Учениця мага в королівстві Гламурія

Розмір шрифту: - +

8. Лайфхак для сплячих красунь

Вони сиділи на своєму вже звичному місці в барі, навколо грала музика, веселилися гості, а принц Даніель вмовляв княжну Катріну повернутися назад до Семи королівств.  Але дівчина була налаштована непохитно.

 - У мене завтра манікюр, подивися на мої нігті, - вона тицьнула коханому під носа маленьку ручку з налакованими червоним нігтиками. - Хто мені в нашому задрипаному Блейді зробить шеллак? Хто, я тебе питаю?

 - Може, ми відкладемо все на пару днів? - Даніель благально поглянув на магів. - Хай уже вона наманікюриться...

 - Це неможливо, - авторитетно заявив Себастьян. - Сьогодні - останній день, коли діятиме портал. Інакше ми тут на цілий рік застрягнемо.

 - А може, справді залишимося на рік? - спитав Луцій. - Мені тут подобається... Фітнес-клуб, вечірки, коктейлі...Тут весело!

 - А тим часом наш бізнес накаже довго жити, - Себастьян нахмурився. - Ми повертаємося, хоч із цими двома втікачами, хоч без них. В останньому разі, звичайно, плакали наші грошики, але, якщо чесно, мені вже хочеться додому, до своєї бібліотеки та каміна. У цьому світі, здається, навіть час іде швидше, а я люблю неквапливість.

Емері  підійшла до Катріни і взяла її за руку.

 - Хочеш, я тобі манікюр робитиму? - спитала вона. - Мене Настя навчила, і дала з собою все необхідне. Дивися, ось у коробочці - й інструменти, і лаки...

Катріна зраділа.

 - Ну , тоді, може... Але ні, ні...

 - Що іще? - аж тупнув ногою Даніель. - Чому знову ні?

 - Бо ти досі не зробив мені пропозиції, - заридала Катріна. - Коли ми повернемось додому, ти поїдеш до своєї Тісьми, а я залишуся одна... Ой, лишенько мені...

 - Ти ж сама казала, що цивільний шлюб - це круто, а штамп у паспорті не обов'язковий, - розгублено пробурмотів Даніель.

 - Це тут не обов'язковий, а там без нього нікуди! А я тебе знаю, ти давно підбивав клинці до Магди із сусіднього королівства... А я тобі вже набридла...

 - Добре, я роблю тобі пропозицію, - швидко знайшовся Даніель. - Виходь за мене заміж, люба Катріно!

 - А обручка? - спитала дівчина.

Даніель розгублено озирнувся навколо. Був пізній вечір, і усі крамниці вже були зачинені.

 - Тримайте мою, - Настя швидко зняла з пальця срібну каблучку у вигляді голови пандочки. - Хай це буде мій весільний подарунок.

Даніель швидко вдягнув обручку на палець Катріні.

 - Гірко! - закричали Артем і Сергій, а бармен виставив пляшку шампанського "за рахунок фірми".

 - Друзі, уже за півгодини дванадцята, -  сказав Себастьян, коли молодята поцілувалися, а всі випили за їхнє здоров'я. - Маємо поспішати.

Вони вже вияснили, що портал знаходився у комірчині, де прибиральниця тримала свій реманент - відра, швабри та віники. Саме вона і зустріла їх того дня, коли трійця магів прибула до "Гламуру" ( налякавши їх при цьому до смерті). Та зараз технічка була вихідна, тож  друзі могли спокійно скористатися її кімнатою.

Попрощавшись із приятелями, Ян, Луцій, Емері, Даніель та Катріна увійшли до комірчини та зачинили за собою двері. Все було так само, як і того дня, коли вони прибули сюди - віддалено лунала музика, чулися веселі голоси, блимали вогники. Люди святкували Новий 2020 рік. А  п'ятьом, що збиралися здійснити мандрівку у просторі і часі, стало трохи сумно. Адже хто б що не казав, у двадцять першому столітті, в Україні їм сподобалося.

Луцій знову запалив свою свічку, а Ян почав читати закляття. Спершу їм здалося, що нічого не відбувається. Стрілки годинника наближалися до дванадцятої, ще кілька хвилин - і портал закриється...

Та раптом Емері відчула, що в неї закрутилася голова, перед очима замерехтіли кольорові іскри. Вона не втрималася на ногах і сіла на підлогу. Десь далеко, як у тумані, чулися голоси: "З Новим роком! Ура!", злітали в небо вогні феєрверків. Та раптом перед очима з'явилися похмурі гори, вкриті снігами, а над ними  сяяло полярне сяйво. Ще мить - і Емері розплющила очі. Вона сиділа в якійсь темній кімнаті, навколо панувала тиша. Поряд хтось застогнав і заворушився.

 - Ех, як я головою приклався об щось, - поскаржився Луцій. - Небезпечна штука - ці портали.

Він клацнув пальцями і запалив чергову свічку.

Поряд закашляв Ян.

 - Хай йому грець, Луцію, чому вони в тебе такі вонючі?

 - Та ж од вампірів, вовкулаків і всякої іншої нечисті, - почав виправдовуватися Луцій.

 - Даніелю! - тим часом Емері трясла за плече хлопця, що досі лежав на підлозі. - Вставай! Ми повернулися!

Принц заворушився, підняв голову.

 - Що, уже? - спитав недовірливо. - Чого це я такі "вертольоти" зловив? Чи шампанське було палене?

 - Стривайте! - Ян почав рахувати усіх присутніх. - Один, два, три, чотири... Нас же було п'ятеро!

 - Катріну загубили! - зойкнула Емері.

 - Де ж вона тепер? - пригнічено спитав Даніель. - Як же я без неї? Ех, краще б ми там залишилися, в майбутньому...

 - Без паніки! - взяв на себе керівництво Луцій. - Обережно висуваємося в замок, на розвідку. Себастьяне, діставай свого срібного меча!

 - Та я... теє,  подарував його Артемові, - знітився маг. - На пам'ять. Він також колекціонер, як і я.

 - Ну що ж, зате наша магічна сила знову з нами, тож як зустрінемо котрусь нечисть - одіб'ємося спільними зусиллями і без меча. - не втратив оптимізму Луцій.

 І вони "висунулися" зі свого укриття.

На щастя, жодних потвор чи страховиськ на своєму шляху не зустріли. Замок був тихим і темним. Усі його мешканці міцно спали на своїх звичних місцях.

 - Давайте піднімемося до спальні Катріни, - попросив Даніель. - Я хочу поглянути на кімнату, де вона мешкала...



Мар'яна Доля

Відредаговано: 23.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись