У неба на краю

Розмір шрифту: - +

19

Наступного дня, прокинувшись уранці, Ніка здивувалася - в палаті було занадто тихо. Баба Ганя не розповідала  звичних страшних історій і не скаржилася на родичів чи сусідів, а тихенько сиділа на своєму ліжку, тільки губами ворушила, ніби розмовляла сама з собою.

 - Вам недобре? Може, медсестру покликати? - запитала в неї Ніка.

Баба Ганя закліпала очима і дрібно захрестилася.

 - Та ні, дитино, не треба, - тихенько відповіла вона.  - То мені сон наснився, віщий. Тепер маю молитися...

 - Що вам наснилося? - не зрозуміла дівчина.

Баба Ганя всілася зручніше і стала розповідати:

 - Ой, таке наснилося... Ніби іду я тут, у лікарні, коридором, а назустріч мені - самий, що ні на є, янгол. Такий височезний, аж до стелі, увесь у білому, і крила за плечима. Ну, думаю, певно, це вже по чиюсь душу... А він мене питає: "Це ви Ганна Ковальчук?" - "Я", - відповідаю. А він суворо так на мене поглянув і питає: "Жити хочете, чи може, вам уже путівку на той світ видати?" Я зразу кажу: "А хто ж не хоче, теє, жити... Всі хочуть." А він мені: "От якщо хочете вилікуватися - то вам треба обов'язково  дати обітницю" - "Яку?" - запитую. Янгол так суворо подивився на мене і каже: "От від цієї хвилини перестаєте говорити погане про інших людей. Як тільки вам захочеться когось покритикувати чи на когось поскаржитися - маєте сісти і прочитати молитву. Коли відчуєте, що на когось образилися або розгнівались - теж сідаєте і читаєте молитву." - "А яку саме молитву?" - питаю. А він мені каже : "Яку завгодно. Якщо не  полегшає після цього - то ще станете на коліна і  покладете три поклони." І отак робіть кожного дня до самого одужання. І після одужання теж. Усе життя будете молитися тепер, бо багато образ у вас накопичилося. " От я й молюся. І весь час, як назло, в голову щось погане лізе. Але мушу терпіти й мовчати, бо ж хочу таки одужати..."

Ніка здивовано похитала головою, дивлячись, як баба Ганя знову склала молитовно руки і впівголоса забубоніла: "Отче наш".

Потім вона тихенько встала і вийшла в холл. Олег уже сидів на своєму традиційному місці - у кріслі під старою пальмою. Вона примостилася поруч. Уранці тут нікого не було - всі пацієнти чекали у своїх палатах на ранковий обхід лікаря.

- Навіщо ти бабу Ганю налякав? - спитала Ніка.

 - Не розумію, про що ти.

 - У мене гарна пам'ять. Я  тобі недавно розповідала. що вона увесь час на когось скаржиться, а ти відповів, що треба буде провести з нею виховну роботу. І тепер можеш не робити вигляд, що ти тут ні до чого. Вона сидить і увесь час молиться. Якось негарно так знущатися зі старої хворої людини...

 - А що таке? - знизав плечима Олег. - Молитва - це дуже корисно для здоров'я, чи ти будеш доводити мені протилежне? Принаймні, корисніше, ніж весь час бурчати і висловлювати своє невдоволення.

 - А це в неї... минеться? Чи вже так і буде?

 - Поживемо-побачимо. Якщо увійде в звичку, то буде дуже добре. Насправді цій жінці не вистачало життєвої енергії, от вона й "підживлювалася" нею від усіх, хто її оточує. Ти ж, після вислуховування її скарг, відчувала втому, слабкість. голова боліла?

 - Так, - погодилася Ніка.

 - А тепер  вона вже більше так не робитиме. І сама почуватиметься краще, і всі, хто навколо неї. Ти все ще стурбована, Ніко? Любиш створювати собі проблеми на рівному місці?

Вона замислено кивнула головою:

 - Мабуть, що так. Знаєш, коли я була  зовсім маленька, то бабуся розповідала - у мене завжди мало бути все в ідеальному порядку. Я взуття ставила в один ідеальний рядочок, і не дай Боже, щоб десь якийсь черевик вибився зі "строю". Якщо на платтячку я бачила найменшу плямку або ж навіть краплю води, то починала плакати і не заспокоювалася, поки мене не перевдягали. Потім я пішла до школи - і нічого не змінилося. Якщо довелося зробити помилку - я не виправляла її, а виривала сторінку або взагалі брала новий зошит і все переписувала заново. Якщо починала читати книгу і вона виявлялася нецікавою - все одно змушувала себе дочитати до кінця. Увесь час будувала якісь плани із самовдосконалення. читала книги психологів... це вже як стала дорослою. Мені здавалося, що варто мені тільки попрацювати над собою. щось у собі змінити - і я відразу стану ідеальною людиною, і в мене буде все - щастя, здоров'я, хороша кар'єра, любов... Постійно починала нове життя - з понеділка, з нового місяця, з нового року... І все одно нічого не мінялося. Все залишалося як є...

По коридору йшла медсестра, тож Ніка замовкла. А потім продовжила:

 - Я недавно читала поему Ліни Костенко "Сніг у Флоренції". Там головний герой - відомий скульптор, розмовляє з самим собою  в молодості. І говорить, що замість створення того,  до чого лежала душа, він усе життя виконував вказівки інших людей:

І що ж тепер? Якби ж було знаття!
Я ж міг створити незабутні речі!
На що ж потратив я своє життя?!

... На риштування біля порожнечі.

От я зараз те саме відчуваю. Що мені робити?

 - Іти на обхід, - відповів Олег. - А потім тебе чекатиме твоя підопічна. Ти ж не забула про Дару?

 - Ні, звичайно, але...

 - Ні про що ми не маємо шкодувати, - промовив Олег. - Навіть якщо зараз здається, що ми втнули якусь дурницю, через якийсь час може стати зрозуміло, що то було рішення, яке змінило наше життя. Нічого не відбувається з нами просто так...

Ніка кивнула головою.



Мар'яна Доля

Відредаговано: 06.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись