Верховний Маг

Розмір шрифту: - +

Розділ шостий

Річарда розбудив голосний стукіт в двері. Останні кілька днів юнак дуже погано спав й засинав майже на світанку, тому він не одразу зрозумів, що стукають в його двері, та грубий голос швидко привів його до тями

- Річарде! Річарде, вони близько! – гупаючи, кричав Тіріон.

Юнак зірвався з ліжка, закинув торбу на плече й швидко відкрив двері, за якими вже стояв старий паладин.

- Де дівчинка? – перепитав Річард.

- Вона, як і всі решта, чекають тебе перед брамою. Солдати вже зайняли оборону по периметру й чекають нападу. Магів поки не було видно, але от упирів на любий смак. Такої кількості нежиті я навіть на стіні не бачив.

Двоє людей крокували освітленими факелами коридорами аж поки не вийшли на невелику площу перед брамою Дун Хіліму. На самій площі стояло багато створінь: люди, ельфи, дворфи, навіть деякі гноми й дроу, що жили в цих місцях, прибули аби встати пліч-о-пліч для захисту своїх сімей і домівок.

- Скільки їх? – запитав маг в кількох людей, що стояли й говорили між собою.

- Поки очі бачать, добродію. – відповів Ерон.

- Ано, ти готова?

- Так, вчителю. – невпевнено сказала дівчинка.

- Тримай – сказав Річард, протягуючи свою торбу. – Я вже розповідав тобі про Мішок Сааїра. Заховай туди меча й будь готовою вихопити його за моєю командою.

- Пане Річард, але ви казали, що предмет сам з’явиться, коли його потрібно буде.

- Так, я говорив таке. Відкрий сторінку двісті п’ятнадцять, там описано як можна витягнути потрібний тобі предмет. Нічого складного в цьому нема, тому підготовки тобі не потрібно.

Дівчинка швидко взялась читати товстий пошарпаний записник, який вона дістала з-за пазухи.

- Почекай, Річарде, про що ти зараз говориш? – спантеличено промовила Еріка.

- Не хотів псувати момент. – юнак повернувся до чорноволосої жінки. – Я піду до Тристрана й коли він перемкне свою увагу на мене, Ана повинна проштрикнути його серце. Сподіваюсь заняття з фехтування від Ерона не пройшли для Ани даром.

- Ти обіцяв мені! – грізно промовила жінка.

- І я дотримаюсь слова. – Річард обняв Еріку.

Було видно, що після цього гнів жінки трохи стих.

- І так, поки ми будемо говорити з ним, ви повинні чекати і лише коли Ана витягне меча з моєї торби, починайте атакувати. Пріоритетна задача – врятувати Ану. Всім все зрозуміло?

Мечник і ельфійка схвально кивнули, а Еріка в свою чергу просто демонстративно відвернула голову.

- Добре, тоді час вирушати.

***

 

 Двоє людей йшли по великому засніженому плато. Перед ними стояла величезна армія живих мерців, які вили й гарчали, від яких тягло гнилою плоттю навіть в цих холодних місцях, та жоден з упирів не рухався, ніби хтось заборонив їм це робити. Раптом ряди нежиті почали розступатись, утворюючи широкий коридор по якому крокував чорноволосий чоловік в білій мантії.

- Зима, сніг, плато в горах. Навіває спогади, чи не так, батьку? – спокійним голосом промовив Тристран. – Отож, чого тобі треба?

- Я прийшов домовитись.

- І що ж ти можеш запропонувати мені в твоєму теперішньому стані?

- Якщо ти поклянешся на крові, що залишиш всіх створінь, що зараз по ту сторону стін, в спокої я добровільно стану частиною твоєї армії.

Чорнокнижник розсміявся й повільно покрокував до Річарда. Той в свою чергу не міг зрушити з місця, ніби його скували невидимі пута, як тоді в лісі. Тристран вхопив Річарда за обличчя й промовив:

- Я можу прямо зараз вбити тебе й забрати всі необхідні мені знання, після чого перетворити на архіліча й відправити вбивати твоїх друзів і ніхто не зможе мене зупинити.

- Тут ти помиляєшся.

Несподівано очі Ани почали світитись яскравим блакитним світлом, а з торби, що бовталась в неї на плечі, показався довгий блискучий меч з дюжиною древніх рун, що були вирізьблені на лезі.

Дівчинка швидко дала пів кроку й наступної миті гостре лезо меча пройшло крізь серце некроманта, а по вістрі , цівкою, потекла чорна, ніби смола, кров.

- Щось не так! – викрикнув Річард, відчуваючи, що пута не зникають.

- Я чекав на цей день три сотні років! – здавалось, ніби вогонь із самих глибин Безодні ревів грубим голосом.

- Цей голос! – тремтяче промовив юнак.

Мить і сама реальність почала палати темним вогнем спалюючи образ мага пробитого наскрізь й непорушного Річарда, ще мить і вона впала, ніби ілюзія недолугого мага-новачка.

Коли марево впало, перед очами дівчинки постала жахлива картина. За спиною Тристрана, який ще секунду тому виглядав як молодий чоловік, з’явилась велика темна сутність, яку боялась сама реальність, замилюючи її ніби міраж. Очі некроманта стали чорними, без зіниць, ніби закутки пекла у всій своїй красі. Звичайні людські зуби й нігті змінились гострими іклами й кігтями, ніби в якогось звіра. Волосся чорнокнижника здійнялось вгору, запалавши темним полум’ям.  Одна з демонічних рук тримала перед собою Річарда.

- Я обіцяв тобі, що знищу тебе і все дороге тобі. – лунав пекельний голос.

Тристран повільно витягнув Екскалібура із своїх грудей, ніби то була звичайна дрібниця. Демон махнув рукою й Річард пролетів добру сотню метрів, вдарившись об скелю неподалік, а слідом за ним в скелю влучив і Екскалібур, пробиваючи груди Річарда.

Річард голосно викрикнув і його сіра мантія почала набувати багряного кольору саме в тому місці, де мить тому з’явився меч, який повинен був врятувати всіх.

- А тепер дивись за тим, як помирає все. – мовив демон.

І тут час зупинився. Річард бачив паладинів й ельфів, які вибігали із свого сховку за стінами, бачив нежить, яка кинулась вперед схоже до диких звірів, бачив Ерона, який огорнувши Ану руками рухався до фортеці, в той час як очі Вольпи заполонило світло, а шкіру покрили сірі татуювання, а сама жінка почала ставати чимось схожим до духа аніж до ельфійки, якою вона була до того, бачив великі вогняні залпи, які пускали маги зі стін, аби прорідити ряди упирів.



Yatochka

#676 в Фентезі
#929 в Різне

У тексті є: магія, фентезі, пригоди

Відредаговано: 06.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись