Вибір Серця

Розмір шрифту: - +

Розділ 20. Трагічна історія портьє

 

Деякі пісні, щоб не читати цей розділ у тиші:

Нік Рівер - "Усе, що крає".
Alec Benjamin - "Pretending".
Дима Дембицкий x Денис Океан - "Мне так нужен твой смех".
Halsey - "Sorry".
Alex Hepburn - "Under".
Мрр - "Время".


Всі присутні провели щойно зниклого портьє шокованими поглядами. Пізніше, оговтавшись, повільно підійшли до реєстраційної стійки, за якою стояв Грегор, спокійно поправляючи вже зім'ятий хлопцем комір своєї білої сорочки.

— Грегоре, що це з ним? Що ти йому такого наговорив? Це щось, що стосується Еллі? — запитав Елеазар, здивовано піднявши брову і подивившись у той коридор, в якому недавно зник Неф. Адміністратор нервово видихнув і почав говорити:

— Так. Я просто сказав йому, що Еллі жива. Розумієш? І що вона зараз на території королівства світлих русалок, адже мені про це повідомив радник їхнього короля, який, як тоді, прийшов спеціально до Нефа. Добре, що останнього в ту мить не було в готелі. Я спершу теж не повірив, але той чоловік показав мені її малюнок і запитав, чи це вона. А на папірусі справді була зображена вона. Чесно кажучи, мене це не на жарт розізлило. І ти знаєш, чому... Пізніше, трохи подумавши і заспокоївшись, я вирішив не гаяти часу і покликав Нефа, щоб розказати йому цю новину. Але він не збирається мені вірити.. і я його розумію.

— Господи.. це дійсно правда?... Грегоре, Еллі справді жива..? — шоковано запитав Ел.

— Так. І я думаю, що ти повинен переконати Нефа, аби він пішов на її пошуки, адже він, як ти знаєш, шукав її цілих сім років, а потім, рік тому, дізнався, що вона мертва і перестав її шукати. А тут раптом якийсь радник приходить і каже, що вона насправді жива! Ха! Я б теж його вважав за божевільного. Саме тому зараз Неф просто не може повірити, що йому настільки широко посміхнулася доля.

— А що, власне, сталося..? — із стривоженим нерозумінням запитала Ліля. Ел і Грегор в наступну мить глянули на неї і на інших, а потім перезирнулися між собою.

— Ну, якщо ви, напевно, також будете брати в цьому участь, то повинні були б знати його історію, яку з усіх присутніх знають лише я і Елеазар. — мовив завідуючий, вийшовши з-за реєстраційної стійки і вмостившись на одному з диванів, які були в холі. Інші стривожено сіли навпроти, або біля нього, щоб уважно вислухати історію про свого нового друга. Через кілька секунд пан Ареснáульд почав: — Отже, слухайте...
 

 

                                              ********


 

Нефу було двадцять чотири, коли він вперше зустрів таку непорочну і тендітну Елеонóру.
Серед того всього гамірного міста він випадково натрапив на її ніжно-фіолетові очі, які світилися невимовною добротою і також дивилися на нього. За своєю красою вона, напевно, могла обійти навіть принцесу світлих русалок. Хлопець також зачаровував своєю зовнішністю, якою якраз міг полонити ту ж принцесу світлих русалок.
Можливо, це була любов з першого погляду, в яку, нібито, багато хто не вірить.
Познайомившись, вони кілька годин просиділи в одному кафе, розмовляючи на різні теми і дізнаючись щось одне про одного.

А потім ще кілька таких зустрічей, посиденьок, прогулянок, і в їхніх серцях вже палало кохання. Ніхто з них не знав, у кого першого воно зародилося. Але, зрозумівши свої почуття, ні він, ні вона ніяк не наважувалися зізнатись у цьому.

 

Одного разу їх змусив це зробити випадок, коли Еллі повинна була їхати до бабусі на цілий рік. Вона була сиротою, тому за часи її дитинства про неї піклувалася бабця. Старенька говорила, що якщо в онучки є справи, то вона може зараз не їхати. Але дівчина запевняла, що все нормально і що вона обов'язково завітає до неї. Наступної зустрічі вона розповіла цю новину Нефу, який вже радісно хотів запросити її на чергову прогулянку парком. Хлопця дуже розчарували і засмутили сказані нею слова, але він цього не показав, а просто, усміхаючись, сказав, що вона повинна їхати, адже її бабуся, напевно, зараз потребує її допомоги і Еллі ніяк не може залишити її в біді. Дівчині стало боляче від того, що його взагалі не засмутили її слова, і вона подумала, що йому зовсім байдуже, поїде вона чи ні.

 

Попрощавшись із невідкритими серцями, молоді люди розійшлися. А немає нічого гіршого, ніж несказані слова кохання на прощання.
Неф ще довго стояв на пероні і сумно дивився в слід зниклому потягу, в якому була Еллі. Він кляв себе за те, що так і не сказав їй тих найголовніших слів.
А дівчина, в свою чергу, всю дорогу не могла зупинити гірких сліз, які ніяк не припиняли котитися з її очей. Під час прощання вона з усієї сили намагалася їх стримати, тому, коли поїзд рушив, вони просто вилилися назовні. Вона знала, що ніколи не забуде його, і що обов'язково скаже йому про свої почуття, коли побачить знову. Еллі було невідомо, чи забуде він її, чи ні, але вона точно це йому скаже. Скаже, що кохає його всією душею і всім своїм серцем. Скаже, що не може жити без його доброї посмішки і без його теплих і таких рідних обіймів.
А Неф дав собі таку ж клятву. Хлопець також не знав, чи знайде вона когось іншого, чи буде його пам'ятати. Але, попри все це, він хотів завжди бути поруч з коханою і ніколи не відпускати її ніжну руку.

 

Цілий рік вони не спілкувалися, адже в тому місці, куди відправилася Еллі, папірус не міг нормально підтримувати зв'язок. В той час кожен з них мав свої справи, але все одно згадував про своє кохання, на яке посмів так необдумано закрити очі.

 

Одного дня Еллі вийшла з поїзда, який прибув до їхнього з Нефом рідного міста, і якось так спокійно, задумано і водночас стривожено прямувала до свого дому. Дівчина несвідомо шукала в перехожих таку знайому білу чуприну і, на диво, добрі червоні очі.
Із роздумів її вивело раптове зіткнення з юнаком, який проходив повз. Ніжно-фіолетові очі Еллі швидко перевелися на шокованого Нефа, який дивився на неї і просто не міг повірити своїм очам. За весь цей час хлопець став ще гарнішим, адже нікому не хотів програти її – свою Еллі. А дівчина, в свою чергу, теж не відстала, адже знала, що без неї йому якась красуня точно могла закрутити голову. Її хвилясте волосся стало довшим, а в досі гарних очах відображалась така дивна і загадкова грайливість.
Що б вони там собі не на придумали, але це не трапилось – ніхто з них не знайшов когось іншого. Ніхто не посмів забути про таку рідну людину, з якою, здавалося, був знайомий вже цілих сто років.



Asteriya

Відредаговано: 23.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись