Туди, де життя починається знов

Розмір шрифту: - +

Глава 4

Глава 4

Головна лежала в темній хатинці у ліжку. Дівчинка спала. Від неї не було чути жодного звуку, навіть якогось тихого сопіння. Тому Пустун трохи хвилювався, він ніколи не бачив, що хтось може так тихо спати. Сам хлопець сидів на незручному кріслі і уважно стежив, щоб ніщо не відволікало Головну від сну. Але він у світлі останніх подій страшенно втомився і не помітив, як сам почав потроху засинати, через що не почув тупіт ніг, які наближалися до хатинки.

- Як вона? – Розумник перший забіг у будиночок.

- Тсссс… – Пустун підніс палець до губ і вказав на Головну, – вона спить.

Пустун втомлено встав з крісла і пішов до виходу, вказуючи Розумнику, щоб той ішов за ним. Коли Пустун вийшов, йому в очі одразу вдарило яскраве світло, і хлопець швидко понурив погляд. Тієї ж миті до них підбігла решта групи. Всі важко дихали і були дуже схвильовані.

- Ну, де вона? – стурбовано запитала Груба.

- Усередині, – в’яло відповів Пустун, не піднімаючи погляд.

Груба хотіла зайти до хатинки, але наштовхнулася на руку Пустуна, який виставив її поперек дверей.

- Вона спить, – пояснив Пустун, – не турбуй її зайвий раз.

- Як усе пройшло? – поцікавився Спокійний.

- Та як завжди, нічого незвичайного, – відповів Пустун, – занурив разок її у джерело, вона посвітилася трохи і рана зникла. Все гаразд.

- А чому тоді вона досі спить? – почав панікувати Вартовий.

- Навіть не знаю, можливо тому, що її підстрелили і їй потрібен час на відпочинок? – втомлено  посміхнувся Пустун і вирішив заспокоїти всіх. – Та не хвилюйтеся ви так. Згадайте, з чим я пірнав у джерело. Пам’ятаєте, як я хотів навчитися готувати?

- Після чого стався великий вибух і розніс моє кафе у друзки? – згадав Спокійний, – Тоді так, якщо джерело вилікувало тебе після такого, то про Головну нам можна взагалі не хвилюватися.

Очі Пустуна поступово звикали до яскравого світла і він потроху почав піднімати свій погляд. Спочатку хлопець побачив, що всі дивно одягнені: хто в шкіряні штани і куртки, хто у порвані джинси і жилетки. А ось коли Пустун підняв очі, остаточно побачив зачіски інших. Від побаченого він впав на коліна та почав реготіти, та й було з чого.

Груба закотила рукав своєї куртки, щоб дати Пустуну прочухана, але її зупинив Спокійний.

- Нехай прореготиться, – попросив Спокійний, – все одно не заспокоється.

Через хвилин п’ять, здавалось, Пустун нарешті почав заспокоюватися. Він встав, обтрусився, підняв свій погляд на інших і… знову впав на коліна зі сміхом. В усіх на голові були різні дивакуваті зачіски. Спокійний був лисий, у Розумника була заплетена коса, а у Новенької з’явились дреди, через що її волосся здавалося схожим на переплутані макарони. Єдиний, кому пощастило, це Вартовий, його зачіска залишилась без змін. Але особливо, на фоні інших, виділялася Груба з величезним червоним ірокезом на голові.

- Ти себе хоч у дзеркало бачив, їжачок? – запитала Груба.

- Де ж я його знайду? – сміючись, відповів Пустун. – Зі мною теж щось таке?

Груба дістала з кишені джинсів невеличке розкладне дзеркальце і простягнула його Пустуну.

- Ти носиш з собою дзеркало? – не повірив Вартовий.

- Так. А що такого? Я дівчина, як ніяк, і мені не все одно, як я виглядаю, – відповіла Груба.

Тим часом Пустун побачив себе в дзеркалі і знову впав зі сміхом. Його зачіска була не кращою від інших. На голові хлопця було багато сплетених окремо маленьких косичок, через що складалося враження, що його голова була покрита голками, як у їжачка.

- Еееееехххх... – вільно видихнув Пустун, йому нарешті вдалося заспокоїтися, – Ну все, я готовий.

- А чому ти тільки зараз регочеш, ти що, коли біг через все місто, не побачив, що тут усі жителі такі? – запитав Розумник.

- Та ні, якось не помітив, голова була зовсім іншим забита.

- І чим же? – поцікавився Вартовий.

- Ну не знаю… - Пустун зробив вигляд, що задумався. - Можливо тим, що я біг з пораненою Головною на руках? Серйозно, що з вами? Дурні запитання - це моя фішка.

- Так, годі! З Головною все гаразд і це найголовніше, – підтримав друга Спокійний, звернувшись до Пустуна. – Що робимо далі?

- А я звідки знаю? – Пустун трохи розгубився, а почувши його відповідь, розгубилася і решта. – Чому це ви взагалі питаєте мене, що робити далі?

- Еееее… Я гадала, ти в нас тепер головний? – запитала Груба.

- Я? – не на жарт здивувався Пустун. – З чого ви взяли?

- Ну, ти ж нами командував після того, як поранили Головну, – нагадав Розумник.

- Я командував? Я ж тільки казав, що вам слід робити і ви…

- Цим і займається головний! – Вартовий трохи роздратувався. – Каже, що робити, а інші роблять.



Heorhii Kostienkov

Відредаговано: 13.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись