Туди, де життя починається знов

Розмір шрифту: - +

Пролог

Пролог

Дівчинка розплющила очі. Вона стояла навпроти густого лісу, який одразу прикував увагу дівчинки до себе. Дівчинка настільки була заворожена його красою, що не думала ні про що інше. Ліс немов випромінював спокій і дівчинка чомусь відчувала, що він добрий. Звідти доносилися мелодійні співи птахів, які ніби запрошували приєднатися до них. Проте вона розуміла, що їй не треба до лісу, а зовсім у протилежний бік. Дівчинка востаннє, оглянувши ліс, помахала йому рукою на прощання, немов він був живим, і, повернувшись, пішла по колись добре витоптаній стежці, яка вже знову почала заростати травою. Вона йшла зовсім недовго і не встигнувши навіть втомитися, як вийшла до огорожі та пропускного пункту. Подивившись в обидва боки, дівчинка не побачила нічого особливого, тільки огорожу, якій, здавалось, не було кінця – а за нею починалося місто. Незважаючи на те, що було достатньо сонячно, дівчинка не могла роздивитись будівлі цього міста, бо вони чомусь розпливалися в її очах, як марево. Сама огорожа не була такою високою, тому дівчинка з легкістю могла переступити через неї, але вона звідкись розуміла, що цього робити не потрібно, і тому вирішила підійти до шлагбаума перед пропускним пунктом. Дівчинка встала перед входом у місто, але нічого не відбувалося: навколо була тиша, лише співи птахів доносилися з лісу.

- Агов! – дівчинка вирішила привернути хоча б чиюсь увагу, але у відповідь була тільки тиша.

Пропускний пункт з вигляду був невеликою старою цегляною будівлею. У ній вже почали поступово утворюватися тріщини, через що споруда здавалась страшенно обшарпаною. Загалом було зрозуміло, що за нею вже давно ніхто не доглядав.

Споглядаючи все це, дівчинка через дуже брудне віконце помітила хлопчика в темно-синій уніформі, який спав на кріслі, натягнувши собі на обличчя кашкет.

- Агов! – ще раз голосно покликала дівчинка, але хлопчик, судячи з усього, спав міцним і приємним сном.

Розуміючи, що в такому випадку вона простоїть тут ще довго, дівчинка обійшла шлагбаум, підійшла до вікна і гучно постукала по ньому. Це подіяло на хлопчика і він ліниво потягнувся та без великого задоволення розплющив заспані очі. Але побачивши дівчинку, радісно скочив.

- О! Мер нарешті вирішила відправити мені зміну? – й одразу почав збирати свої речі. – Так швидко. А чого ти без уніформи?

Дівчинка хотіла хоча б щось відповісти, але хлопчик не давав їй такої можливості.

- І то вірно! – сам відповів хлопець на своє питання. – Зараз все одно ніхто не слідкує за цим. Я теж наступного разу буду без уніформи. Якщо ніхто не дотримується правил, чому я повинен?

За цей короткий проміжок часу хлопчик досить швидко встиг зібратись і вийти надвір. Він був трохи повненький, невисокий, одного зросту з дівчинкою, а з-під капелюха стирчало світло-каштанове волосся. Він вже збирався піти і залишити дівчинку саму але:

- Я не твоя зміна, – дівчинці нарешті вдалося сказати хоч декілька слів.

Почувши це хлопчик спочатку розчаровано видихнув, а потім розгнівано подивився на неї.

- Так чому ти прийшла! – обурився він. – Щось сталося в місті?

- Ні, я новенька, – відповіла дівчинка.

І тут хлопчик завмер, а його очі округлилися. Не то від страху, не то від здивування, не зрозуміло, але він простояв у такому положенні декілька хвилин.

- Що трапилося? – від такої реакції самій дівчинці теж стало ніяково.

Хлопчик поволі отямився і потягнувся своїми тремтячими руками у внутрішню кишеню піджака, витяг якусь дивну невелику коробочку. Вона не була великою, однак ледве уміщувалася у руці хлопця. На ній було багато різнокольорових кнопок та яскравих блималок.

- Д-доторкнися пальцем панелі, – тремтячим голосом промовив хлопець, протягуючи їй пристрій.

Вона слухняно доторкнулася вказівним пальцем до панелі, і пристрій одразу гучно запищав, налякавши дівчинку, і вона миттєво відстрибнула від несподіванки. Потім хлопчик підніс пристрій до очей чекаючи на результат, який тривав недовго. Пристрій загорівся зеленим, і наслідок його роботи дуже здивував власника. Він декілька разів переводив погляд з пристрою на дівчинку і навпаки, не вірячи своїм очам. Але заспокоївшись, зняв картуза і привітав дівчинку як міг.

- Ласкаво просимо у місті, – невпевнено промовив він.

Дівчинка навіть не зрозуміла, в яке місто вона потрапила, але чомусь відчувала, що хоче його покинути і якась невідома сила тягнула її магнітом туди. Проте, для початку, вона хотіла отримати відповідь на одне єдине запитання. Хто вона така?



Heorhii Kostienkov

Відредаговано: 13.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись