Туди, де життя починається знов

Розмір шрифту: - +

Глава 6

Глава 6

Нова частина міста була… дивною. Дітям було важко описати те, що вони бачили. З одного боку, здавалося, що вони потрапили в майбутнє. Дивакуваті скляні будівлі циліндричної чи кубічної форми і специфічний яскравий одяг, який світився всіма можливими кольорами. З другого боку, все місто було занедбаним, всюди валялося сміття, по будівлям почали йти тріщини, бо за ними ніхто не доглядав. Жителям було байдуже, адже вони були зацікавлені дещо іншим. Майбутнє виглядало… застарілим.

Мешканці з першого погляду нічим особливим не виділялися. Вони гуляли містом, сиділи на лавочках, займалися своїм справами, однак не помічали один одного. Вони проходили один біля одного, стикалися, але все одно продовжували не помічати інших жителів міста. Усі жителі немов перебували у трансі, хитаючись з боку в бік. На голові кожного місцевого були дивні шоломи з окулярами, які закривали частину їхнього обличчя так, щоб очі дивилися в закриті окуляри і не звертали увагу ні нащо інше. Цим скористався Розумник. Він підійшов до якоїсь дитини, яка сиділа на лавці, і почав розглядати цей пристрій.

- Ну що? – звернулася до Розумника Головна. – Є здогадки, що це таке?

- Схоже на те, що цей пристрій щось показує його власнику, – відповів хлопець і нахилився до пристрою впритул. – Його носій немов перебуває під гіпнозом.

Розумник клацнув пальцями перед носом носія пристрою, але дитина ніяк не відреагувала. Решта групи підійшла до дитини ближче і з зацікавленістю роздивлялась дивний пристрій на ній.

- Може, спробувати його зняти? – запропонував Вартовий.

Розумник спробував обережно зняти пристрій, але нічого не вийшло. Він з першого погляду взагалі ніяк не кріпився до голови дитини - ані якоюсь застібкою, ані ремінцем, проте зняти його не виходило.

- Не піддається, – констатував Розумник, вже намагаючись силою зняти пристрій.

- Ану дай я спробую, – до дитини підійшла Груба. Вона взялася за шолом і просто підняла його вгору, але той, здавалось, взагалі був приклеєний до голови дитини, яка висіла без тями, не торкаючись ногами землі.

- Нічого не вийде. Зняти пристрій можна тільки за власним бажанням.

- Аааааа… Зрозуміло, – відповів Пустун невідомо кому.

До групи одразу не дійшло, що хтось ще стоїть біля них, а зрозумівши, всі одночасно відстрибнули по інший бік лавки. Вони з острахом дивилися на дорослого, який взявся невідомо звідки і був одягнений в такий самий дивний одяг, як і решта городян міста.

Діти і дорослий мовчки дивилися один на одного. Останні навіть не знали, як діяти і чого очікувати від нього. Що робити? Напасти, оточити, відступити? Груба стояла попереду всіх з булавою у руках, готова зреагувати на будь-який, навіть незначний рух дорослого.

- Що це за пристрій? – цікавість Розумника перервало мовчання.

- Це не пристрій, – пояснив дорослий, – це двері в різноманітні та численні світи. Там, де ви можете обрати той світ, який вам до вподоби, і бути тим, ким забажаєте без жодних наслідків.

- Тому ця частина міста така занедбана? – підмітила Головна.

Дорослий почав оглядати вулицю, немов не розумів про що говорить Головна.

- Завтра приберемося, – відповів той.

- І скільки вже таких завтра було? – Головна все одразу зрозуміла для себе про ці світи.

- Яка різниця? – дорослий почав роздратовуватися. – Головне, що всі жителі задоволені.

- Щось я не бачу на їхніх обличчях щастя, – помітив Спокійний.

- А хочете побачити? – дорослий клацнув пальцями і звідкілясь вийшло восьмеро дітей  хлопчиків і дівчаток. Діти несли тацю з такими самими шоломами, що були у них на голові. Вони немов стояли підготовлені за якоюсь будівлею і тільки й чекали наказу дорослого.

- Більше схоже на те, ніби ти хочеш, щоб ми стали твоїми маріонетками, – Головна бачила пряму загрозу цієї пропозиції.

Проте дорослий продовжував заманювати дітлахів.

- Я лише бажаю, щоб усі були щасливими. Ви пройшли нелегкий шлях, страждали, отримували удари, терпіли страшний біль. Я ж хочу полегшити вам шлях і пропоную двері в безліч інших світів, в яких немає болю і страждань. Ви навіть можете створювати свої власні світи і змінювати їх за власним бажанням, як і самих себе у них.

Втім ніхто з дітей не наважувався надіти цей пристрій, поки до одного з них не підійшов Розумник. Дорослий так все описав, що його зацікавила ця незвичайна технологія. Безліч світів, які змінюються за його власним бажанням. Розумника щось привабливо у цьому. Звичайна цікавість – от, що на перший погляд рухало хлопцем.

- Мені варто обурюватися? – запитав в усіх Вартовий. Він вже звик до того, що все постійно повторюється.

- Ну зроби хоча б вигляд, – запропонував Пустун.

Вартовий зробив вигляд, що обурився рішенням Розумника, а руки останнього потягнулися до пристрою.

- Стій! – до Розумника підбігла Новенька, але хлопець не прибрав руки від пристрою. – Може, не варто?

- Мені просто цікаво, як це працює, – відповів той, не відводячи погляду від шолома, – не більше і не менше.

Дорослий помітив вагання хлопця, тому доброзичливо запропонував:



Heorhii Kostienkov

Відредаговано: 13.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись