У неба на краю

Розмір шрифту: - +

15

Це почалося відтоді, як перевели годинники на зимовий час. Здавалося, тепер можна не поспішати так рано на роботу, є можливість довше поспати, але Ніка все одно з самого ранку почувала себе вже втомленою, а до вечора - геть знесиленою. Цілий день простоявши за прилавком, вона ледве волочила ноги. Повертаючись додому, не хотіла ні вечеряти, ні читати або дивитися телевізор - тільки спати. Можливо, так впливало на неї це кляте міжсезоння з його перепадами температур та коротким світловим днем. Прокидаєшся уранці - ще темно, не встигаєш повернутися з роботи - уже темно... Але раніше Ніка такої хронічної втоми за собою не помічала.

Вирішивши, що організму бракує вітамінів, вона сходила до аптеки і запаслася пігулками, рекламу яких постійно крутили по телебаченню. Спочатку ніби почувалася бадьоріше, та потім слабкість знову повернулася, паморочилася голова, у дзеркалі вона бачила дуже зблідле, схудле обличчя. 

 - Ніко, сходи до лікаря, - якось сказав їй Олег.

Вона не скаржилася йому на самопочуття, але хіба треба було щось говорити, щоб він про те дізнався? Та навіть не маючи жодних надприродних здібностей, її колеги теж помітили, що з нею щось не так. Коли ж дівчина втратила свідомість прямо в магазині, страшенно налякавши при цьому Анжелу, навіть шеф звелів їй піти на лікарняний і відпочити. Вона й справді взяла два тижні відпустки, але в лікарню йти не хотіла. На всі умовляння Олега впиралася:

 - Та все в мене добре, нічого не болить.  Я просто перевтомилася, відлежуся - і буду в нормі.

- Слухай, ти ж мене знаєш, як я кажу, що щось треба зробити - то це не пусті слова, - сердився Олег.

 - Я не хочу, - вперто відповідала Ніка. 

У дитинстві вона часто хворіла, багато разів лежала в лікарні. З того часу в неї залишився просто-таки панічний жах перед людьми у білих халатах. Навіть коли доводилося просто проходити профілактичний огляд чи брати якусь медичну довідку, вона почувалася так, ніби йшла на розстріл. А вже коли випадало занедужати, всіма силами намагалася уникнути візиту в поліклініку, лікуючись удома.

От і зараз вона  залізла в Інтернет, щоб почитати про  симптоми, які її непокоїли, та самій підібрати лікування.  Однак, що більше читала, то більше починала тривожитися, а потім узагалі закрила медичні сайти  та накинулася на Олега, який тихо сидів у своєму улюбленому кріслі, гортаючи якусь книгу.

 - Це все твої фокуси! Я знаю, що ти спеціально мені підсунув усі ці публікації! Не можеш мене взяти за руку й повести до лікаря, то вирішив організувати психологічний тиск!

 - Аніж накручувати себе та злитися на інших, легше просто сходити і все вияснити, - відповів Олег, не підіймаючи голови від книги. - Тобі призначать якісь ліки, і нездужання минеться. А чим довше тягнутимеш - тим потім гірше почуватимешся.

Вона все-таки здалася. Пішла до терапевта, який виписав направлення на аналізи. Наступного дня уже з заповненими лаборантом бланками знову повернулася до знайомого кабінету.

 - Ага, що там у вас? - молодий терапевт, що старався поводитися якомога солідніше, насупив брови та заходився розглядати результати Нікиних аналізів.

 Вона побачила, як обличчя його дещо спохмурніло.

 - У мене щось серйозне? - не витримала мовчанки дівчина.

- Ну, я не можу так відразу поставити діагноз. Потрібно проконсультуватися з вузькопрофільними  спеціалістами. У вас є деякі відхилення від норми в показниках крові, але, щоб вияснити їх причину, маєте пройти детальніше обстеження, яке в нашій лікарні неможливо зробити. Я випишу вам направлення до обласної клініки,  на прийом до лікаря-гематолога.

Він швидко написав направлення та віддав його Ніці.

 - Зайдете до головного лікаря поліклініки, щоб завірити документ печаткою, - сказав, перегортаючи сторінки її медичної картки. - І не відкладайте надовго, краще проконсультуватися у спеціалістів якомога швидше і відразу почати лікування.

Ніка подивилася на направлення, яке тримала в руках. У цього терапевта, на відміну від інших лікарів, з якими їй доводилося стикатися у житті, був на диво розбірливий почерк. Тому вона з легкістю прочитала слова "обласний онкологічний диспансер ".

 - У мене рак? - спитала дівчина, сама дивуючись, що почувається цілковито спокійною. Навіть її страх перед лікарнею і медиками десь подівся.

 Лікар нетерпляче переклав стосик карток з одного краю столу на інший.

 - Я вам так зі стелі нічого сказати не можу, - відповів він. - Це лише консультація, цілком можливо, що у вас немає серйозних проблем. Але краще перестрахуватися, правда?

Ніка мовчки кивнула і вийшла з кабінету. Їй здавалося, що всі інші пацієнти дивляться на неї з якоюсь осторогою, наче в неї на обличчі був написаний  страшний діагноз.  

Вона швидко завірила направлення  та спустилася в лікарняний холл. А там зіткнулася з Русланом, котрий саме заходив до гардеробної.

 - Привіт! - весело сказав він. - Вирішила підлікуватися трохи? Я теж, от іду до стоматолога, щоб вирвати зуб, боюся цієї процедури до кольок. 

 - А мене направляють в обласну лікарню, якісь там ще аналізи треба здати, - якомога більш недбало сказала Ніка.

 - Я завтра саме їду до Києва по роботі, якщо хочеш, можу тебе підкинути, - запропонував хлопець.

 - Що ж, було б чудово.

Їй не хотілося залишатися один на один з неприємними думками. Ноги несли її додому, а в голові мимоволі малювалися картини, які не можна було назвати оптимістичними. Втім, Ніка ніколи й не вважала себе оптимісткою. Більше того, вона не сумнівалася, що лікар з області знайде в неї саме те, про що не захотів говорити терапевт.

Вона невезуча, з нею ніколи в житті не траплялося нічого хорошого. Не вдалося  досягти жодних успіхів, залишити по собі щось таке, що нагадуватиме про неї нащадкам. Звичайна сіренька мишка, яку дуже швидко усі забудуть. І з потойбіччя вона навіть не прийде до когось із своїх "колег" -контактерів, щоб передати привіт своїм близьким. Бо їй просто не буде кому той привіт передавати.



Мар'яна Доля

Відредаговано: 06.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись