Вибір Серця

Розмір шрифту: - +

Розділ 18. Знайомство з Мері і "Що-що там із місяцями і днями?"

 

Деякі пісні, щоб не читати цей розділ у тиші:

Merk feat. Kremont feat. DNCE - "Hands Up".
Aisha - "Твой Взгляд".
Kiiara - "Gold".
Світлана Тарабарова - "Цунамі".
The Fray - "Love Don't Die".
Lia - "Я За Тобой".

 

ЛІЛЯ.

"Біжи, біжи, Лільо, біжи, щоб вижити!" – зверталася я сама до себе, продовжуючи бігти якимось темним коридором. Стіни були старими і обшарпаними, де-не-де висіли брудні картини якихось осіб із знаті. Здавалося, що цей малоосвітлений коридор був нескінченним. "І як так вийшло, що там прорвало найголовнішу бочку для зберігання води?? Ні, та хвиля мене скоро настигне!..Що? Чому я уповільнююсь?.. Ні..вода, щось капнуло на чоло…що це?" – я швидко і водночас повільно обернулася і, нічого толком не побачивши, прокинулася.

 

"Сон?" – пронеслося в моїй сонній голові. "Ага..таки сон…". Очі на силу відкрилися, адже, чомусь, повіки були невимовно важкими, і повільно оглянули приміщення.
Воно було доволі темним, старим і, здається, якоїсь такої круглої форми. Де-не-де висіло павутиння. Вікон не було, тому єдиним джерелом світла був…вогонь, на якому висів великий к-казан?.. Решта, що я могла побачити в лежачому положенні, це полички з якимось..зіллям?..Якимись..сувоями..і, видно що, старовинними книгами.. "О…в тій баночці що, чиєсь око плаває..?…..Що?! Око?!". Я захотіла різко піднятися, але чиясь рука мене зразу зупинила, легенько ударивши по животі. Тому я повернулась в попереднє положення, навіть не піднявшись.

— О, добре, що прокинулась хоч ти. А то інших не звести. І скільки часу ви думали спати? Не можете ж ви вічно в мене ночувати. — я дивилася на цю дивовижну жіночку і шоковано кліпала очима, в той час, як вона повністю спокійно сиділа біля мене. Шкіра в неї була чорного кольору з світло-салатовим л-ластовинням(якщо це можна так назвати), яке розмістилося на її носі, плечах, на...трохи з-закручених, таких же чорних…р-рогах середньої довжини…які паралельно в-виростали прямо з верхньої частини її голови і легенько закручувались на кінцях. Форма лиця була овальною. Очі не були людськими, тому що в них не було райдужної оболонки. Вони просто мали білок такого ж кольору, як і ластовиння(світилися так, ніби, неонові). Її смарагдове волосся, яке від коренів до кінчиків світлішало, як я помітила, було доволі довгим. "Вона з якоїсь р-раси..? Можливо, д-демони..?" – налякано подумала я, а пізніше помітила, що в неї на шиї є щось подібне на...риб'ячу л-луску?...Ні, це радше було схоже на якісь трошки діряві риб'ячі плавники, які просто були прикріплені до..до шиї. О...вуха – це такі самі "плавники", до речі... "Яке в неї дивне вбрання.." – подумалось мені, коли я дивилася на незрозумілу накидку болотяно-бордового кольору, яка прикривала її зовсім непоганий бюст, плечі, трохи голову, шию і також передпліччя. Чесно кажучи, ця панянка мені здалася подібною на якусь відьму-гарпію, саме через якесь, знову ж таки, смарагдове пір'я, яке вона носила на плечах. Або ж, навіть на якусь жіночку, яка є вождем якогось дикого племені. А це припущення сталося саме через приблизно дев'ять-десять золотих кілець, які зручно розмістилися на кожній кисті її рук.
Раптом одна з тих самих чорних рук з салатовим відтінком на пальцях і доволі довгих нігтях опинилася над моїм чолом і на нього знову капнуло щось незрозуміле. "О...Тепер зрозуміло, що це тоді було". Я перевела свої досі шоковані очі з дивних рухів руки на лице її володарки.

— Досить витріщатися на мене своїми сірими очима, а то таке враження, що я тобі щось завинила. — мовила вона своїм на диво приємним голосом і я тут же схаменулася.

— П-пробачте... — на відміну від її, мій схрипнувший голос був просто "прекрасним". Я трохи знітилася, попросивши(радше простогнавши) пробачення, але ніяк не могла відірвати свій погляд від її дивовижної зовнішності. Якийсь час помовчавши, я спробувала прокашлятись і запитати. — Х-хто в-ви?

— Я – Мéрі. Рінина сестра. Ех, завжди в халепу потрапляє вона. Гіфгóрн – прізвище моє. А не сказала б ти ім'я своє?  — доволі дивним чином представилась, а потім запитала жіночка. "Стоп. Сестра? Рінина сестра?? Та ви що! Капець. Аж не віриться! У Ріни є сестра! До речі, вона що, говорить римами??".

— С-сестра? — "Чому ж той голос тремтить??".

— Ага. А ви з нею друзі? Чи ви просто в її крузі? — знову ж таки, дивним чином запитала вона, помішуючи щось у великому, старому і доволі брудному казані. Я повільно підвелася і сперлась на стіну, яка була біля ліжка, на якому я лежала. "Крузі?" – не зрозуміла я.

— Н-ну, друзі, н-напевно...

— Он як. Це добре, адже серце в неї хоробре. Будете з нею дружити і не будете тужити. Я вам обіцяю, але поки що не довіряю. Зрозуміло? Просто, щоб серденько в неї потім не боліло.

— Як ви говорите...

— Тобто, "як я говорю"? Я ж просто слова творю. Хіба ж це дивно? Хм, мабуть, лише мені цього не видно. — моя нова знайома чуть-чуть задумалась, а пізніше легенько захі-хікала. "Я що, дурепою себе щойно показала?".

— Так, це дивно. Мене, до речі, Ліля звати. Ліля Фрінке.

— Рада знайомству нашому спільному і думаю, такому ж божевільному. — Мері простягнула мені свою дивну руку. Я трошки вагалася, але потім таки потиснула її.

— Б-божевільному? — нерозуміюче перепитала я.

— Та вона просто так сміється з тебе... — несподівано для мене мовив Елеазар, також піднявшись на своєму ліжку, яке було трохи далі від мого. Хлопець був в одних штанах, а його торс був де-не-де перебинтований.

— Ел... Рада, що ти прокинувся. Ти, часом, не знаєш, що трапилося після того, як ми випали з тої дивної кулі і заснули??

— Ну...

— Я знаю. — перебила його Мері.

— Чуєш, відьмо, дай мені договорити. Гаразд? — трохи нервово попросив Елеазар, на що "відьма" лише легенько хі-хікнула. — Дякую. Я, звичайно, знаю що ти, Мері, можеш все розказати, але Ліля, чи інші, які вже також прокинулися, можуть тебе просто не зрозуміти. З твоїм-то стилем говоріння, розумієш? Тому краще я розкажу так, як я все зрозумів. А то не вперше ж ти мою п'яту точку рятуєш.



Asteriya

Відредаговано: 23.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись