Вибір Серця

Розмір шрифту: - +

Розділ 15. Дикий кіт і Колишній одногрупник

 

Деякі пісні, щоб не читати цей розділ у тиші:

Justin Bieber - "Love Yourself".
Justin Bieber & Bloodpop - "Friends".
Джиган fеаt. MOLLY - "Больше, Чем Жизнь".
Halsey - "Without me".
Sleeping Wolf - "Afterglow".
IVAN VALEEV - "Novella" jarico remix.
Nightcore - "Starships".


Аж раптом вона відчула, як її притиснули до стіни і над вухом пронеслося:

— Не супротивляйся і все буде добре.

— Умф.. — не зважаючи на його слова(по голосу зрозуміла, що це чоловік), пробувала супротивлятися наша головна героїня, але ніяк не могла звільнити свій рот, щоб хоч щось сказати.

— Не бійся, я тобі нічого не зроблю. Це я - Елеазар. Я зараз тебе відпущу, тільки ти говори тихо. — пошепки повідомив і попросив він, після чого, відчувши її стверджувальний і невпевнений кивок, забрав свою долоню від її обличчя.

— Та що, чорт забирай, відбувається..? — тихо і шоковано запитала вона.

— Потім скажу. Іди за мною, тільки обережно.

— Г-гаразд.. — після цього хлопець взяв її за руку і повів за собою в на даний момент невідомому напрямку. Ліля слухняно крокувала за ним. "У мене що, долоня спутіла?" - подумалося їй, коли в якийсь з моментів Ел міцніше стиснув її долоню. — До речі, що ти така гостре приклав мені до горла?? — поцікавилась дівчина.

— Ем...це були..ножиці.

— Ножиці?

— Ага.

— Пфф, а для чого? Я чуть зі страху не вмерла!

— Ну..просто хотів повеселитися трохи, тебе налякавши. — відповів Ел, посміхнувшись.

— А-ха-ха-х, це було дуже смішно. — іронічно засміялась вона.

— Хех. Ну, пробач-пробач. Більше так не буду робити.

— Надіюся. — після цих слів між ними зависла мовчанка. "Хмм..і що це взагалі відбувається?? Я, звичайно, рада, що мене не викрали(навіть дуже)…але..ой..".

— Ти в порядку? — пошепки занепокоївся він.

— Т-так.. просто тут темно і мені важко йти.

— І то правда. Але нам потрібно йти у темряві, інакше нас помітять..

— Хто помітить?

— Інші.

— Хто "інші"?

— Зараз розкажу, тільки давай спершу дійдемо до пункту призначення.

— Гаразд. До речі, куди ми йдемо? — цікаво запитала дівчина.

— В Рінину кімнату.

— В Рінину кімнату?

— Ага.

— А для чого?

— Треба. Кажу ж, зараз все розповім. Ти тільки не бійся, нічого страшного не буде. — заспокоїв її зразу Ел.

— Ну, гаразд.. у тебе завжди так - "я все розповім тільки пізніше і т.д." — перекривлювала його Ліля.

— Ахах. Ну, що я зроблю? Так треба. — "Мда, напевно, я їй настрій зіпсував своїм різким "нападом"..що ж робити?..Чи, може, нічого не робити..?" - промайнуло в парубоцькій голові.

В той час як Ліля над чимось задумалася, обережно йдучи біля нього, в наслідок чого настала тишина. Потім, через деякий час, вона запитала:

— А як ти бачиш куди потрібно йти?

— Ахах. Бо я вже встиг вивчити твій дім і, до того ж, знаю де знаходиться кімната Ріни.

— Чекай-чекай, як так?

— Ну..я до неї, здається, вже один раз навідувався. І цього одного разу вистачило, щоб я запам'ятав положення її кімнати.

— Ахах, ясненько. Так дивно виходить - ти знаєш мій дім краще, ніж я сама. — іронічно і підозріло засміялась рожевоволоса.

— А..ну..так вже є, ахах.. — він нервово засміявся у відповідь.

— Мда, дивний ти.. — озвучила свої думки сіроока.

— "Дивний"? Чим? — запитав хлопець, не зупиняючи ходьбу.

— Ну..та майже всім.

— "Всім"? Поясни.

— Ем..якось я не хочу говорити. А то ще мене повважаєш за якусь божевільну.

— Ахах. Ну, як скажеш.. — "Можливо, для тебе я справді "дивний"..." - подумав Ел.

— Ага. — і знову тиша. Наша "парочка" робила кожний свій крок майже нечутно.
Весь будинок огортала темрява, яка змушувала тремтіти і напрягатися з кожним раптово почутим звуком. Ліля обережно крокувала за Елом, навіть не підозрюючи про те, що він повинен їй розповісти.

— Ми на місці. — повідомив юнак, після ще якогось часу німої ходьби. — Ось, заходь. — мовив він, після чого тихенько відчинив двері і впустив дівчину в середину.

— Пані Ліля! — пошепки скрикнула Ріна, сидячи біля столу, на якому горіла стара й самотня свічка.

— Ріна? Поясни, будь ласка, що відбувається? — вже голосніше попросила дівчина, після того, як Ел також увійшов до кімнати, зачинивши за собою двері.

— Ну…як би це сказати... Слухайте, коли вимкнулося світло, ми з Елом подумали, що це справді через погоду, але раптом він почув чиєсь м'явкання і сказав це мені. Пізніше виявилося, що до хати потрапив дикий кіт і невідомо, як він це зробив..

— Ну, можливо, це сталося тоді, коли я з..Меліною...ага з Меліною думали вже йти і відчинили двері. А він якраз тоді непомітно для нас потрапив у дім. — припустив наш головний герой, спершись на стіну і схрестивши руки на грудях.

— Так, я теж так думаю. — підтримала його зеленоока. — Отже, ми повідомили це іншим і без вашого відома розділилися на команди. Пан Евол разом з паном Даніельом, а пан Орігам і пані Неза разом з пані Меліною. Ну, а я, Ел і ви будемо в одній команді. Якщо ви не проти, звичайно?(хоча в вас і так немає вибору). — закінчивши говорити, Ріна питальним поглядом подивилася на Лілю.

— Ем..я не проти..але для чого ми розділилися на групи?? — з нерозумінням запитала та.

— Хм.. для того, щоб зловити того котика. Адже, як каже Ел, він може нести якусь інфекцію і просто так це робити буде трохи небезпечно, а ми не можемо ризикувати здоров'ям, як вашим так і своїм.

— Ага…ясно..а для чого тоді треба було нас з Меліною так лякати? Ви ж могли нормально все сказати. Для чого вам було проводити весь цей "маскарад"?? Ми там чуть зі страху не вмерли!

— Ну пробачте, просто ми подумали, що під час ловлі того котяри можна зіграти в одну гру. Думаю, буде весело. — сказала Ріна, усміхнувшись.

— Гру? Яку ще гру?



Asteriya

Відредаговано: 23.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись