Убивця із Гавани

Розмір шрифту: - +

Убивця із Гавани

 Огрядний чолов’яга з вислими козацькими вусами поглянув на свого шефа та друга, поглинутого переглядом заголовків на комп’ютері, і, змучено зітхнувши, рушив до нього:

– Скажи-но, Леоніде, а де наші «Королі Драми»? – якби ненароком запитав він, ставлячи мобільний на зарядку. Приватний детектив Леонід Романенко, привабливий блакитноокий брюнет під сорок у бездоганному синьому костюмі, підозріло зиркнув на співробітника:

– В них сьогодні вихідний. – пояснив він – У подруги з театру чи то бенефіс, чи то ювілей, одним словом, гулянка намічається, тож вони відпросилися на пару днів. Я в подробиці не вникав, бо нащо зайвим голову забивати? А ти що скучив? Невже на Жана запав?

– Ой, та ну тебе! – здоровань жартома замахнувся на нього – Й самому досі не віриться, з ким разом працюю. Дізналися б мої товариші по службі, в очі б плюнули, їй Богу! Просто нудно якось.

– Що ж, тоді мені нічим тебе розрадити, Тарасе. – відказав Леонід – На сьогодні зустрічей не призначено, клієнтів у розробці, як ти знаєш, теж немає, тож лишається тільки в ігри грати та в мережі сидіти. Йди додому, якщо хочеш, тільки на зв’язку лишайся.

– Ха, наче мені вдома є чим зайнятися. – невдоволено пробурчав Тарас – Ні, мені теж відгул потрібен. Поїду на кілька днів за місто, рибки половлю. Не махнеш зі мною?

– Не любитель. – сухо відказав детектив. Здоровань саркастично хмикнув:

– Я так і думав, враховуючи, що за три роки жодного разу не бачив тебе не в костюмі. – сказав він – Тільки не ображайся, це мені просто ніяк не вдається перекваліфікуватися, от і мелю всяку дурню. Коли я в міліції працював, у нас мертвих сезонів не було. Навіть якщо справи закінчувалися, тобі завжди знаходили чим зайнятися.

– Здається, і я щойно знайшов для тебе заняття. – Леонід повернув до нього монітор – «Молодого чоловіка жорстоко вбили у власний квартирі». Перерізане горло, численні опіки, права рука відрубана по кисть. Тут пишуть, що перед смертю його радше за все катували. Що скажеш?

– А що тут можна сказати? – Тарас тільки розвів руками – По такому розмитому фото я нічого розібрати не можу. Клята цензура! Вони що справді думають, що зіпсувавши картинку, але так красномовно описавши все у тексті, врятують діток від кошмарів? Яке лицемірство!

– Не квапся сердитися, зараз я знайду тобі «картинку». – Леонід енергійно пробігся клавішами – У Даркнеті є група, де викладають фото з місць злочину без цензури. Досить швидко, мабуть, самі журналісти зливають. Ось, дивися…Господи!

– Нічого собі йому горлянку розпанахали! – навіть Тарас, який бачив значно більше вбитих, ніж його начальник, вражено присвиснув – Аж язик вивалився!

– Це зветься «колумбійська краватка». – збліднувши, прошепотів Леонід – Тамошні наркобарони помічають нею вбитих з помсти, а не…ну, в них це зветься «por razones comerciales» (ісп. з ділових міркувань). І, що найдивніше, в нас так не вбивають. Принаймні, навмисно. Поліція навіть не шукатиме іноземця і він спокійнісінько покине країну. Тож лише ми можемо його спинити.

– Стривай, а ти не перебільшуєш? – здоровань розгублено почухав потилицю – Якось все це надто притягнуто за вуха. Колумбійцям в нас робити нічого, їм невигідно поставляти свій товар у Східну Європу. В Україну наркотики потрапляють іншими шляхами, з Африки та Близького Сходу. Та й навіщо якомусь Пабло Ескобару заморочуватися з відкриттям нового ринку, коли в них під боком Штати, де в день винюхують більше кокаїну, ніж в нас за десятиріччя?

– Гадки не маю, але ігнорувати цю версію не можна. – відповів детектив – Якщо «краватка» вийшла випадково, злочинця знайде поліція, а ми поки що спробуємо відшукати колумбійський слід. От що, записуй адресу і їдь до нашої жертви. Рознюхай там, що зможеш, якщо вдасться, роздивися місце злочину. Допоможе будь-яка зачіпка.

– Ти певен? – Тарас неохоче рушив до виходу – За справу без клієнта ніхто не заплатить.

– В тебе ставка, а я займаюся цим не заради грошей. – нагадав Леонід – До того ж, за більшість злочинців міжнародного калібру призначена винагорода. І не маленька.

– Ти мрійник, якщо сподіваєшся її отримати. – хмикнув здоровань, зачиняючи двері. Не гаючи часу, детектив натиснув кнопку і з комп’ютерного відділу, а точніше забитої технікою комірчини, що ним звалася, визирнув молодик у чорній бандані і чорній же футболці з назвою рок-гурту, що обтягувала невиправдано помітне для його юного віку черевце.

– Блекі! – звернувся до нього Леонід – Знайди мені всі злочини, пов’язані з колумбійцями…ні, взагалі з латиноамериканцями, що сталися у Києві,…ні, краще по всій Україні за рік.

– Буде зроблено. – повернувшись у свою комірчину, хакер швидко дістав бажане – О, та тут майже нічого! Два місяці тому невідомі проломили голову колумбійському студенту, Беніто Ферліну. Він помер ще до приїзду швидкої. А за півроку до цього троє бразильських туристів помочилися у парку Шевченка, де були затримані нашими доблесними патрульними. Штраф сплатили одразу і чесно, а потім навіть сфотографувалися напам’ять. Та вас, думаю, більше цікавить перший випадок.



Mesnick

Відредаговано: 04.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись