Відображення без світла

Розмір шрифту: - +

ЕПІЛОГ

Жадані червоні спалахи осліпили на кілька секунд, після чого свідомість несподівано виявила грані свого обмеження.

Руки пронизували проглядну сірість над невгасаючим вогнищем, учепившись в одяг володаря брудними нігтями, аби мати можливість вдало його трясти від скаженого непримирення з фактом чистоти вже забутих стін.

Деформована раціональність змусила розум розслабити пальці й відтягти руки до себе. Страх, що став пронизувати мою сутність під маревом червоного світання, умотивував володаря супроводити беземоційне в’їдливе споглядання моїх очей невпинним зневажливим сміхом.

– Ковток кави довго не діє. Вічність тільки кам'яна. – Доладно кинута крізь сміх фраза пройшла крізь не-тишу, розлетівшись зайвими складами.

За знову відчутними пустими невгаваючими балачками радіоприладів і телефонними розмовами закоханих, здавалося, мало бути чутно сумну обнадійливу пісню незрозумілою мовою, наспівувану в супроводі вітру примарою, яка губилася в лісових тінях світанкового пробудження.

Коли сірість проглядна, втрачається відчуття темряви. Пітьма ж незворушна щодо беззаперечної кінцевості, хоч і безсила перед відображеннями без світла.

Отримувати нарешті бажане інколи сумно. Біля вогнища лежав капелюх, саме такий, яким довелося його вперше побачити – на голові іншого володаря під час необдуманого сидіння на бордюрі в надвечір затьмарення. Він був темно-синій.

Тривале споглядання мною капелюха перервалося ще однією фразою, кинутою через той самий невгаваючий зневажливий сміх:

– Досить вже. Одягніть капелюх!

Ставлення до володаря було зівсебіч просякнуте ненавистю, але ж безвихідь змушувала йому коритися. Усе одно бути прикладом добровільного залучення до числа самотньо божевільних краще, аніж небезрезультатно випадково вечеряти в кафе на приреченому місці. Володар вимагав лише шукати, хоч і невідомо що. Будь-яка одержимість – лише наслідок небажання бачити. Пошуки помилки ліпші, аніж відсутній вихід. У них всі наміри.

Під акомпонуючий зневажливий сміх володаря моя рука спокійно взяла капелюха та одягнула.



Осмій

Відредаговано: 15.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись