Учениця мага в королівстві Гламурія

Розмір шрифту: - +

3. Про срібний меч та диявольський шабаш

 - То оце і є той славнозвісний Блейд? - Емері зморщила носика, роззираючись навколо. Це була гола засніжена рівнина, всіяна камінням різного розміру та форми, де-не-де поміж скелями росли хирляві сосни.  Похмурий зимовий ландшафт неспроможні були порятувати навіть гірські хребти, що велично здіймалися на горизонті, своїми білими шапками сягаючи хмар.

 - Так, милостива пані,  це і є зачароване князівство, - низько вклонився їй гід, якого люб'язно надав магам король Реймонд для того, щоб показати дорогу до замку.  - Погляньте праворуч - і ви зможете побачити усім відомий трактир "Від заходу до світанку". Хочете зайти подивитися?

Не чекаючи згоди, він повернув свого низенького кудлатого коника у бік огорожі, змурованої з сірого гірського каменю. Утім, вигляд муру, та й самої приземкуватої, темної будівлі трактиру був не найкращим. Здавалося, тут уже років сто ніхто не жив.

Маги спрямували своїх коней услід за провідником, уважно стежачи, щоб ті не поламали собі ноги на щербатій бруківці. Навколо було тихо, тільки в гіллі дерева, що самотньо росло біля входу, каркали ворони. Схоже, збиралося на сніг.

 - Має бути буран, - неначе прочитав їхні думки гід. - Може так замести ці гірські дороги, що доведеться тут кілька днів сидіти. Чи ви взяли з собою достатньо провіанту, шляхетні панове?

 - Ми не збираємося надовго тут затримуватися, - відповів Себастьян, уважно роздивляючись навсебіч.

 - Хтозна, хтозна, пане магу, - провідник натягнув віжки, зупиняючи коня. - Завтра, двадцять другого грудня, розпочинається свято Йоль, і триватиме воно до другого січня.  У ці дні точно ніхто з наших сюди не поткнеться.Так що доведеться вам або сидіти у замку, або вибиратися звідти самостійно. Бо місце це недобре, особливо ж у нинішню пору, коли ночі найдовші і найтемніші.

 - Та вже якось виберемося, - пробурчав Луцій. - Ви забуваєте, пане гіде, про те, хто ми є.

 - О ні, я чудово знаю, що ви найбільш прославлені чародії усіх Семи королівств. Однак тут уже бували ваші колеги, і жоден, прошу мене вибачити, не повертався назад через Тісьму. А це єдина дорога, котра веде з гір у широкий світ.

 - Маги не зобов'язані їздити вашими жахливими дорогами, - кинула Емері, скептично оглядаючи багнюку під ногами коня. Вона підняла вище поділ своєї вишуканої чорної сукні, прикрашений сріблястим мереживом, та обережно злізла з сідла. - Ну, показуйте уже ваші  визначні пам'ятки.

Гід набув поважного вигляду і швидко закрокував у бік трактиру.

 - За мною, панове, - у руці його опинилося кресало, і він швидко запалив невеликий факел, бо всередині було досить темно, незважаючи на те, що стояв білий день. Маги протиснулися крізь вузькі двері і зупинились на порозі. Звісно, побачене не шокувало їх, бо вони знали, куди саме їдуть. Але все одно враження були незабутніми.

За широкими абсолютно порожніми столами сиділи люди у  старосвітському одязі - хтось поклав голову на складені на столішниці руки, хтось, навпаки, відкинувся на спинку лави та привалився головою до стіни... За  стійкою, на якій громадилися різноманітні пляшки, так само непорушно сидів трактирник, його очі були заплющені, довга борода звішувалася на груди. Поряд згорнулася клубочком на широкому ослоні молоденька служниця.

На дерев'яному помості в глибині зали завмерло трійко музикантів - вони сиділи в обнімку зі своїми інструментами, і відблиск вогню кидав на їхні обличчя червонясті тіні.

 - Усе абсолютно автентичне, нічого сучасного, збережено атмосферу до найменшої деталі, - затараторив провідник. - Хіба що харчі ми поприбирали, тому що їдло зіпсувалося і запах стояв ще той... Але вино у пляшках справжнісіньке, столітньої витримки. Можливо, бажаєте спробувати? Всього сто флоринів за пляшку.

 - Та хай йому грець, - не втримався Луцій. - З такими цінами пийте його самі!

 - Це ж раритет, - провідник підняв вказівного пальця догори. - Купують в основному колекціонери, щоб потім хвалитися, що мають у своєму погребі вино з Блейду. Адже тут уже давно не росте виноград. Клімат, хай йому грець, з кожним роком все холоднішає...

 Себастьян обережно наблизився до одного з чоловіків, що сиділи за столом, і приклав долоню до його шиї.

 - Гей, пане магу, руками нічого не чіпати! - вигукнув провідник. - Це заборонено!

 - Він живий, - зауважив Ян, мало зважаючи на обурення гіда. - Уявна смерть, або летаргія. Але не може бути, щоб вони тут лежали отак сто років. Людині треба їсти, пити, справляти природню нужду... Щось тут не зовсім так, як здається на перший погляд.

 - Кажуть, уночі вони всі прокидаються, - таємниче прошепотів гід. - Але того ніхто не бачив. Бо хто залишався у Блейді після заходу сонця... ну, ви самі знаєте. Однак іноді, коли вітер дме з перевалу, навіть до нас у Тісьму доноситься звідси дивна музика. І, буває, видно вогні...

 - Добре, ходімте вже звідси, - перебила його Емері, яка почувалася незатишно в оточенні усіх цих сплячих людей. - Бо вам ще треба встигнути провести нас до замку і засвітло повернутися додому.

 - Можливо, бажаєте придбати якісь сувеніри? - провідник дістав об'ємний мішок і почав щось у ньому шукати. - Ось є пивні кухлі з  зображенням зачарованого замку. Попони на коня з гербом Блейду - сто відсотків оригінальності. А ясновельможну пані може зацікавити медальйон з портретом князівни Катріни. Віддам зі знижкою в десять відсотків, на честь свята...

 - У нас є її портрет, Його Величність  Реймонд презентував. І до того ж, зовсім безкоштовно.

 - Королі на те й королі, що можуть розкидатися грошима направо й наліво, - пробурчав гід.  - А ми люди прості, нам треба на щось жити. До того ж, у цю справу щороку вкладаємо чималі кошти. Тут же треба все прибирати, чистити, а одна реклама  як влітає у копієчку....



Мар'яна Доля

Відредаговано: 23.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись