У неба на краю

Розмір шрифту: - +

11

- Ніко, з днем народження! - Анжела простягнула подрузі красиву коробочку, перев'язану  червоним бантом.  Всередині виявився розкішний шовковий пеньюар, оздоблений мереживом.

 - Супер, дякую! Але, Анжелко. куди я таку красу носитиму?

 - Та вже ж не в театр, - зареготала подруга. - Удома одягай і носи. Він заряджений на  кохання - щоб приманити до тебе якого-небудь красунчика!

Олег, що сидів у своєму улюбленому кріслі, показав з-за Анжелиної спини великий палець - мовляв, крутий подарунок. Ніка насупила брови і так само жестами дала йому зрозуміти, що пора і честь знати. Зрештою, може вона  спокійно, без нагляду потеревенити з подругою, чи ні?

Але він зовсім нещодавно прийшов і явно не бажав вимітатися. Демонстративно відвернувся до телека і зробив вигляд, що  натяків не розуміє.

Насправді, це Анжелка заявилася без попередження. Вирішила зробити Ніці сюрприз своїм подарунком. Та ще й заходилася наполягати, аби іменинниця його приміряла.  Ніка намагалася перевести розмову на щось інше, але подруга не відставала: одягни та одягни. І Ніка здалася. Вона узяла пеньюар та попрямувала до ванної перевдягатися.

 - А чого ти вийшла? Ти що, мене соромишся? - здивувалася Анжела.

 - Ні, я не хочу  роздягатися перед Олегом, - пояснила Ніка.

Анжела чомусь заглянула під ліжко - видно, їй здалося, що таємничий Олег причаївся саме там.

 - Не дивуйся, ти його не бачиш, але він тут. - Ніка підійшла до дзеркала і помилувалася своїм відображенням. Обновка і справді була їй до лиця.

 - У тебе чудова фігура, - сказав Олег, не повертаючи голови від екрану. - Якби я був тобою, то викинув би на фіг усі оті джинси та толстовки і носив би різні красиві платтячка.

 - Добре, що ти не на моєму місці. - відказала Ніка.

 - Що-що? - не зрозуміла Анжела.

 - Та то я Олегу, - Ніка вийшла на кухню, де саме закипав чайник. Анжелка підтюпцем побігла услід за нею.

 - Ніко, тобі пора знайти реального хлопця. А то розмови з цим Олегом мене напружують. Я не знаю, де він. Раптом я на нього сяду?

 - Він у зеленому кріслі, дивиться телевізор, - флегматично пояснила Ніка, наливаючи чай у три чашки.

 - Ой, ти на трьох заварюєш? А що, він п'є чай?

 - Так.

 - І як це буде виглядати? Вірніше, як я це побачу? Чашка, що висить у повітрі? Я дуба вріжу від страху!

Олег непомітно з'явився на порозі кухні і сказав Ніці:

 - Якщо це так її турбує, я не буду пити чай.

 - Він не буде пити, щоб тебе не лякати. - передала Ніка Анжелі. Але подруга, згідно непояснюваної жіночої логіки, закомизилася:

 - Нормально, я тільки зібралася подивитися, а він передумав!

Олег розвів руками і повернувся до кімнати.

 - Давай тут посидимо, - мовила Ніка.

 - А розкажи про нього! Він красивий? - не вгамовувалася подруга.

 - Не знаю, - розгубилася Ніка. - Звичайний...

 - "Звичайний", - передразнила її Анжела. - Нудна ти людина, Ніко. І уява в тебе недорозвинена.

 - Так і є, - погодилася дівчина.

 - Я б, якби мала можливість спілкуватися із духами, то... написала б книжку про це. Як  Бернар Вербер. Читала його "Історію ангелів"?

 - Колись читала.

 - От я б усе-усе порозпитувала у цього твого Олега - як це, коли людина помирає, що з нею відбувається після смерті, куди вона потрапляє... А потім написала би книгу, опублікувала і заробила купу грошей!

 - А агентство зі спіритизму уже передумала відкривати? - поцікавилася Ніка.

 - Одне другому не заважає! Ех, Білецька, не вмієш ти брати від життя те, що воно тобі так щедро пропонує.

 - Не вмію, - погодилася Ніка. - Але  ти можеш сама запитати в Олега про те, що тебе цікавить.

 - І як же він мені відповість?

 - Він може написати відповідь.

 - Так, справді? - Анжела пожвавилася. Вона схопила Ніку за руку і потягла до кімнати.

 - І не подумаю, - сказав Олег, як тільки вони з'явилися на порозі. - Ніяких інтерв'ю.

 - Він не хоче, - сказала Ніка Анжелі.

 - А можна у гру пограти, - запропонувала Анжела, дивлячись на зелене крісло, яке для неї, звісно, було порожнім. - Ти колись грав у "Детектор брехні"?

 - У тебе весела подруга, - сказав Олег Ніці. - Ну що ж,  давайте пограємо у той ваш "Детектор брехні".

 - Він погодився, - сказала Ніка.

 - Чарівно! Значить, правила наступні - ми сідаємо у коло і, так як сидимо, за годинниковою стрілкою, кожен учасник гри задає тому, хто сидить поруч, одне питання.  На нього обов'язково треба відповісти правду, яке б це питання каверзне не було. Якщо ж ти не можеш сказати правду, то говориш : "Я - пас", і виходиш із гри. Перемагає той, хто залишиться у грі останнім. Якщо всі відповіли, то йдемо назад по колу - тільки проти годинникової стрілки. Усе ясно?

 - Тільки питання "нижче пояса" не задавати, - попередила Ніка. - А то я тебе знаю, зараз почнеш верзти різні непристойності.

 - Я? За кого ти мене маєш? - обурилася Анжела, а потім додала, - Ну добре, тільки культурні та пристойні запитання. А ось тут можна писати - і вона дістала зі своєї бездонної сумки  записника та ручку і поклала на столик перед Олегом.

Дівчата узяли собі по стільцю та всілися навколо столика.

 - Ну, хто перший? Давай, ти, - розпорядилася Анжела, дивлячись на Ніку. Задавати питання вона мала саме Анжелі.

 - Добре, - Ніка на мить задумалася. - Скажи, чому ти в четвертому класі, коли Ярик  Островський попросив передати мені запрошення в кіно, сказала, що я дуже зайнята і пішла з ним замість мене?



Мар'яна Доля

Відредаговано: 06.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись