Веселкове джерело

Розмір шрифту: - +

Веселкове джерело

Була місячна ніч, на небі виднівся місяць та світили зорі, ніби показуючи дорогу подорожуючому між зірками. У поїзді «Вінниця-Львів» у тринадцятому вагоні на тринадцятому місці сиділа дівчина, яка замріяно споглядала у нічну темряву, що покривала прекрасні краєвиди. Дівчину звали Ніно. Їй було п’ятнадцять років, середнього зросту. У неї було руде волосся, що говорило про запальний характер. Хоча друзі знали її як тиху та сором’язливу дівчину. Ніно мала карі очі, у яких відображалися мільйони зір, що виднілися на нічному небі. На ній були джинсові шорти, фіолетовий світшот з улюбленим актором та червоні кеди. У руках вона тримала зошит з дивними картинками. Вона мріяла про цікаву пригоду зі своєю подругою, якої вона ніколи не бачила, адже вони познайомилися в інтернеті на цих літніх канікулах.

Поїзд приїхав до Львова, коли уже настав вечір. На пероні Ніно чекала її подруга Женя. Це була п’ятнадцятирічна дівчина, спортивного вигляду. Її темне волосся було зібрано у хвостик, а в карих очах горів вогник. Одягнена вона у джинсові шорти, білу футболку та джинсові кеди. Коло неї стояв хлопчина на вигляд років вісімнадцяти. Це був Олександр, брат Жені. Саша виглядав спортивно, хоча його сестра вічно жалілася, що він багато часу проводить за комп’ютером. Вони обоє займалися спортом: Євгенія ходила на карате, а її брат обожнював футбол. Хлопець мав темне волосся, але блакитні очі. Одягнений був у джинси та білу футболку, у його руках був телефон з яким він не розлучався аж поки вони не дійшли до будинку батьків подруги Ніно.

Після прогулянки історичними місцями Львова, прийшовши додому, дівчата зав’язали цікаву розмову:

 - Як там твій комікс?-запитала Женя.

 - Я вже майже закінчила історію про найщасливіший момент свого дитинства. А у тебе є якийсь улюблений спогад?-спитала Ніно.

 - Так. Я пам’ятаю, як у дитинстві ми з батьками їздили до Карпат і піднімалися високо в гори. Там, у глушині лісу, я побачила дивний будинок, але брат сказав, що туди не можна, бо там живе дике створіння, яке їсть неслухняних та допитливих дітей. То був останній раз, коли ми з братом проводили час разом.Женя побачила, що Ніно зажурилася і запитала:-Що сталося?

 - Я теж хотіла б побувати у Карпатах.

 - Ти ніколи не була там?здивовано поглянула Євгенія на подругу.

 - Ні.

 - Тоді ми поїдемо туди негайно ж!

 - Ура!!!-вигукнула Ніно та ще й так голосно, що перелякала Сашу, який сидів за комп’ютером.

 - Чого ви так кричите?-грізно вимовив він, але дівчата лише переглянулися та засміялися.

Наступного ранку виникло питання, хто ж поїде з дівчатами. Згодом було вирішено, що Саша. Хлопець протестував, благавши батьків не відправляти його у подорож з двома дівками. Він хотів залишитися вдома біля комп’ютера та друзів. Але мама поставила крапку в цій розмові, сказавши, що все вже вирішено і не підлягає обговоренню.

За годину вони вже сиділи в автобусі, з нетерпінням чекаючи початку подорожі, хоча Саша, у якого забрали телефон, хотів лише скоріше повернутися назад.

«Неймовірно, я маю наглядати за двома дівчиськами посеред гір. Ну, чому саме я. Вони й самі можуть за себе постояти. Я тут що, наймався наглядачем за п’ятнадцятирічними? Якщо друзі дізнаються, це буде катастрофа.» - думав він.

За півгодини вони прибули в місце призначення, яке Саша добре пам’ятав, адже раніше вони часто їздили сюди.

 - Тепер у гори. Я покажу тобі той дивний будинок.-промовила Женя

 - Ніякого дивного будинку. Ми йдемо в гори, потім повертаємося назад, і вже ввечері я буду дома. А ви під наглядом батьків. Ще не вистачало якихось пригод на мою голову.

 - Йой, хто б казав. Тільки вчора побився з пацаном із сусіднього двору, а сьогодні корчиш з себе пайхлопчика. Сашо, визнай: потрапляти в неприємності - у тебе в крові.

Ніно тихо стояла, слідкуючи за манерою розмови брата та сестри. У її планах уже було намалювати комікс про дивний будинок у Карпатських горах. Вона навіть купила спеціальний блокнотик у Львові. Нарешті вони закінчили сперечатися і рушили в гори. Першим ішов Саша, за ним Женя і Ніно. Видно було, що Олександр усе ж отримав перемогу в суперечці, й усе буде так, як він скаже. Це не подобалося дівчатам, тож вони вирішили, що як тільки стемніє, вони втечуть від цього задрота і попрямують до того загадкового будинку.

Найдивнішим стало те, що вони проходили біля того будинку, і дівчата мимоволі поглянули на нього. Він був старим, але ще добре тримався. На відстані їм здалося, ніби на дверях щось написано, але щоб те розібрати, потрібно було підійти ближче. Раптово погода змінилася, і замість яскравого сонечка на небі з’явилися чорні грозові хмари, почав накрапати дощ. Як Саша не хотів іти до того будинку:

 - Братику, ну будь ласка, ходімо. Я не хочу промокнути під дощем.-Женя вже тягла його за руку.

 - Ні, нізащо.

 - Це ж всього лише старий будинок,- промовила Ніно

 - Чи ти злякався?-з посмішкою запитала Женя.

 - Я? Злякався?!! Дурниці! Добре, вмовили, йдемо до будинку, але тільки перечекати дощ,-скомандував Саша.

Вони забігли до будинку. Не зважаючи на те, що дім був старий, але всередині було надзвичайно гарно. Друзі потрапили одразу до вітальні, посеред якої знаходився невеличкий столик з неймовірним візерунком. Біля нього стояв просторий диван з цікавою нашивкою. Ніно і Женя намагалися розгадати таємницю цієї нашивки, але усе марно. Саша ж стояв коло дверей, дивлячись, чи дощ ще не закінчився.

 - Сашо, не стій там. Навряд чи дощ закінчиться так раптово. Іди присядеш,-промовила Ніно.

 - Хоче хай там і стоїть, навіщо ти його кличеш?-Женя була здивована поведінкою подруги.

Та не встигла та відповісти, як раптово двері зачинилися. Що добре перелякало дівчат.



nastia vovk

#409 в Містика/Жахи
#659 в Фентезі

У тексті є: пригоди

Відредаговано: 30.05.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись