Верховний Маг

Розмір шрифту: - +

Розділ четвертий

- Ана! – юнак різко зірвався.

Все його тіло пронизала різка біль, не в змозі стримати її, Річард  голосно зойкнув. Йому здавалось, ніби сотні голок стирчать звідусіль й він не в змозі щось з цим зробити. Юнак спробував сконцентрувати ману в руці, аби вилікувати себе, але від такої роботи в нього запаморочилась голова й потемніло в очах. Хлопець відхилився назад й ліг на м’яку подушку. Коли запаморочення пройшло, він оглянув нарешті звернув увагу, що знаходиться не серед лісу, де опинився вийшовши з порталу, а в невеликій кімнаті.

Її стіни, схоже, були з дерева, як і всі предмети побуту. Окрім ліжка, в кімнаті стояли дві тумбочки, невеликий столик, шафа й два крісла.

Раптом двері в кімнату відкрились й через них зайшла стара жінка. Її сиве волосся було зв'язане в довгий хвостик, а обличчя хоча й виглядало старим, та зморшок на ньому майже не було. Стара пані була одягнена в таку саму стару зелену сукню, а на плечах мала накидку, яка була чимось середнім між мантією мага й халатом хірурга, на обличчі в неї були круглі окуляри. Її горіхові очі дивились прямо на юнака крізь дим, що випускала охайно вистругана трубка для куріння. В руці жінка мала невеличку дерев’яну миску. Вона повільно почала підходити.

- Ти? – Річард здивовано глянув на неї.

Та не встиг він сказати ще чогось, як жінка схопила його рукою за обличчя й відкривши нижню щелепу, вилила весь вміст дерев’яної мисочки прямо в рот, після чого поставила миску на тумбочку, закрила однією рукою рот мага, а іншою носа.

Не бачачи іншого виходу, Річард скривився й проковтнув бридку кашу, якою його «нагодувала» жінка.

Побачивши скривлину міну юнака, жінка схвально кивнула й нарешті відпустила його. Вона взяла стілець, що стояв біля столика, сіла на нього, заклавши ногу на ногу, й глянула на мага, випускаючи густий дим з рота, ніби чекаючи чогось.

- Що? – нарешті промовив юнак, відійшовши від ядерного відвару.

- Я чекаю пояснення. – своїм старим й грубим від куріння голосом, сказала жінка.

- Де дівчина? – пробуючи перевести тему, запитав Річард.

- Малий засранець, чим ти думав, коли використовував «Слова Мудреця»? Я впевнена, що Корнеліус застерігав тебе й наказував ніколи в житті не використовувати цієї забороненої магії, але ти ж розумніший за всіх, для тебе закони не писані! – не стримуючи гніву в голосі, говорила бабуся.

- Я зробив те, що був повинен зробити. – тихо, ніби мале дитя, відповів юнак.

Жінка нахилилась й вдарила його своєю трубкою прямо в чоло.

- Не шукай собі виправдань, малий шибеник. Скільки тобі вже?

- Близько чотирьохсот…

- Свята Мелора, чотириста років, а розуму як в тих адептів, що навчаються в школах. – хлопнувши руками викрикнула жінка. – Я ледве залатала тебе після зустрічі з кістлявою. Твоя душа трималась на волоску від того, щоб відправитись в Бездну, а ти до всього зробленого ще й силу меча використав. Як не в Бездну, то в меч, та малий?

- …

Жінка випустила черговий клубок диму в повітря й вже спокійнішим голосом сказала

- Що там сталось? Я бачила твій одяг і шрами, але хотіла б почути всю історію.

Річард звівся на руки й обперся на задню спинку ліжка.

- Ну, з чого б почати…

І він розповів жінці всю історію з його ранку у в’язниці й аж до екстреного порталу з тронного залу. Жінка ж в свою чергу сиділа й мовчки слухала, лише час від часу випускаючи невеличкі хмарки диму.

- А потім я прокинувся тут і побачив тебе. – закінчивши історію, глибоко видихнув Річард.

Бабуся секунду подумала, після чого промовила

- Тобі несказанно пощастило, що ти зміг відкрити портал так близько від мого лісу. Ти спав  два дні і, щоб вилікуватись повністю, повинен перебувати тут ще як мінімум два і я не знаю, коли ти зможеш знову вільно використовувати магію, бо використання сили Смерті пошкодило твою сумісність з маною й внутрішні канали. Якщо ви домовились зустрітись через тиждень, то до ельфійських лісів навіть на найшвидших скакунах дорога займе як мінімум чотири дні і то лише у випадку, якщо за вами не буде хвоста.

- Що ти пропонуєш?

- Дівчинка вміє користуватись магією?

- Базові знання має, але гримуара для себе так і не відкрила. Хочеш доручити їй захищати мене?

- Хочу навчити її захищати себе, на тебе мені вже давно все рівно.

Жінка нарешті встала з крісла й попрямувала до дверей. Зупинившись в дверях, вона промовила

- Тобі треба відпочити. Поспи, пізніше закінчимо розмову.

- Скільки б разів ти не казала, що тобі все рівно на мене, але в результаті все рівно турбуєшся. – насмішкувато промовив юнак.

- Стули рота, малий засранець. Бракувало ще, щоб дитина соромила мене.

- Дякую, Мавіс.

Після цих слів, жінка мовчки вийшла з кімнати.

***

Річард відкрив очі й побачив біля себе молоду дівчину, що спала, лежачи головою на столі.

Маг повільно підвівся й сів на край ліжка. Хоча його тіло досі нило, та після довгого відпочинку в хлопця вже було достатньо сил, щоб хоч якось тримати своє тіло. Він оперся рукою на край ліжка й спробував піднятись, та ноги хлопця все ще були слабкими й не змогли його втримати. З голосним гуркотом, Річард звалився на землю.

Від голосних звуків, Ана зірвалась зі столу на якому спала й різко випрямилась. Вона побачила мага й швидко взялась піднімати його. Посадивши юнака на ліжко, дівчина сіла навпроти нього й невпевнено блукала поглядом по кімнаті.

- Дякую. – закашлявшись, тихо промовив Річард.

- Та нема за що. Хотіла запитати як ви, але тепер бачу, що паршиво.

- Ага, бувало і краще. – з легкою посмішкою, сказав юнак.



Yatochka

#202 в Фентезі
#98 в Різне

У тексті є: магія, фентезі, пригоди

Відредаговано: 06.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись