про документи зробив. Той звісно пише, що він цілком правий у своїх вимогах і цей лист повертається знову до нас. Юристи уважно вивчають питання і знову пишуть, але вже керівництву керівництва. Керівництво посилає запит в ту ж митницю, де виникла проблема, і цей лист чарівним способом знову потрапляє у руки все тому ж працівникові. І все ми танцювали, танцювали, а так і залишилися на тому ж місці. Ні, я все розумію. І що звинувачувати у чомусь працівників митниці це теж саме, що увімкнути праску, поставити її собі на руку і говорити їй, прасочка не печи мене.  Але ж щось, певно, є у нас не так. Якщо у розвинутих країнах вважається, що митні платежі у бюджеті здорової економіки мають складати 5-6% , а якщо уже більше — біда, у нас же митниця генерує по різним даним від 32% до 49% платежів до бюджету  І це дуже сумні показники для нас. Основа демократичної економіки у вільній конкуренції, а митниця має здійснювати заходи тарифного, нетарифного регулювання, боротьби з контрабандою, ведення статистики. Що робить наша митниця особисто для мене залишається таємницею. У ході життя, з демократичними рейками горе, тому у нас настільки все заплутано у законодавстві, яке іноді пишуть люди дуже далекі від визначення експерт. Як мені особисто на зустрічі з податківцями було сказано, що ви зараз зрозумієте…ну хвилин через 10. Ага, зрозуміла, як казав наш головний бухгалтер просто розрив трусів.  Ну, що ж бізнес в Україні вже багато років розвивається не завдяки, а всупереч позиції держави. Однією з вимог підприємців до влади є рівні умови, можливості та чесна конкуренція.  Адже хтось офіційно розмитнює товар і платить усі податки, а інші ці ж товари везуть «у чорну», не сплачуючи податків. А чесного підприємця ще й постійно перевіряють, оглядають та затримують вантажі, бізнес отримує збитки від простою, іноді товар псується, а втрати ніхто не відшкодовує.
 І що буде далі й гадати не треба, хто сумлінно все сплатив має конкурента, який нечесно конкурує, у результаті наш чесний підприємець банкрутує, закриває бізнес або йде за досвідом свого конкурента. А що відбувається далі…державний бюджет має дірку, і щоб її залатати тиснуть на «білий» бізнес підвищуючи податки. А на запитання, куди поділися гроші …ми всі побачили в деклараціях високо посадовців.  І як же до сліз набридли усі ці голодні ігри.

Господи, та на лице екзистенційна криза хмикнула я до самої себе.

- Зайнята? - у кабінет заглянув Ренат.

- Ну, якщо биття головою в стінку рахується…- зітхнула я.

- Що так все погано? - сходу оцінив він мій душевний стан.

 - Як кажуть дупа - це подія, а повна дупа - це комплекс заходів. Все трішки виглядає, як  в цирку, весело, клоунів багато, а серйозності нуль. А головне мені так хочеться зробити з ними усіма щось таке не сумісне з життям.

- Знаєш, - потер він лоба, -  я тут недавно прочитав замітку, як правильно потрібно розмовляти з жінкою. Щось про те, що небезпечно запитувати: «Що на вечерю?» Допустимо: «Тобі допомогти з вечерею?» Безпечно: «Куди ти хочеш піти повечеряти?» Ідеально: «Люба випий трішки вина».  - з серйозним виразом обличчя пробурмотів він. Я просто пирснула від сміху.

- Ідеальна порада, просто супер.  - відсміявшись відповіла я.  Але врахуй, що у світі є тільки один чоловік готовий зрозуміти і прийняти жінку з усіма її недоліками. - витримала я драматичну паузу. -  Скромний хлопчина на ймення «Jack Daniel's».

- А я дивлюсь тебе тут на атоми розкладає…але ти  не здалася і вже виявляється і хлопця підібрала. - хмикнув він.

- Я зібрана і майже вся адекватна, навіть уже пережила гострий напад розчарування світом. Як мантру вже повторила, що я навчуся більше від провалу, чим від успіху. Що не можна дозволяти невдачам зупиняти себе. Що провал виховує характер. Млять, от тільки характеру у мене вже вихований до зубного скреготіння.

- Ну, ти ж знаєш, що безпека в більшості випадків є марновірство. Життя - це одне з двох, або зухвала пригода, або нічого.

- Та все ж знову до болі знайомо і до сліз печально. То якого біса  ми знову ходимо одним і тим же пішим, і вельми еротичним маршрутом? Я так втомилася від цієї дурні. - пожалілася я. - Я стільки на це витрачаю сил і енергії, що іноді хочеться пустити все під укіс.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 28.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись