Турчанка ТанҐюль ( Туркеня ТанҐюль )

Розмір шрифту: - +

Розділ 10: Невидимка

РОЗДІЛ 10 Невидимка
Минуло майже 2 місяці. Усі готувались до приїзду турецьких партнерів до Львова.
Так склались обставини, що Яна, запросила Марічку, у середу виступити на ще одній вечірці. Дівчина із не охотою погодилась. Але на цей раз вона не сама прийшла у ресторан, а з Романом, який вдало вже вдавав коханого дівчини, хоч лише і відчував дружні почуття до неї, та і перспектива, розкрити одну із найрезонантніших справ в Європі, принаймні, її українську частину, доволі таки примусили Романа, змиритись із роллю кавалера, не коханої дівчини.
 Готуючись до виступу, вона провела хлопця у свою гримерну.
--- Ти, не переживай. Я  поруч.
--- Я знаю, але я навіть не можу подивитись їй у очі. Боюся, якби мій погляд усе не викрив.
--- Розслабся. Я йду у зал й чекатиму тебе там.
На виході із гримерки Марічки, Роман побачив Яну. Хлопець, повернув голову у бік Марі й сказав:
--- Красуне, чекаю на  твій феєричний виступ. 
Марічка, зрозуміла, що ворог близько й додала:
--- Кохаю тебе.
На тих словах у гримерну зайшла Яна.
---Хто цей красень? – розгублено спитала та.
--- Роман. – відрекомендувала Марі, хлопця, - А Це Яна, власниця цього ресторану.
--- Дуже приємно, познайомитись із вами, - відповів Роман., - я наречений Марічки.
--- Наречений?  - перепитала Яна…
--- Так, мій коханий Ромасик… - трепетно відповіла Марічка, - у неділю освітчився мені…
--- Ой, нікому не кажи, бо і досі соромно, що перстень завеликий. – продовжував легенду Роман.
Яну, неначе облили відром холодної води. У їх планах, щодо Марічки, цей факт про заручини, аж ніяк не вписувався.
--- А довго виступ триватиме? – допитувався Роман. – бо у мене для тебе є сюрприз.
--- Який сюрприз? – зацікавлено промовила Марічка… - скажи зараз. Прошу тебе…
--- Ну гаразд, отже можеш мене привітати із присвоєнням ордену за відвагу…
Марічка підійшла до нього й обійняла…
--- А ви, військовий? – зненацька промовила Яна 
--- Капітан-лейтенант Дудзь Роман, СБУ. Маю надію, що скоро дадуть капітана. – спеціально хвастався Роман перед Яною.
--- Звісно, коханий, що дадуть тобі капітанське звання. Ти ж такий хоробрий у мене.
--- Поцілунок.
--- Я нафарбована, стійкою помадою,  тому цьомчик лише у щічку. – Марічка, поцілувала  його в щоку, й на її велике здивування, не розсміялася, як це було коли ще Софі їх фотографувала…
Яна не витерпіла цієї вистави й почимчикувала кудись…
--- Опа, а де це вона… ?- промовив Роман.
--- О це так ефект. Аж легше дихати – прошепотіла дівчина.
--- Добре готуйся до виступу я у залі.
Яна була дуже розлючена, через нареченого дівчини, яку вони із її посібниками думали продати. Жінка блукала коридорами ресторану й кричала на усіх, хто потрапляв їй на очі. Роман сидів поближче складських приміщень, й тому час від часу бачив силует, цієї хижачки.  «Метушись, бігай, кричи. Вже нічого тобі не допоможе!», думалось йому.
 За деякий час розпочався виступ Марічки, яка вперше за довгий час, була спокійною й трохи самовпевненою. Адже вона думала собі, що появи начебто нареченого насторожить Яну й Назара, й вони відмовляться від свого зло віщого плану викрадення.
Знову, як тоді, на конкурсі, за виступом дівчини спостерігав Назар. Чоловіка приваблювали звабливі рухи танцівниці. На якусь коротку мить, він зловив себе на думці, що б закрутив із нею роман, але так як ця принципова краля, вже крутить носом, через поїздку у Єгипет, то мабуть вмовити її на щось інше, він не зможе… «Ех, шкода…!» 
Яна, побачивши, Назара, вирішила розказати, йому про нареченого Марічки.
--- Назаре! – крикнула Яна, - ось де ти є! А я бігаю й шукаю тебе. 
--- Ти  так говориш, начебто я ховаюсь від тебе. – відповів їй чоловік. 
--- У мене дуже не втішні новини про нашу Марічку… 
--- Що?
--- Давай пройдемо в кабінет й поговоримо.
---  але що там із Марі?
--- Зараз розповім.
Работорговці, поспішили у свій кабінет. Зайшовши  туди. Яна, зачинила міцно двері. Перед тим провіривши, чи нікого не має поблизу.
--- Ну. То вже скажеш, що там, сталося…?
--- Біда, чоловіче, там біда сталась... 
--- Вона, що остаточно відмовилась їхати  на конкурс?
--- Гірше! Значно гірше. У залі за останнім столиком сидить її наречений, з яким вона нас познайомила…
--- Це не велика проблема. Так ускладнення…
--- Але, він у СБУ працює. Тай здається, мені, що я його й раніше бачила у ресторані. 
--- Ходімо покажеш мені його… - із пересторогою й люттю водночах бурчав Назар.
--- Але, що ж ми, скажемо Зейну?
--- Поки що. Не має чого говорити… Діятимемо за обставинами.
Ті двоє, пішли у зал до відвідувачів, де Яна, вказала, Назару, на Романа,  
--- Я його також, часто бачу у нас в закладі. Але зазвичай по п’ятницях, коли виступає Марічка. Можливо, він приходив на шоу, щоб підтримати кохану… Не панікуй. 
По завершенню шоу, Марі, низько поклонилась глядачам й попросила хвилинку уваги. Взявши до рук мікрофон, вона, почала свою прощальну промову.
--- Друзі, я була дуже рада, ці кілька місяців, танцювати для вас. Нажаль, змушена по прощатись із своїм захопленням, адже так складаються обставини… Тай, мій наречений, покликав мене під вінець, а на підготовку, до весілля йде весь мій вільний час. Тому за два тижні, у нас буде гала-вечір, східного танцю, яким я із вами попрощаюсь. Дякую за увагу.
Марічка, низько поклонилась й пішла у гримерну. Яна й Назар стояли посеред ресторану й не йняли віри у те, що щойно почули.
--- Не привертай уваги.  Хоче йти, не хай йде… - промовила Яна…
--- Не й йому грець! Зейн лютуватиме…  Та що ж тут вже вдієш, як пані без нашого відома нас кидає…
Марічка вийшовши у зал, сіла за столик до Романа.
--- Давай вже підемо звідси. Мені млосно, серед цих лицемірів. – промовила вона.
--- Ой, люба… - голосно говорив хлопець, - твій виступ був неймовірно заворожуючим. _ Роман, кивну у сторону, де стояли двоє похмурих людей.
--- Аааа, ясно – побачивши їх промовила дівчина, - ну з Янусею, я вас, познайомила, а зараз настав час пана Назара…
Марічка, підійшла до своїх шефів й запросила за їх столик. Яна та Назар, сівши за столик дуже вихваляли дівчину. Й що Роману дуже пощастило із такою нареченою. Марічка, навіть не могла природно зніяковіти, адже товариство, работорговців, було їй не приємним. Але щоб спокійно жити далі, декілька не приємних хвилин, можна пережити маючи надійну опору  не лише в обличчі Романа а і усіх її друзів.…
--- Ми, мабуть вже підемо. Януся, дякую за розуміння. 
--- Кохання, це велика рідкість, будь щаслива, - крізь зуби вичавила із себе ці слова хижачка.
--- А у п’ятницю прийдеш на виступ, чи наречений проти… - спитав Назар.
--- Кохана? 
--- Якщо матиму вільні 2 години, то заскочу. Крім того, де ви. Знайдете за 1 день танцівницю. Це якось по хамські. Я постараюсь два тижні ще провести шоу… - ввічливо відповіла дівчина.
--- Але, як же магазин й фото сесія… Ти все хочеш встигнути, щоб нікого не образити. Подумай й про своє здоров’я… - м’яко із підтримкою говорив Роман.  
--- Любий, я дала слово й повинна його дотримати.
--- От за це я тебе й полюбив. 
--- Дякую за все. До п’ятниці, - промовила Марічка.
--- Добре, Марі, чекатимемо на тебе. – відповіла Яна.
Яна із Назаром переглянулись між собою й пішли у зал, бо там стався скандал. Один із їх клієнтів, вилив вино на офіціанта й погрожував фізичною розправою, якщо той ще раз гляне на його гаманець…
Наші псевдо наречені не чули цього, адже поспішили до машини хлопця й чим по швидше подались геть із цього закладу. Дорогою Роман мимоволі завів розмову про Аню.
--- Якщо ти, її кохаєш маєш признатись. – радила Марічка.
--- Але. Марі, навіщо? Аня, щаслива із Максом. Он, які відверті фото  на її сторінці у фейсбуці. Знаєш я вирішив, мовчати. 
--- Роби, як вважаєш за потрібне, але мою думку ти, знаєш.
--- Дякую тобі, подруго, за підтримку.
--- Це я тобі до віку буду вдячна. Я й не думала, що так легко покину тенета власників «Львівського танцівника».
--- Як будеш їхати до них у пятницю бери когось із наших із собою, я нажаль не зможу із тобою піти, їду у відрядження.
--- Та це зрозуміло, що сама я туди тепер ні ногою… А куди їдеш?
--- У Київ. Маю отримати нову інформацію про Назара та Яну. Можливо, ми, їх у найближчому майбутньому викриємо й посадимо. 
--- Добре б було. – з надією промовила дівчина, - хоч би так і сталось.
--- Не переживай, вони отримають по заслугах, рано, чи пізно.
--- Краще б, дуже рано… 
---От ми і приїхали, - промовив Роман.
Дівчина попрощалась із другом тай пішла у свою квартиру. 

Вечір у Стамбулі був дуже парким. Алі-Онур та Айшенур, готувались до сну. 
--- Ти, щось дізнався про заповіт дідуся?
--- Та, де там, дізнався. Усі наче води у рот понабирали. Й той дивакуватий адвокат, якогось дідька подався у Бодрум на громадських засадах працювати, на півроку… Ох не знаю, що то буде у Львові…
--- Брате, як що…? Театр одного актора. Наш Джемаль вдаватиме, розумного й вихованого… а головне турботливого дядька.
Цю розмову, підслухала Джансу Ханим. Мати, зайшла у вітальню й просто обійняла по черзі сина з донькою.
--- Будьте чемні. Не суперечте  дядьку. Покажіть, що ви, мудріші.
--- Але мамо, дідусь, мені казав, що не допустить його до родинного бізнесу, а за 2 дні помер, на руках Джемаля, а та дідусева служниця, якщо і знає щось, то мовчить, адже  наш любий дядечко, мабуть залякав її…
--- Або купив її мовчання. – добавила до слів брата фразу, Айшенур.
--- Не пхайте свої носи у цю справу. Батько розбереться із братом, сам. – намагалась заспокоїти дітей Джансу. – краще скажіть, чи у вас все готове до поїздки?
--- Так, я вже все зібрав. Але Айше.. ох, вона так збирається, неначе їде на рік часу…
--- Мій любий братику, не перебільшуй. Мамо я беру всього три валізи… 
--- Ох… а це мало…? – жартував з сестри Алі, - я беру 1 сумку. Й то вона менша за твої…
--- Алі-Онуре,  не забувай, й про офіційні прийоми. Тому я б радила взяти більше одягу… 
--- Мамо, у вас. Вже є 1 донька… я ж, чоловік.
--- Ой, мі-мі… чи ти, довіриш Джемалю, ходити на урочисті заходи… 
--- Ні! Нізащо! Добре я візьму більше одягу… 
--- Йди, перескладай валізу… Містер, «я все поскладаю сам!», - промовила Айшенур.
--- Ох, краще скажи, що хочеш із мамою про щось своє, дівчаче поговорити… - відповів Алі сестрі.
--- Може й так. Йди вже…
--- Добраніч усім. – промовив хлопець.
--- Добраніч синку.
Айшенур лише кивнула у бік брата чекаючи, щоб той по швидше пішов геть. Алі-Онур, зайшовши у свою кімнату й справді задумався над тим, щоб ще взяти у робочу поїздку. Знайшовши свій найкращий костюм, хлопець вирішив взяти ще 1 джинси. Адже піджак ідеально підходив до будь якого образу. Коли одяг гарненько лежав на ліжку хлопець взяв свою валізу й складав свої речі. «Так, наче все взяв… А ось це ще візьму й мабуть ось це». Алі, взявши меншу валізу, із якою хотів їхати, але за порадою мами та сестри,  переклав речі у більшу, підійшов до шафи й ставлячи її на полку ненароком зачепив якусь коробку й звалив її. «О, я якийсь телепень..усе звалюю й розкидаю»,  подумав юнак. Присівши на підлогу, Алі-Онур, здивовано дивився на фото, які розсипались із тої коробки. Невимовна біль й ненависть торкнули серце юнака. Він і досі не міг повірити, що його кохана, пішла від нього до його найкращого друга. Хоч від моменту їх розтавання пройшло більше 1,5-ох років, й Алі, зустрічався із іншою дівчиною, але все ж болючі спогади щоразу зворушували його серце. Цього разу, як і попередніх, він просто зібрав фото й поставив назад на поличку. «Якщо вона мене не кохала, то могла сказати й піти, а не за моєю спиною крутити роман із Халдуном». 
--- Ех, - тяжко здихнувши, Алі-Онур сів біля вікна й дивився на їх розкішний басейн.
«Піду я поплаваю». Зненацька вирішив юнак й переодягнувшись у плавки таки справді пішов до басейну.  Спустившись у вітальню, хлопець побачив, батька, який розмовляв по телефону. Він жестами, йому показав, що йде поплаває й не промовляючи ні слова, покинув дім. Біля басейну він зустрів сестру, яка сиділа за планшетом й щось читала. Юнак стиха підкрався з заді до неї й злегка закрив долонями їй очі…
--- Що за жарти… - скрикнула Айше…- хто тут? Мамо? Тато? Алі!
--- Так це я… Ось вирішив поплавати, а тут ти!
--- Спортсмен… ну плавай! Але мені не заважай.
--- А ти, що пінгвінів рятуєш від глобального потепління? – з іронією промовив він.
--- Ні, вибираю…- Айше, передумала казати, що ж такого важливого вона вибирає… - та щось там вибираю. Тобі що до того, що я роблю?
--- Мені не має жодного діла, що ж ти, там собі вибираєш… - промовив брат й стрибнув у басейн. – яка тепла вода, красота.
--- Знаю, що тепла, сама, щойно скупалась. 
---Пім-пім – видав звуковий сигнал планшет.
--- а то ти у нас у фейсбуці сидиш… 
--- Так, а що не можна?
---  Ой не починай докопуватись до кожного слова. 
Айше, відкрила повідомлення й не повірила своїм очам. Колишня дівчина Алі, Лейла виходить заміж за його друга Халдуна. Айшенур, знала, що ця новина по при все сколихне серце її брата, але й не розповісти вона не могла.
--- Брате, а ти, знаєш що Халдун одружується?
--- Ні, від тоді, як Лейла пішла до нього ми не спілкуймося, лише для пристойності вітаємось на зборах акціонерів, назло так би мовити нашому, дядьку Джемалю. 
--- А ясно… - дівчині не хотілось казати  що дівчина, яка розбила його серце й є нареченою його друга. 
--- І хто ж ця щасливиця, яка стане його дружною? – спитав Алі-Онур
Сестра глянула у його очі так не наче співчувала чи оберігала його від тяжкої новини…
--- Це вона? 
--- Брате, мені шкода. Але так і є. він одружується із Лейлою.
--- Мені все рівно.
Алі-Онур, поплив у кінець басейну, а Айшенур, пригадала історію кохання її брата та Лейли, яку вона вважала за сестру й ділилась усіма своїми секретами, а не треба було, адже після того, як вони розійшлись, Лейла, щоб допекти Алі-Онуру, роз патякала усе що знала про його сестру. Від тоді, брат, зневажає її за подвійні стандарти, адже на публіку, Айше, грає сором’язливу юнку, а насправді, давним - давно не є такою. Чого їй лише коштувала правда про день народження її подруги, коли вони усі дівчачою компанією понапивались й вирішили сходити на стриптиз… Хоч сімя Айшенур і є прогресивною, і так дальше, але все ж елементарних норм поведінки ніхто не відміняв. Дівчина раділа тому, що брат, хоч і покарав її, забравши телефон і не дозволивши поїхати відпочивати у Мілан, але  все ж не розповів батькам. Айшенур так і не наважилась розповісти йому, що ідею із розпусним святкуванням їм підкинула Лейла, адже Алі й так було боляче, втративши кохану. Хоч вони мабуть і так розійшлись, адже Алі-Онур шукав собі зовсім іншу дівчину, а не розпусну й підступну, якою була Лейла.
--- Знаєш нехай тепер Халдун, терпить її жахливий характер й купу дурних вчинків, про які соромно комусь розказати… - промовила дівчина коли брат підплив до неї.
--- Я давно хотів спитати, що це за натяки у бік Лейли про дурні вчинки? 
--- Це я так до слова. Адже у неї й справді жахливі поради…
--- Айшенур Меліке Караоглу. говори усе, що знаєш! - промовив роздратовано брат.
--- Ти, цього не хочеш знати. Давай не тривожити минуле. Забули. Викреслили й живемо дальше.  
--- Ти не розкажеш, то я маю тебе знову посадити під карантин?
--- Справа зовсім не у мені. А у твоїй Лейлі. Це вона подарувала чорні троянди, Джемалю. Це вона завела нас у той клуб. Це її авто я бачила у готелі, де ми зустріли нашого любого дядечка. Журналістам інформацію про кризу в компанії злила вона. Ти ж через неї не поїхав тоді до дідуся, Зехрі про роман Айтен із її чоловіком хто розповів? 
--- Ти!
--- Не я! а твоя Лейла… давай не будемо…- підвищила свій тон Айшенур.
--- Що за крики? – вийшовши із будинку промовив Селім-бей
--- Халдун із Лейлою одружується,  а наш красунчик рве й мече від ревності. 
--- Айшенур! – вилізши із басейну крикнув Алі.
--- Що, брате? Щось я не так сказала?
--- Я не ревную! А злюсь, що ти, тоді мені всього не розповіла про ту змію! Кажи тут і зараз, при батькові, що нам ще потрібно знати!
--- Сину, не кричи на сестру! 
--- Батьку, у нас з Айшенур була вже розмова на цю тему, а тепер виявляється, що вона мені не все розповіла. Тітці Зехрі, про роман її чоловіка, розповіла Лейла… Але чому ж тітка. Ображається на тебе, на маму?
--- А ти не розумієш? Лейла ж твоя дівчина була. До неї ставлення було як до однієї із нас… 
--- Татко, це також, але й не тому. Це я домовилась про зустріч із тіткою на якій Лейла їй  все розказала й тітонька мабуть думає, що я все знала й мовчала. Але присягаюся, поки  та не почала розповідати я й не знала причину нашої зустрічі. 
--- Доню, вона тебе просто підставила під удар.
--- Ах, але я не розумію які у Лейли спільні справи із Джемалем7
--- Я не знаю, я лише кажу те що бачила й те що сама зрозуміла.
--- Ти б не брехала мені, правда?
--- Брате,  ти, знаєш, що я можу змовчати, але не придумати якийсь наклеп на людину…
--- Джемаль… і тут ти! – промовив Селім – бей.
Поки у родину Селіма Караоглу йшла мова про колишню дівчину його сина Лейлу, у родинному маєтку старшого Караоглу Джемаля, визрівав небачений скандал. Ясмін Ханим, знайшла у піджаку її чоловіка, візитку готелю, й чек з ресторану, з якого випливало, що голова сімейства, нещодавно, провів вечір у компанії. Жінка давно підозрювала, що її коханий, має коханку, але тепер перед її очима були докази. 
--- Джемалю! Що це таке?  - питала вона у благовірного.
--- Чек із ресторану, де я вечеряв.
--- Ти що рік не їв? Тут астрономічна цифра, й…
--- Жінко, на що ти, натякаєш?
--- Ні, на що! Я питаю відкрито! Ти вечеряв не сам? Хто вона?
Джемаль підвівся із крісла у якому сидів підійшов до дружини й взяв її за шию…
--- Тобі пригадати, із якого болота я тебе витягнув… Де б була зараз твоя сімя? А брат, би і досі сидів у в’язниці. Якби не я! – кричав той, - ти, ще смієш питати мене, чи маю я коханку7
Зі всією силою, чоловік штовхнув Ясмін на підлогу.
--- Не твоє діло! Я мав, маю й матиму інших жінок, змирися із цим! А якщо будеш піднімати цю тему, то у цьому домі скоро зявиться й 2-га дружина, а тебе я відправлю у твої нетрі.
Він витер ноги, об килим, біля того місця де лежала Ясмін, й пішов геть із будинку. Жінка не могла повірити цьому вчинкові її чоловіка. Так вони сварились й навіть, Джемаль, грозився покарати дружину, але за 22 роки у шлюбі, ні разу такого ще не було. 
--- Хто ж вона? Що вона зробила із моїм чоловіком? – крізь сльози промовила жінка…
Джемаль сівши у своє дороге авто поїхав у готель, де таємно зустрічався із коханкою.
Вийшовши із машини, він взяв із собою теку із документами й зайшов у фойє готелю. Крізь прозору обкладинку виднівся заголовок: «План подорожі у Львів». Взявши у адміністратора свій ключ, чоловік сів у ліфт у поїхав у пентхауз. Двері ліфта відчинились на останньому поверсі готелю й Джемаль поважно вийшовши із ліфту направився у бік свого номеру. Але як тільки чоловік вставив ключ у щілину замка, двері, відчинились із зовні. Перед агою, стояла висока й красива жінка.
--- Доброго вечора, Ага. Я рада, що ви, прийшли.
--- Ти, тут? – здивовано промовив чоловік.
--- Так. Я тут…
Жінка, взяла його за руку й повела у номер.

(С) ОКСАНА ОЛІЙНИК



Оксана Олійник

Відредаговано: 03.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись