В горі та радості

Розмір шрифту: - +

6.Таємний код фотографії

****

До Іриної мами Андрій вирішив іти сам. Він кілька разів натиснув кнопку дзвінка, але двері ніхто не відчинив. Зате прочинилися двері навпроти і з них визирнула кругла голова з великими щоками, маленькими очицями, носом гудзиком та брудним розпатланим жовтим волоссям з коренями, що вже відросли.

- Ви до Анатолівни? - спитала голова хрипким прокуреним голосом.

Андрій кивнув.

- А її нема. Вона у магазин пішла, - продовжила голова. - А Ви з поліції?

Андрій не встиг відповісти, коли за головою з-за дверей висунулося маленьке товстеньке тіло на куцих ніжках в короткому линялому халаті і схопило його за руку.

- Мені є що Вам розповісти!... - таємничо прошепотіло це "щось". - Зайдете?

Жінка всадовила Андрія за кухонний стіл.

- Ви знаєте, яким стервом була ця Ірка! - у запалі виголосила. - І шльондра, яких світ ще не бачив! А чоловіків міняла, як шкарпетки: то з одним під під'їздом зажимається, то з іншим під ручку йде. І знаєте, - жіночка кокетливо блиснула товстими колінцями з-під халатика, - їй же своїх мужиків було мало, вона ще й на мого Василя своїми очиськами стріляла, крутила так перед ним своїм худим задом, що той аж слиною захлинався. Я взагалі думаю, що то Ірку той її професор порішив, приревнував до мого Васильочка.

****

Андрій ледь відчепився від говіркої жіночки. Опинившись на сходовому майданчику, він знов подзвонив у двері Марії Анатоліївни.

Мама Ірини була тендітною доглянутою білявкою, яка виглядала молодшою за свій вік. Лише біль в очах і темні кола видавали її материнське горе.

- Іра моя єдина дитина. З її батьком Камалем ми навчалися в медичному університеті в Одесі. Закохалася до нестями у цього східного іранського красеня. Кохання було пристрасним і несамовитим. Будували плани на майбутнє. Уже перед захистом диплому, коли до народження Ірочки залишалося якихось три місяці, Камаль повідомив, що на нього вдома чекає наречена, а мені з моєю дитиною немає місця в його сім'ї. От я і ростила донечку сама.

Розповідаючи власну історію, Марія Анатоліївна гортала сімейний альбом, де за світлинами з її студентського життя йшли зображення Іри-немовляти, Іри-першокласниці, Іри-школярки, Іри-випускниці, Іри-студентки та найсвіжіші - Іри-нареченої. 

Андрія зацікавили студентські фотографії Ірини, адже на них обов'язково мав бути її колишній хлопець. Він переглядав стосики яскравих фото, доки одне з них не привернуло увагу. Марія Анатоліївна помітила зацікавленість гостя.

- Це - Ігор, - вказала вона на чорнявого усміхненого парубка, який обіймав за талію красуню-Ірину. - Іра з ним зустрічалася ще до Славка. Непоганий хлопець, проте бабій, яких мало.

- Можна у Вас позичити цю фотку? - спитав Андрій.

- Авжеж, - погодилася. - Якщо це допоможе знайти убивцю моєї донечки...

Андрій зазбирався. Йому здалося, що та примарна невловима думка, яка намагалася вдертися в його мозок, нарешті почала отримувати ще непевні, але обриси. На тому фото зовсім не Ігор зацікавив, а висока білява постать, що своєю білозубою посмішкою засліплювала об'єктив. Знайомою посмішкою.

****

Для того, щоб підтвердити свої припущення, Андрій зателефонував Ганні Микитівні, мамі Анжели та сказав, що мусить терміново приїхати, щоб передивитись фотографії їхньої доньки. За чверть години він вже сидів на дивані у вітальні Юрасів, роздивляючись фотоальбоми, а господиня метушилася біля нього, пригощаючи чаєм із різними смаколиками.

- Андрійку, синку! Тобі чаю з цукром чи з медом? Я пиріг спекла з яблуками, як Анжелочка любила, - схлипнула жінка.

- Краще з медом, - мовив, передивляючись фотки. - А пирога я навіть два шматки з'їм, бо так само полюбляю Вашу випічку.

На це Ганна Микитівна ледь всміхнулася, вдоволена його словами.

Андрій їв вже четвертий шматок пирога, коли до рук потрапила випускна віньєтка Анжели. Розгорнув: група випускників-математиків на фоні своєї альма-матер - "сухомлинки". Сторінка з фото викладачів, кілька сторінок із підписаними зображеннями випускників, кілька сторінок з фотками зі студентського життя та ціла сторінка з побажаннями. Андрій дивився, як сяяла до нього посмішкою кохана Анжела Юрась, така гарна у своїй безтурботності. Поряд примостилося фото чорнявого хлопчини з нереально синіми очима, занадто вродливого, як для парубка. Руслан Алієв - свідчив підпис під фото, колишній хлопець Енж. На наступній сторінці Андрій знайшов те, що шукав: та сама білозуба посмішка, а підпис говорив сам за себе.



Ана Пест

Відредаговано: 15.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись