В горі та радості

Розмір шрифту: - +

1. Мереживний ангел

****

Тиша у безлюдному сквері зрідка порушувалася лише поодинокими фурами, що проїздили момо. Світанок обережно просочувався крізь густе листя та розлоге гілля дерев. Перші сонячні промені грайливо виблискували на довгому шовковистому волоссі чорнявої дівчини, що безтурботно лежала на лавці. Її білосніжна мереживна весільна сукня надзвичайно їй личила, підкреслюючи гарні плечі, тонку талію, округлі стегна та довгі ноги, взуті у білі туфлі на високих підборах. Обличчя дивувало природною вродою: рівний ніс, акуратні губи, високий лоб, чиста шкіра та ямочка на підборідді. Єдине, що вибивалося із загального образу —  очі. Великі очі кольору свіжозвареної кави з щирим здивуванням, немигаючи, дивилися на старий корпус університету, що примикав до скверу.

****

Андрій знову і знову натискав кнопку виклику, проте щоразу сухий механічний голос доповідав: "Абонент не може прийняти ваш дзвінок." Хвилювання за кохану душило його зсередини.

Вчора зранку Анжела відправилася на (як вона називала) "весільний шопінг з Лєркою". Мала купити весільну сукню та усілякі там штуки для нареченої. Від його пропозиції допомоги категорично відмовилась: погана прикмета. Зателефонувала по обіді: "Любий, я сукню купила —  просто закачаєшся! Лєрка сказала, ти просто онімієш від захвату. Зараз вип'ємо з нею кави та розбіжимося. Заскочу до батьків, залишу у них покупки, а потім додому - готувати коханому вечерю!" І одразу надіслала селфі, де вони з подругою весело посміхалися йому в камеру смартфону.

Ввечері, коли Андрій прийшов з роботи, вдома не було ані Анжели ані вечері. Додзвонитися їй він не зміг. Зателефонував її батькам — у них вона не з'являлася. Зателефонував подрузі — Лєра сказала, що з кав'ярні вона одразу поїхала на робочу зустріч своїм Daewoo Lanos, Анжела ж мала викликати таксі. Та вдома її не було! 

Андрій по кілька разів обдзвонив усі лікарні міста. До ранку він не зімкнув очей. Хвилювання охопило кожну його клітинку. Він нервово палив, сидячи на кухні, пив міцну каву, не відчуваючи її смаку, та знов і знов натискав кнопку виклику, з надією вслухаючись у механічний голос. 

Ледве розвиднілося, чоловік зібрався та рушив у поліцію.

****

У районному відділку були галас та ранкова суєта. Хтось заходив, хтось виходив, заводили затриманих, вибігали на черговий виклик, розмовляли по телефону, сперечалися, хтось плакав, хтось лаявся - звичайний робочий ранок.

- Я хочу написати заяву про зникнення людини. - звернувся Андрій до чергового.

- Хто зник? Коли? За яких обставин? - беземоційно проговорив черговий.

- Зникла моя наречена. Вчора...

- Ну Ви мене дивуєте, шановний, - не дав договорити черговий. - Приходьте за три дні. Може за цей час і повернеться Ваша наречена. А може втікла вона з якимось хахалем. Хто знає, що в голові у цих баб.

- Ви не розумієте! - брудне припущення поліцейського розгнівило Андрія і він зірвався на крик. - Анжела не могла втекти! У нас за тиждень весілля! Вчора вона поїхала купувати весільну сукню і не повернулася!

- Прошу, заспокойтеся! - з м'якою наполегливістю промовив черговий, наливаючи у пластикову склянку води з кулера, яку подав чоловікові. - Випийте води.

Та щось у словах відвідувача змусило його взяти телефон і набрати потрібний номер.

 - Сергію Васильовичу, тут чоловік прийшов пише заяву про зникнення нареченої... Так,  розумію! Але вона зникла, коли купувала весільну сукню...

Андрій пополотнів. Його серце у свої крижані лещата захопило погане, просто моторошне передчуття.

****

Те, що перед ним Анжела, Андрій зрозумів ще до того, як розкрили тіло, коли з-під простирадла бризнули струмені її шовковистого волосся.

Від слідчого він дізнався про мертву дівчину у весільній сукні, що знайшли на світанку в одному із міських скверів. При ній не було ані документів, ані телефону, ані гаманця з кредитками - нічого, що могло б допомогти ідентифікувати її.

Тепер він у морзі на упізнанні. Дивився на найгарніше обличчя, таке рідне і водночас таке чуже.

- Так, це вона, Анжела. - через силу промовив. - А можна... розкрити повністю?

Простирадло, що залишало розкритим лише обличчя, було зняте з тіла. Перед чоловіком розлилися білі мереживні хвилі. Андрій з болем дивився на вишукану весільну сукню, в якій Анжела скидалась на янгола.

"Так, Лєрка права, - промайнуло в Андрієвих думках. - Я справді онімів, побачивши тебе у цій сукні... Тільки від горя."

****

Кілька годин в кабінеті слідчого здалися Андрієві роками. Відповідаючи на безперервний потік запитань, він лише десь на периферії свого світосприйняття розумів: все, що наразі відбувається  —правда.

Питання сипалися, наче в якійсь інтелектуальній грі.

- Чи були в Анжели вороги? (Ні.Звідки?)

- Як давно ви знайомі? (Майже два роки.)

- Які у вас були стосунки? (Ми кохали одне одного. Врешті решт, ми мали одружитися!!!)

- Де вона працювала? (Бухгалтером в одній торговельній мережі.)

- Які відносини були у неї зі співробітниками? (Вона не скаржилася. Та краще у них спитайте.)

- Коли ви бачили її востаннє? (Зранку, перед роботою.)

- Де Ви були з другої ночі до п'ятої ранку? (Вдома. Телефонував у лікарні...)

- Тобто алібі відсутнє...

І знову питання, питання, питання... Про батьків, про роботу, про стосунки, про ревнощі, про колишніх, про можливих, про друзів та подруг. І по новому кругу — ті самі питання, інакше сформульовані.

Нарешті, Сергій Васильович, внісши Андрієві свідчення до протоколу, поклав перед ним для ознайомлення та підпису. А наостанок попросив дати підписку про невиїзд.



Ана Пест

Відредаговано: 15.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись