Трохи ближче

Розмір шрифту: - +

Трохи ближче.

Я дивилася на Рената. Він стояв дещо напружено, схиливши голову в бік, пробіглася поглядом по його коротко стриженому темному волоссю, неголеній щетині на лиці, міцній шиї на якій виглядав тільки кінчик татуювання, яке він сором’язливо прикрив комірцем сорочки, сильні руки і пальці, що нервово тремтіли і від мого погляду, руки він вмить сховав в кармани. Ренат одразу відвів погляд і дивився в якусь точку десь над правим моїм плечем, я відчула трохи роздратування, від його впертого ухиляння подивитися прямо в очі. Хоча вони з Максимом і були братами і навіть деякі спільні риси у них є, все ж на Макса всі жінки оглядалися, а біля Рената можна було пройти і не помітити.

І чортова злість знову тягнула на свої хвилі, погрожуючи затопити берег спокою. Сама ж погодилася на умови Макса будь він неладний, бо була надто закохана в свій проект. От і виходь з ситуації що є. Моє мовчання перейшло всі межі ввічливого та Валевський теж стояв і мовчав.

- Вітаю з поверненням. І з новою посадою. - опанувала я себе.

- Якщо ти цього не хочеш, я можу відмовитися. - не піднімаючи на мене очей, глухо відказав він.

- Так, я не в захваті від ситуації, та проти тебе особисто нічого не маю. Радше я сердита на твого брата. Та це все мине. Угоду я заключила і збираюсь її дотриматися . Можливо мені буде потрібно трохи часу, щоб звикнути до тебе, як і тобі до мене. Та я думаю порозуміємося. - уже більш спокійніше продовжила я. - То як тобі столиця? - перевела навіть розмову.

- Змінилася. - буркнув він.

М-да, на діалог мало схоже, та й мене поки що мало цікавить його душевний внутрішній світ. Я ще декілька хвилин споглядала за Ренатом, який під моїм поглядом здається не знав, куди подітися.

- Гаразд до тебе підійде Роман наш юрист, він займеться оформленням усіх документів. Валя буде твоїм секретарем і вона ж передасть для ознайомлення документи з чого варто розпочати. Якщо у тебе будуть виникати запитання, звертайся.

- Де будеш ти? – задав він запитання і навіть поглянув на мене. Мимо волі відзначила, що у нього карі очі і тоскний погляд. Ні на йоту радісним він не виглядав і до того, та цей погляд, якось збив мене з пантелику.

- В своєму кабінеті. Четверті двері справа по коридору.

В двері скромно постукали і показався Роман. Я з полегшенням видихнула. Переоцінила я себе видно. Не готова я ще радіти новому директору, або ж скоріше сімейному наглядачу.

– А от до речі і Роман. Заходь. Ренат Михайлович познайомтеся, це наш юрист Роман, я його запросила, щоб ви могли оформити всі офіційні документи. Я думаю, що вам буде чим на разі зайнятися, тому не буду вам заважати. Поговоримо потім. - це я вже Ренату кивнула.

І з неабиякою радістю залишила їх і повернулася до свого малесенького, зручного кабінету. От прямо зараз вкрай захотілося побути трішки на одинці. Бо щось попри всі мої переконання, що все на краще, руки то тремтіли. Ще б не давила несанкціонована образа…так, все розумію, все пішло не по моєму плану. Люди не виправдали моїх очікувань, та що там люди, колишній коханий встромив ніж в самісіньке серце. Я підвела чужі очікування, розтоптала, що я там в Максима топтала? На мить задумалася я. А! Його почуття. Світла думка змістити мене ж з чола мого ж бізнесу і поставити сімейного наглядача прийшла Максу, як випещена насмішка. Як же ми дожили до ділення бізнесу? Все ж починалося, як казка. Макс з забезпеченої родини і я та, що з одягу мала одні штани і два светра і роботу посудомийки. За Максом шаленіли усі дівчатка, ще б пак упакований мажор…Від споминів трохи перетрусило. З таким вороттям думок скоро дійду до утворення Землі, спинила я себе. Ай ладно, все, що мене не вбило сильно про це пошкодує тому, що тепер моя черга.

Закрила очі на мить, потім перевела погляд на стіни, де висіли фото ресторанів. Довго розглядала , згадуючи, як я їх відкривала, як долала труднощі, як відчувала чисту ейфорію, коли все виходило, так як треба, як пишалася нами, що ми змогли це зробили, несамовито раділа перемогам, засмучувалася, коли все здавалося геть погано. Спогади кольоровими уривками проносилися перед очима, вносячи в моє сум’яття гірку тугу, чи то за минувшим часом, чи то за часом який піском сиплеться крізь пальці. Було до болю шкода за тим, що більше ніколи не повернеться, скорботно від неможливості прийняти теперішнє і страхітливо від невизначеного майбутнього.

Макс знав, як зробити мені боляче. Бо мені було дуже боляче, навіть не зважаючи на те, що позитивні сторони я намагалася знайти завжди. Все, годі. Пожурилася і досить. А то вже аж дух нервово вібрує. Не вперше і не в останнє моє життя перетрушується. Призвала я себе до порядку, бо так з зітханням і оханням я вкрай далеко можу зайти, але ж становище моє від того не зміниться. Тож правильно було б пристосуватися до того, що є. Визнати, що таке у нас зараз положення речей. Прийняти це. Пережити. Зрозуміти, що все, що було, то вже вчорашній день і він більше не повернеться. А сьогодні у мене нові виклики. Нове становище. Ще б звести до цього моє нове відношення.

Все! Зібралася. Зосередилася. Перемкнулася від страждань до діла. Годі скиглити. Мене чекає робота. Одна з її улюблених частин створити щось нове, таке, щоб зацікавило, привернуло погляд і чого не можливо було б забути. А це було зараз найважче, я ніяк не могла побачити всю картину ресторану. І це підбурювало інтерес, розпалювало жагу знайти рішення і кожна дрібниця мала значення. На реалізацію проекту в ресторанному бізнесі потрібно, як мінімум рік - півтори. Ідея концептуального закладу, проект про їжу і з гастрономічним підходом. Десь останні роки ми знаходилися в топі європейських столиць по рівню гастрономічної культури, приготуванні їжі, цін на неї, а також інтер’єрного стилю ресторану. Тому відкрити уже щось простеньке в Україні вже не можна. А відтак, ресторатор професія багатогранна, яка поєднує в собі підприємницькі та творчі аспекти. І я віртуозно повернулася до того, що було для мене зрозумілим. Відкинувши все зайве, я накинулася на роботу, як голодна собака на кістку.



Шаграй Наталья

Відредаговано: 16.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись