Вибір Серця

Розмір шрифту: - +

Розділ 26. Ночівля у гуртожитку і Знайомство з новими людьми

 

Деякі пісні, щоб не читати цей розділ у тиші:

Jay Sean - "Ride it".
William Wild - "Feather".
Yoe Mase - "Lonely".
The XX - "Intro".
Taylor Swift - "Black Space".
Rita Ora - "Let You Love Me".
Віталій Козловський - "А небо плаче грозами".
Nuages - "Closer".

 

Кілька довгих секунд у їхньому купе панувала мертва тиша. Потяг швидко рухався до мети, періодично погойдуючись. Меліна з Лільою шоковано прикрили свої роти долонями, а Неза з хлопцями у якомусь такому дивному відчаї опустили голови, розгублено втуплючись у підлогу.
Всі троє захисників трохи нерозуміюче переглянулися між собою. В наступну мить стурбований, як і інші, Айнер хотів щось сказати, можливо, щоб підтримати їх, але тремтячий голос Лілі його несподівано перебив:

— Ви що.. жартуєте?… Це все жарт, правда ж? Як таке може бути… Щоб той, хто є героєм нашого королівства, був насправді з вашого світу, та ще й нашим найзапеклішим ворогом… Що це за маячня, люди? Такого не може бути!… — дівчина наляканим поглядом вдивлялася в блакитні очі того, хто розказав їм цю неприємну новину. Елеазар трохи винувато прикусив нижню губу і почав, сконцентрувавши свою увагу на ній:

— Це не жарти і ніяка це не маячня, як би складно вам не було в це повірити. Не знаю чому, але я почуваюся винним перед вами... — хлопець відвів гіркий погляд вбік, перебираючи пальцями. — Мабуть, тому що не сказав про це спочатку... Пробачте...

— Ел… — схвильовано гукнула його Ріна. — Ти не винен... Ми всі, просто, розуміли, що для них буде забагато стільки інформації на один раз. А ще й хвилювання взяло своє. Тому ти й забув, напевно...

— Так. — впевнено погодився з подругою Айнер. — Нічого страшного, що вони дізналися це зараз, а не тоді. Можливо, так навіть краще. — шатен з обережною цікавістю глянув на диких.

— А як це все розуміти?… — збентежено запитав Даніель, трохи отямившись. — Коли ж він тоді у вашому світі став імператором? Він ж так довго був у нашому… І, я думаю, навіть там народився... То як це все було? — друзі підтримали юнака, очікуюче подивившись на те саме тріо.

— На жаль, ми цих деталей не знаємо. — досить сумно відповів Ел, а потім тяжко зітхнув. — Це вже, мабуть, потрібно запитувати у нього самого. Що ви, звичайно, не зробите.

— А він дуже жорстокий? — перестрашено поцікавилась Меліна, несвідомо акуратно схопивши долоню Даніка, через що серце останнього на мить завмерло.

— Не те, щоб "дуже", але досить жорстокий, на відміну від нашого імператора. — задумано мовила Ріна, пробігшись очима по їхньому купе.

— Все ж таки це він, в більшості, дає накази їхнім капітанам. А вони, скільки себе пам'ятаю, переважно, чинять жорстоко.

— Можливо, Áдам, якого ми зустріли з самого початку нашого заявлення сюди, і ще один з них – вийнятки. А інші вбили би і оком не моргнувши. — стримуючи лють, процідив крізь зуби блакитноокий, а дикі дівчата лише перестрашено охнули. В приміщенні знову запланувала напружена тиша. Кожен з головою занурився у власні роздуми, не помічаючи нічого навколо. Через долю секунди на шибках вікон швидкого поїзду загримотіли великі краплі рясного нічного дощу, тим самим відволікаючи їх від думок.

— Ще хвилин десять і ми будемо виходити. Готові побачити столицю? Нехай і нічну. — невпевнено усміхнувшись, запитала Ріна. Було помітно, що капітан четвертого загону імперської армії Міронези хотіла підняти настрій засмученим людям, але їй це не дуже вдалося. — Там, напевно, познайомитесь з деякими членами інших загонів.

— Ага… — замислено протягнула Неза, дивлячись у вікно. — А ми під дощем не змокнемо?

— Змокнемо, адже парасолі з нас всіх ніхто не має. — відповів Айнер, винувато посміхнувшись.

— Та нічого. Постараємося зловити зо дві карети, які довезуть нас до імперського гуртожитку, а тоді ви всі зможете прийняти теплий душ. — запевнив їх Ел, піднявшись.

— У вас тут карети їздять в такий пізній час? — здивувалася Ліля.

— Так. — спокійно відповів парубок з кострубатим волоссям кольору каштанового морозива. — Піду зв'яжуся з деякими з них, щоб вони знали, що в них будуть гості. — повідомивши це, юнак вийшов з купе і попрямував доволі порожнім коридором.

— Ви не бійтеся. Наші загони, радше, їхні люди, не кусаються. — заспокоювала схвильованих в мить друзів Ріна.

— Хіба що.. другий загін не дуже привітний. До нього краще не наближатися. — ледь нервово заявив Айнер, схрестивши руки на грудях.

— До речі, Айнере, а ти член якого загону? — несподівано поцікавився Евол, через що очі кольору рубінового каменю цікаво глянули на нього.

— Першого.

— Ого! І важко тобі було туди потрапити?? — висловила своє здивування Неза, через що всі були трохи шоковані.

— Чесно кажучи, не дуже. — шатен, ледь усміхнувшись, спокійно сперся на стіну. — Елеазар як радник імператорського чаклуна завжди допомагає знайомим йому людям потрапити до того чи іншого загону. І всі йому за це дуже вдячні. Хоча він, щоправда, гризеться, можна сказати, з другим загоном. І я збрешу, якщо скажу, що не знаю, чому вони так не долюблюють одне одного.

— Ага... То ти знаєш причину? — Лілі хотілося побільше дізнатися про небуденні справи Ела.

— Знаю, але вам цього знати не треба.

— Ясно... — рожевоволоса трохи ображено надула губи.

— Збирайте речі, друзі. Зараз будемо бігти на зупинку, де мусимо зловити хоч якусь карету, інакше.. нам гаплик. — несподівано заговорив той, про кого щойно велася розмова, "з'явившись" біля Айнера. Всі дикі кивнули і почали з певним поспіхом виконувати вказівку блакитноокого товариша. "Сподіваюсь, нас там справді не з'їдять…" – налякано думала головна героїня і навіть не підозрювала, що інші дикі думають так само.
 

Через певний час всі були зібрані і, коли затишний гігант зупинився, покинули його, поспішаючи на найближчу зупинку. В цей час хоч якось дикі герої намагалися роздивитися нічну столицю. А вона, як вони й думали, зачаровувала своєю величчю і красою. Ассенгаус зустрів нових гостей і старих друзів де-не-де нічними вогниками й запахом мокрих квітів, які росли на вуличних клумбах, тим самим прикрашаючи могутнє місто. Краплі холодного дощу тарабанили по вікнах і дахах досить високих гарних старовинних будинків, по темній прямокутній бруківці і по молодих людях, які що є сили бігли повз високу нічну охорону – ліхтарів, щоб якнайшвидше дістатися до потрібного місця. 
 



Asteriya

Відредаговано: 23.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись