Учениця мага

Розмір шрифту: - +

7

Вони летіли дуже швидко, аж вітер свистів навколо чорних крил. Незабаром вдалині забовваніли башти Луцієвого замку.

 - Обережно, десь тут може бути дракон, - на воронячій мові повідомила Емері.

 - Та немає в нього дракона, - відповів Ян. - То ж відомий скнара і скупердяй, він би ніколи не завів таку дороговартісну домашню тварину!

 - А хто ж тоді викрадає дівчат? Я сама чула, що він пропонував своєму клієнту або послуги рицаря на коні, або дракона!

 - Та, певно, сам же в нього і перевтілюється.

 - Ой, я про це не подумала, - розгубилася Емері.

 - Ага, ти як завжди, спершу рвешся в бій, а потім думаєш, - каркнув ворон - Себастьян.

Раптом на них війнуло потоком гарячого повітря, так що обоє втратили рівновагу і полетіли вниз.

 - А, от і гості не забарилися! - почулося з-за муру замку грізне гарчання, і назовні виповз величезний, лютий на вигляд дракон. - Що, вже встигла господарю своєму поскаржитися на мене? Зараз із вас обох смаженю зроблю!

Дракон роззявив пащу і дихнув у їхній бік полум'ям.

Емері каменем впала вниз, щоб не обсмалити боки, уже на землі вона прошепотіла заклинання і знову прийняла людський образ. А от Ян прямо в польоті перекинувся на такого ж величезного дракона, як і його суперник,  а може, ще й більшого. Тільки за кольором вони відрізнялися - дракон-Луцій мав червоно - золоте забарвлення, а Ян  - зелене з чорним.  Вони кружляли в повітрі, загрозливо махали довгими хвостами, дихали один на одного полум'ям, але якогось консенсусу досягти не вдавалося. Деякі дерева навколо замку уже почали палати, що Емері геть не сподобалося. Тільки лісової пожежі їм для повного щастя й не вистачало.

 - Гей, панове, давайте спокійно побалакаємо! - замахала руками вона.  Проте маги-дракони, здавалося, нічого навкруги себе не бачили й не чули. Вони вже опустилися на землю, і тепер в азарті бійки трощили все на своєму шляху. Скоро і замок Луція міг стати купою руїн та головешок.

"Як же їх втихомирити? Думай, Емері, думай!" - вона дістала з кишені плаща свого записника з закляттями та заходилася гарчково гортати його. Все було геть не те. І коли вже зошит майже закінчився, на літері "Ч" дівчина вигукнула:

 - О! Знайшла! Закляття, що зупиняє час!

Вона швидко прочитала його, і все навколо завмерло - хмари зупинилися на небі, вітер не гойдав гілля дерев, птахи як кружляли поміж хмар, так і зависли в польоті... а на землі, схожі на гігантські кам'яні статуї,  вибалушилися один на одного два дракони. Емері знала, що це закляття недовговічне, вже через  п'ять хвилин його дія припиниться,  і за цей час їй треба було якось втихомирити учасників двобою.

Вона підбігла до драконів, і помітила, що магічні талісмани так і залишилися на них, навіть коли ті втратили людську подобу. От тільки перстень Яна та ланцюжок Луція тепер були величезних розмірів. На щастя, у записнику Емері було ще одне доречне заклинання. Прочитавши його, вона  й сама виросла до таких розмірів, що обидва дракони ледве сягали їй по пояс. Поспішаючи, вона зняла з обох магів  їхні талісмани та одягнула ланцюг собі на шию, а перстень - на палець.

Закляття часу  вже розвіювалося, і обидва дракони ожили та з подивом дивилися на дівчину-велетня, що височіла перед ними.

 - Ну, чого ж ви не б'єтеся?  - під'юдила вона їх. - Давайте, воюйте, а я вам ще й копняків зверху надаю!

 - Так нечесно, - проревів дракон-Луцій до свого суперника. - Твоя спільниця обманом заволоділа моїм артефактом. За таке  на будь-яких магічних змаганнях дискваліфікують!

 - А я тут при чому? - роздратовано змахнув крилами Ян. - Вона і мого персня присвоїла!

 - Так, я тепер великий маг! - крикнула до них Емері з висоти свого зросту. - У прямому і переносному значенні! А ви і в людей перетворитися не зможете, бо витратили забагато енергії, а поповнити її немає можливості. Так і будете драконами до кінця своїх днів!

 - Добре, що ти хочеш від нас? - спитав розважливий Ян, поки Луцій продовжував лаятися  по-драконячому та пускати з пащі дим ( бо на повноцінний вогонь у нього вже не було сил).

 - Мої умови такі - Луцій продовжує займатися своїм бізнесом, але і нас бере в долю. Всі прибутки - навпіл!

 - Чого це раптом? - обурився Луцій. - Ідея моя, вкладення мої, а я маю з вами ділитися? Що за шантаж?

 - А чого ти поліз зі своїми ідеями на мою територію?  - загарчав Ян, і вони вже приготувалися почати новий раунд бійки, коли Емері стала поміж ними, неначе арбітр.

 - Це не шантаж, а ділова пропозиція, - лагідно мовила вона. - Ми тобі, Луцію, приведемо багато клієнтів. Я тільки один день попрацювала на прийомі відвідувачів, і мене просто дістали бажаючі знайти своє кохання - їх насправді сила-силенна. Тільки Ян чомусь вбив собі в голову, що любовними справами не займається, а даремно. Тепер ми скооперуємося, і будемо разом діяти. Відкриємо шлюбне агентство, тільки вже нікого викрадати не будемо, і обдурювати теж. Усе чесно і добровільно!

 - А що, це гарна думка. - несподівано погодився Луцій. - Проте ідею з викраденням драконом я б зовсім не відкидав, деяким дівчатам це страшенно подобається!

 - Пропоную обговорити деталі у більш спокійній обстановці, - сказала Емері і повернула собі звичайний зріст. - Пообіцяйте, що більше не будете битися, - і я віддам вам ваші талісмани.

Обидва дракони похмуро кивнули, і вже за кілька хвилин знову стали людьми.

***********

Ще через деякий час Себастьян та Луцій сиділи у найближчій корчмі та за квартою пива обговорювали деталі майбутньої спільної справи.

Емері їх залишила і пішла  додому, пояснивши, що має готувати вечерю.



Мар'яна Доля

Відредаговано: 22.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись