Вибір Серця

Розмір шрифту: - +

Розділ 19. Готель. Прогулянка містом і Нові пригоди?

 

Деякі пісні, щоб не читати цей розділ у тиші:

Rock City feat. Adam Levine - "Locked Away".
Елена Темникова - "Давай Улетим".
James Carter ft. Kaii - "Used To".
Bahjat - "Hometown Smile".
Navi - "Такі молоді".
Ro Ransom ft. Kensei Abbot - "See Me Fall".

 

Як не дивно, п'ятиповерховий готель "Північний Номед" всередині був навіть набагато гарніший, ніж ззовні. Височенні стіни будівлі були виготовлені, швидше за все, з дуже красивого мармуру, який був навіть трішки неакуратним і мав золотистий відтінок. По два боки від реєстраційної стійки розмістилися великі, красиві, жовто-фіолетові сходи з такими ж гарно оздобленими перилами, які тягнулися вверх до коридорів, які, в свою чергу, вели до, напевно, не менш гарних гостьових номерів. Також у приміщенні знаходилися на перший погляд доволі м'які темно-фіолетові дивани, на яких клієнти могли сісти і відпочити. Весь цей красивий, ніби грецький, інтер'єр прекрасно доповнювали різноманітні картини з зображенням мальовничих пейзажів, де-не-де оздоблені золотом, і елегантні, великі також світло- і темно-фіолетові килими, білі і золотисті узори яких нагадували якісь квіти, морські хвилі, або просто листочки різної форми.

 

На самому вході до приміщення наших героїв зустрів молодий симпатичний портьє, біляве волосся якого було акуратно зачесане на бік, червоні очі світилися привітністю, а сам він був одягнений в класичні чорні штани з підтяжками і білу сорочку, на комірці якої красувався червоний метелик. Доволі випираючі вилиці хлопця були частково вкриті дрібною ніжно-жовтою лускою, а між пальцями його долонь були перетинки, схожі на ті, які є у будь-яких істот водної раси.

— Черговий раз вітаю вас у готелі "Північний Номед". Можливо, ви, як зазвичай, дозволите подбати про ваш багаж? — запитав він, вклонившись і широко посміхнувшись.

— Радий тебе бачити, Нефе. Звичайно, можеш про нього подбати. — трохи усміхнено дозволив Елеазар.

— Дякую за дозвіл, пане.

— Немає за що. До речі, давайте я вас з ним познайомлю, адже ви ще не раз будете тут з ним зустрічатися. — запропонував голубоокий, звертаючись до наших "диких". Пізніше вони припинили свердлити Нефа здивованими поглядами і стверджувально кивнули. — Отже, якщо офіційно, то це – Нефéл Менольрé, один з моїх хороших друзів і, якщо не помиляюся, найкращий працівник цього готелю. — представив його Ел, на що той ще раз вклонився.

— Дуже приємно з вами познайомитись. Надіюсь, вам сподобається наш готель і ви зможете тут добре відпочити. — піднявшись, юнак посміхнувся.

— До слова, Нефе, а Грéгор тобі ще зарплату, часом, не підвищив? — насмішкувато поцікавився наш головний герой.

— Ні, пане, поки що ні. Я маю ще кілька місяців з шкіри лізти, щоб цей демон підвищив її хоча б на один рон. — непомітно скривившись, скаржився портьє, зиркаючи в бік адміністратора середнього віку, який стояв за реєстраційною стійкою і щось записував у якомусь записнику. Він був високого зросту з дивною шкірою фіолетового кольору, яку "прикрашали" деякі чорні татуювання. "Невже, весь дизайн готелю зроблений саме під його образ??" – здивовано подумалося кожному з наших "диких" героїв. Його світло-сірі очі з чорним білком уважно стежили за рукою, яка писала щось незрозуміле на папері. Згодом він поправив вільною кінцівкою середньої довжини сніжно-біле волосся, яке, як і в портьє, було акуратно укладене на бік, в той час як скроні мали його дуже малу кількість. Завдяки цьому наші гості могли чітко побачити його загострені вуха, які свідчили про те, що він, можливо, ельф. Так званий Грегор мав доволі натреновану статуру і також був одягнений у чорні класичні штани(лише без підтяжок), білу сорочку і чорну безрукавку. Рукави сорочки були підкочені, а збоку, на столі, лежав такого ж кольору(як і безрукавка) піджак. На спині в немолодого чоловіка красувалися фіолетові і досить великі кажанячі крила, які де-не-де мали дрібні подряпиини. А це означало, що він не ельф, а гібрид демона і ельфа.
Адміністратор повільно підняв голову і перевів свої очі з тих самих паперів на наших молодих людей, які якийсь час задумано витріщалися на нього, сконцентрувавши всю свою увагу на них. Пізніше він акуратно витягнув з кишені своїх штанів тоненьку сигарету і повільно закурив.

— Ну що, Нефе? Можеш поки що розпоряджатися нашим багажем, а я за той час познайомлю їх із завідуючим і виберу кімнати. — нарешті роздумавшись, мовив Ел, після чого залишив свій невеличкий рюкзак і попрямував до реєстраційної стійки. Неф, в свою чергу, покірно кивнув і поспішив виконати свою роботу, а інші молоді люди, також залишивши свій багаж, пішли за володарем волосся кольору каштанового морозива.

— Привіт, Грегоре! — радісно привітався до завідуючого Айнер, підійшовши ближче.

— Привіт, Айнере. Ти, я бачу, ще голос не зірвав тими своїми викриками. — непомітно знервувавшись, зауважив демон своїм досить низьким і хриплячим голосом і видихнув сигаретний дим прямо в лице юнакові. Той трохи закашлявся, відмахуюючи долонею той ж дим подалі від свого лиця.

— Кхе-кхе..хм..а чому мав би його зірвати? Я ж, ніби, не кричу..кхе.. — остаточно відкашлявшись, шатен задумано приклав руку до підборіддя.

— Як ся маєш, Грегоре? — поцікавився Ел, боком спершись об стіл.

— Та так, як бачиш, поки що живий. А ти, напевно, досі носишся за нашим імператором?

— А що ще мені залишається? Я своєю службою хочу якнайкраще віддячити імператорському чаклуну і самому імператору, адже це ж вони(саме чаклун) мене врятували від сирітства. — спокійно і трошки задумано пояснив юнак.

— Мда..ти настільки віддано йому служиш, навіть, якщо так люто ненавидиш людей з королівською кров'ю. Якось це дивно.. — озвучив цікавий факт адміністратор, підозріло примруживши очі і повторно закуривши. "Що? - пронеслося в Ліліній голові, - Ел ненавидить королівську кров? Як це зрозуміти?...Чому ж він тоді так віддано служить імператору??". Чомусь, сильно схвильована недавніми словами Грегора дівчина не могла цього збагнути.



Asteriya

Відредаговано: 23.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись