Туди, де життя починається знов

Розмір шрифту: - +

Глава 2

Глава 2

Вартовий вистрибнув з океану і завмер із зажмуреними очима, боячись того, куди він міг потрапити.

- Все гаразд, – він почув знайомий голос мера, – можеш розплющити очі.

Вартовий обережно розплющив одне око і, побачивши, що всі живі й здорові, заспокоївся. Діти стояли посеред дороги, яка виходила з океану за їхніми спинами, звідки вони всі щойно вистрибнули. Навкруги не було жодної будівлі, лише зелена мальовнича галявина. Але на цьому зміни не закінчилися, на здивування всіх, їхній одяг змінився: замість звичайних джинсів, футболок та черевиків вони були одягнені в цікаві вбрання. На Пустуні, Мері, Вартовому та Грубій були дивні обладунки, а Новенька, Розумник і Спокійний взагалі, таке враження, ніби були закутані в якісь покривала.

- Що це таке? – запитала Новенька. – Що за дивний одяг?

- Це тога, – відповів Розумник, – така накидка, а під нею туніка.

- Я що у спідниці? – прокоментував свій обладунок Пустун. І справді, на ньому була своєрідна спідниця, складена з широких шкіряних ременів, що кріпилися на поясі, а для додаткового захисту шкіряні смуги були посилені металевими пластинками.

- Це називається птеруга, – знову пояснив Розумник, – а сам обладунок, який захищає ваше черево, – це лорика.

Лорика складалася з широких залізних смуг (обхопних обручів), з'єднаних зсередини шкіряними ременями. Смуги були розташовані горизонтально на тілі, перекриваючи одна одну. Вони оточували торс з двох боків, закріплюючись з передньої і задньої частин. Верхня частина тіла і плечі захищалися додатковими смугами — надплечниками, нагрудником і наспинником.

- Таке відчуття, що я у піжамі, – описав свої враження Спокійний.

- Якось трохи важко дихати, – пробурмотів Вартовий.

- А мені подобається, – виявила своє задоволення Груба, жуючи жуйку, – але мокасини якісь дивні.

- Це не зовсім мокасини, – поправив її Розумник, – це каліги.

Каліги являли собою взуття, зроблене з одного клаптя шкіри. Верхня частина каліги мала вигляд ремінців, якими їх прив'язували до щиколоток.

- Краще б були звичайні сандалі, як у вас, – зізнався Пустун, і на відміну від інших він був єдиний, у кого під взуттям були шкарпетки, до того ж ті самі різнокольорові.

- Що все це означає? – запитала мер, поправивши свої окуляри і оглядаючи територію навкруги. – Що сталося з містом?

- Не знаю, – відповів Розумник, – проте, можливо, через те, що відбувається, у нашому світі виник певний дисбаланс, який призвів до цього.

- Що ж, якщо усі в порядку, тоді вперед! – скомандувала мер.

- До речі. Як нам тепер тебе кликати? – запитав Пустун. – Ти ж вже не мер.

Останні слова, таке враження, принесли хлопцю особливе задоволення.

- Ні, я ще мер. Тюленя ти отримаєш, коли ми виконаємо місію, чи ти забув нашу угоду?

- Але тут твоя влада вже не діє, – наполягав Пустун з посмішкою на обличчі, – то як тебе кликати?

Головна розуміла, що Пустун грається з нею. Хлопчик не хотів її образити, просто для нього їх протистояння було грою. Для Пустуна взагалі все, що відбувалося навкруги, було грою, навіть те, що відбувалося зараз. І тепер його дуель з дівчинкою, як з мером, продовжується у дещо іншому вигляді. Але мер розуміла, що має поставити крапку у цьому питанні, бо зараз було не до цієї гри, та і якщо чесно, вона теж не хотіла програвати.

- Я все одно головна. Можеш кликати мене так.

І щойно одне питання закрилося, як з’явилося інше.

- Ей! – влізла в розмову Груба. – А хто вирішив тебе зробити головною? А? Це там ти мер і маєш певну владу, а тут ти така сама, як і ми!

- Я і там була такою самою, як і ви, і нічим не відрізнялася, – відповіла Головна, – на відміну від вас, у мене було більше зобов’язань.

- Але не тут, – Груба загрозливо підійшла впритул до Головної, проте остання не відступила.

- Так, я цього не хотів, – невпевнено намагався виправити ситуацію Пустун, – я ж просто пожартував!

- Заціпнись! – натомість рявкнула на нього Груба.

- Пропоную проголосувати, щоб вирішити це питання раз і назавжди, – запропонував Спокійний.

- Згодна? – запитала Головна Грубу.

Але замість відповіді, Груба штовхнула Головну в груди. Дівчинка, в свою чергу, не очікувала на таку грубу реакцію. Втративши рівновагу, вона почала завалюватися назад, потроху відступаючи, але в останній момент їй все-таки вдалося встояти на ногах. Груба вже хотіла знову напасти на Головну, у якої вже теж засвербіли кулаки. І бійки було б не уникнути, якби Пустун зі Спокійним одразу не встали поміж них.

- Знайшли час для з’ясування стосунків, – пробурмотів Вартовий.

- Тут інші правила, дорогенька! – заявила Груба, яку притримував Спокійний.



Heorhii Kostienkov

Відредаговано: 13.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись