Верховний Маг

Розмір шрифту: - +

Розділ третій

- Скільки ми вже їдемо, га ,Річарде?

- П’ять днів, шість годин, двадцять три хвилини і – хлопець на мить задумався – приблизно сорок дві секунди.

- Ти казав, що зможеш начарувати корабель через три дні…

- Ну… Схоже мої сили досі не відновились.

- Якось ти звучиш непереконливо.

Річард розвів руками.

- Все рівно вже через два дні ми прибудемо в Тремор.

- Коли ти говорив про північ, не думала, що ми заліземо в самий центр цього зміїного гнізда. Думаєш Лже-Король не прийме жодних мір?

- Розраховую на те, що прийме.

Вольпа скривилась.

- Тобто ти хочеш аби нас схопили й доставили до його престолу?

- Не так вже й багато людей на цьому світі, які можуть напасти на одного з Великих Магів й пережити цю зустріч. Це повинен бути або такий самий Великий Маг, або…

- Майстер меча!!! – голосно викрикнула ельфійка й кинулась прямо на хлопця, притиснувши його до дна возу, на якому вони їхали.

Наступної миті почувся тріск деревини й голосний гомін птахів. Десятки древніх дерев довкола вмить були зрубані, наче молода трава, й один за одним почали падати на землю видаючи голосний стук.

Кінь, який тягнув воза, впав замертво позбувшись своєї голови.

Наступної миті ельфійка швидко зірвалась вже з сильно натягнутою стрілою й шепчучи якісь слова вистрілила кудись в сторону гір, які були праворуч дороги. Як тільки стріла відірвалась від тятиви, її оточила дивна енергія, ніби сам вітер сприяв їй і не чинив опору. Роздався дзвінкий звук, після чого хрускіт. З величезної скелі, в яку влучила стріла, посипались великі глиби.

- Твоя швидкість варта похвали, раз ти змогла ухилитись від мого удару, ще й врятувати цього триклятого мага. – почувся теплий і спокійний чоловічий голос.

Вольпа швидко повернулась й відчула як вістря меча притиснулось до її горла. Прямо перед нею, на місці, де кілька хвилин тому вона з магом сиділа й балакала, стояв високий чоловік.

Чоловік був одягнений в темно синій каптан поверх якого був обладунок. По середині нагрудника вирізьблений сірий щит на якому розправивши крила сидів сокіл. Він мав пишного яскраво рудого чуба й коротку щетину. В лівій руці у нього була довга й трохи вигнута шаблюка.

- Я б не радив тобі робити зайвих рухів, бо знаєш як воно є, шаблюка в мене важка, я можу ненароком відпустити її й вона проб’є твою шию. Всяке буває. – чоловік криво посміхнувся.

- Чоловіче, тепер ти винен мені коня. – сказав Річард, який лежав на дні возу, склавши руки за головою.

Хоча Вольпа була за крок від смерті, але Річард залишався спокійним, як і завжди і це було дивно. Хоча маг просто лежав, але всі відчуття мечника прямо таки кричали йому, що на вістрі меча тепер не ельфійка, а він.  Рудоволосий швидко відстрибнув назад й приземлився на одне із зрубаних ним дерев за два десятки метрів від возу.

Вольпа витерла краплю крові, яка виступила від гостро кінця шаблюки й перевела погляд на Річарда, який якраз піднімався на ноги.

- Ти його знаєш? – запитала дівчина.

- Перший раз бачу, хоча мушу визнати, що в хлопця є клепки раз він вирішив відступити.

- Що ти маєш на увазі? – здивовано перепитала дівчина.

- Я не відчув довкола нього жодної енергії, а це може бути одним з двох: або він сконцентрував її в чомусь й був готовий в будь-який момент нанести удар, або навіть попри те, що я повністю приховав свою присутність, він відчув мене й приготував якусь западню. В будь-якому випадку, мені б не вийшло залишитись живим якщо б я не відступив. – раптом обізвався мечник. – З ким маю честь битись?

- Перед тим як питати чиєсь ім’я, варто було б назватись самому. – спокійно промовив маг, обтрушуючи поділ своєї мантії.

- Прошу пробачення. Третій хранитель його високості Еіл Мітара Дандериса, Ерон фон Клауд. – трохи приклонившись сказав мечник.

-  Верховний маг, Річард Феруенський.

- Вибачте, але я ніколи не чув такого імені. Верховним магом якої з шкіл ви себе величаєте?

- Справді, я зовсім забув, що тут на півночі, в Трагоні, мене знають під іншим іменем.

- То назвіть же його аби я знав, що трунар повинен написати на вашому могильному каменю.

- Білий Кардинал.

Очі мечника полізли на лоба, а в його горлі став ком.

- Досить необачно з твоєї сторони робити такі гучні заяви. Схоже твій Еіл не дуже цінує тебе, оскільки навіть не проінформував за чиєю головою відправив.

Нарешті лицар зібрався й прийшов до тями. Він вирівняв спину й витягнув свою шаблю трохи вперед, заклавши праву руку за спину.

- Так, це було справді необачно робити такі гучні заяви не знаючи хто є моїм противником. Схоже чаклунка збрехала, коли казала, що це буде легкою роботою.

- Чаклунка? Яка ч…

Та не встиг договорити Річард, як чорно-червона енергія ринула з кінця майстра меча. Це була особливість майстрів, спеціальна аура,  в яку трансформувалась їх внутрішня енергія. В кожного лицаря був свій елемент і свої можливості, як і в магів. Аура Ерона набувала темного забарвлення з червоними кінцями й мчалась швидше блискавки, та це було не все, на що був здатен Ерон. Здавалось, ніби його аура поглинає сам простір на своєму шляху, розсікаючи його й маніпулюючи на свій лад.

- Пекельна гонча. – тихо промовив Ерон фон Клауд.

Не встигла Вольпа кліпнути очима, як Річард вже опинився перед нею з простягнутою вперед рукою.  «Пекельна гонча» мчалась на швидкості за якою просто не могло встежити людське око, та схоже що мага це зовсім не лякало. Кам’яний спокій досі був на його обличчі. І ось, коли цей величезний згусток темної енергії розривав самою своєю сутністю матерію перед юнаком, той нарешті промовив



Yatochka

#672 в Фентезі
#921 в Різне

У тексті є: магія, фентезі, пригоди

Відредаговано: 06.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись