Венеціанський гамбіт

Розмір шрифту: - +

Глава II

Підготовка до поїздки в Італію у Ганни пролетіла як одна мить. Нарешті настав день від'їзду. Виговські квапливо крокували по терміналу аеропорту на свій рейс. Незабаром вони розташувалися в зручних кріслах літака, а свист двигунів нагадував їм про подорож до Риму. Після зльоту Ганну не можна було відірвати від вікна. Через годину польоту вона запитала у чоловіка над якою країною вони летять. Без кінця чулися її захоплені вигуки.

‒ Олександре, ти подивися яка краса в низу, які чудові гори! Це Карпати?

‒ Мабуть. Ні, це швидше Бескиди ‒ не дивлячись в ілюмінатор промовив сонним голосом Олександр. Він тут же заплющив очі й поринув у сон.

Розмова з чоловіком на цьому закінчилася. Через годину вийшла стюардеса та оголосила:

‒ Шановні пасажири, наш літак починає знижуватися для посадки в аеропорту Фьюмічіно міста Рим. Прохання всім зайняти свої місця і пристебнути ремені.

Через двадцять хвилин шасі літака торкнулися смуги і всі пасажири відразу відчули сильні поштовхи землі. Літак підрулив до терміналу Т-3. Коли шум двигунів замовк, стюардеса запросила пасажирів до виходу.

‒ Італія, привіт! ‒ урочисто продекламувала Ганна, розкинувши руки в сторони на виході з аеропорту.

‒ Ганна, пішли швидше! Автобус нас вже чекає, ‒ підігнав дружину Олександр і потягнув її за руку в бік автобуса.

Через кілька хвилин «Неоплан» плавно ковзав вулицями Риму. Його величезні вікна охоплювали всю панораму міста. Ганна без кінця крутила головою то вліво, то вправо. Вона часто вскакувала з місця і дивилася зверху крісел на чергову вулицю. Нарешті водій автобуса підкотив до готелю «Артеміда». Подружжя покинуло свої місця і попрямувало до входу в будівлю. Ганна йшла за Олександром і намагалася навколо все розглянути. Виговський незадоволено на неї гарчав і постійно підганяв дружину. У готелі вони заповнили необхідні документи, і службовець провів їх в двокімнатний люкс. Номер був затишним з хорошими меблями. На журнальному столику у вазі стояв великий букет червоних троянд. Ганна підійшла до них нахилилася і втягнула в себе неповторний аромат свіжих квітів. Вона підійшла до чоловіка міцно обняла його і поцілувала.

‒ Дякую, любий, я вперше після нашого весілля так щаслива. Більш кращого подарунка не можу собі уявити.

‒ Ганнуся, я дуже хотів тебе зробити щасливою. Поїздка до Італії найкраще підходила для цього.

‒ Зараз розберемо речі та підемо гуляти центром Риму, ‒ запропонувала Ганна.

‒ Звичайно. Тобі допомогти?

Швидко прийнявши душ і переодягнувшись, Виговські попрямували на прогулянку в центр вічного міста.

Біля виходу з готелю Ганна розгорнула путівник по Риму і звернулася до чоловіка:

‒ Любий, подивись на план міста, ми підемо з тобою зараз ось сюди, ‒ Ганна тицьнула пальцем у центр малюнка, ‒ це Римський Форум ‒ зразок давньоримської античної архітектури. Знаєш, я з п'ятого класу мріяла його побачити. Після нього переміщаємося до Колізею, за ним до Пантеону. Добре б встигнути ще сьогодні побачити фонтан Треві й Сикстинську Капелу. У нас був учитель з історії Михайло Самойлович. Він так цікаво розповідав нам про стародавні Грецію та Рим. Після його уроків для багатьох з нас стало маною побачити цю досконалість архітектури на власні очі. І таку можливість ти мені надав, ‒ Ганна продовжувала б говорити далі, але її зупинило мовчання чоловіка. Вона різко зупинилася, повернулася вліво, вправо, назад. Олександра ніде не було. Її серце миттєво стиснулося в грудях, і виник сильний переляк. Вона не знала що їй робити. В неї була повна розгубленість, а в голові не виникало жодної думки про те, що робити далі. Раптом Ганна здригнулася від того, що її хтось кликав.

‒ Ганна! Ганна Олексіївна, йди сюди, ‒ Олександр побачив, що дружина його помітила, ‒ Швидше сідай в таксі! Ти пішки вирішила йти до свого Форуму? До нього далеко, багато часу втратимо.

Побачивши чоловіка, у Ганни відлягло на серці. Щоб не втратити його знову, вона стрімко кинулася до таксі й спритно прослизнула на заднє сидіння.

‒ Не роби так більше! Я так злякалася, коли не побачила тебе поруч. Розгубилася і не знала що робити. Наступного разу у мене буде розрив серця.

‒ А чого ти злякалася, куди я подінуся від тебе. На секунду відійшов таксі взяти і у тебе відразу така паніка. На майбутнє, якщо ми загубимось, то не панікувати. Кожен окремо йде в готель і там зустрічаємося. Зрозуміла?

‒ Зрозуміла, тільки будь ласка більше не втрачайся, ‒ попросила чоловіка Ганна, в її тремтячому голосі ще відчувався переляк. За розмовою вони не помітили, як під'їхали до головної мети своєї прогулянки. Олександр запитав у водія, як дістатися ним до Форуму. У відповідь побачив витягнуту руку в потрібному напрямку.

Через десять хвилин Виговські ходили по знаменитому історичному місцю. Ганна читала вголос історичну довідку з путівника і постійно захоплювалася майстерністю стародавніх архітекторів і будівельників. Олександр, швидко оглянувши пам'ятку, очікував з нудним обличчям, коли Ганна огляне стародавні руїни. По ньому було видно, що його не сильно привертала стара архітектура, але він терпляче чекав дружину, поглядаючи на годинник.

‒ Ганночко, якщо ми з тобою будемо на кожному історичному місці витрачати стільки часу, то не встигнемо і половини від запланованого подивитися.

‒ Так, любий, ти звичайно правий, ніяк не можу піти від цієї краси. Нам випала чудова нагода все уважно оглянути, благо сьогодні туристів не багато. Он далеко дві екскурсійні групи і окремі туристи ходять. А ті двоє чоловіків взагалі не зрозуміло, що тут роблять. Вони нічого не дивляться, просто стоять і курять в стороні. Невже людям не цікаво побачити ці перлини античної архітектури?

‒ Це, напевно, місцева охорона історичних пам'ятників, ‒ припустив Олександр.

‒ Умовив, пішли до Колізею, ‒ Ганна простягнула чоловікові руку і вони пішли в бік наступного знаменитого пам'ятника. Виговські ходили по Риму і торкалися до історії самої великої імперії, яка залишила величезний слід на Землі своїми досягненнями. Коли стемніло і Ганна вже валилася з ніг від втоми, вони зайшли в невеликий ресторанчик. У ньому Виговські насолодилися чудовою святковою атмосферою властивою тільки Італії.



Руденко

Відредаговано: 10.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись