Вибір Серця

Розмір шрифту: - +

Розділ 28. Історія нового знайомого, яка наштовхує на роздуми, і Невдало підслухана розмова

 

Деякі пісні, щоб не читати цей розділ у тиші:

Maroon 5 - "Memories".
Synapson feat. Holly - "Hide Away".
Sasha Sloan - "Older".
BTS - "Best Of Me".
The Weeknd - "Call Out My Name".
Sasha Sloan - "Dancing With Your Ghost".
Deespace EA70 - "Что тебе сказать?".

 

Всі герої з певним острахом сконцентрували свою увагу на Джетові, який непорушно стояв, шоковано дивлячись услід дівчині. "Віві щойно сказала «безсмертя»?" - стривожено подумала Ліля, зиркаючи то на нього, то на ту, що швидко йшла.

— Ем… — захотівши хоч якось підтримати молодика, заїкнулася Ріна, коли помітила погляди товаришів. — Джете, не ображайся на неї…

— Що вона мала на увазі, говорячи про безсмертя? — досить злякано запитав Даніель, поки жовтоокий аж до побіління кісточок стиснув кулаки.

— А це вже не ваше діло, чи не так? — парубок кинув на них гнівний погляд, а потім вони відчули якесь дивне гаряче повітря, яке в мить огорнуло їх. "Але ж ми нічого такого не зробили... - настрашилась сіроока, згодом зрозумівши, що так раптово потепліло через магічні здібності демона. - Що ж у них за стосунки такі?". — Напевно, тут я залишу вас, адже треба йти за цією дурепою. Вибачте, капітане "Ромашки", що ми зірвали вашу прогулянку.

— Нічого, Джете. Я буду просити вашого кепа, щоб не дуже карав вас, коли дізнається про це. — гірко всміхнувшись, запевнила брюнетка. — Дякую, що склав нам компанію. Розберися з нею там.

— Дякую і вам, Ріно. Що ж, не вперше мені це робити, як кажуть. — гостровухий розвернувся і, витягнувши якийсь невеликий дивний пристрій з кишені камзолу, почав щось у ньому клацати. — Ще побачимось. — кинув він на останок, після чого з тої незрозумілої диким штуковини утворилася куля прозоро-фіолетового кольору, у якій жовтоокий і зник. Після цього незвичного жару відразу не стало, що дозволило досить прохолодному вітру знову нагадати про себе.

— Ага… — молодша Гіфгорн замислилася на кілька секунд, а потім звернулася до інших: — Він не любить говорити на цю тему… Можливо, коли буде краща нагода і більша довіра до вас, він поділиться цією історією. Не хвилюйтеся, а зараз я нічого не можу розповісти без його відома.
 

— Зрозуміло… — протягнули вони одночасно, ще раз прокрутивши її слова у себе в голові.



 

— Ріно, а нам часом не треба теж до тебе на "ви" звертатися? — поцікавилась Ліля, коли вони вирішили присісти за невеликий столик, що був знадвору якогось кафе.

— За законом, повинні були б. — задерши голову догори, відповіла зеленоока. — Але це все діло також може вирішувати й імператор.

— А Ел не звертається до тебе так, бо ви… — спеціально не завершила питання рожевоволоса, очікуюче глянувши на неї.

— Бо він радник імператорського чаклуна. Та й це, взагалі, якось само собою вийшло, до того ж імператор не забороняє. — обличчя дівчини відвідала легенька посмішка. — А давайте, я вам на останок нашої екскурсії розповім коротеньку історію про кафе, на території якого ми так добре всілися. — не дочекавшись відповіді вже доволі заспокоєних друзів, Ріна почала: — Якщо чесно, цей харчувальний заклад існує вже дуже давно. В якийсь час у нашій столиці була досить серйозна проблема з великою кількістю сміття, яку вже вирішили, дякувати Богу. Отже, одного разу до міста завітали члени королівської родини Елорнéусу. Тодішній імператор, здається, прадідусь теперішнього, боявся, що враження про нашу імперію зіпсується через те, що у столиці страшенна проблема зі сміттям. Певно, через це він найняв найкращих гідів, які чудово знали це величезне місто і водили знатних гостей тими дорогами, де майже не було бруду. — брюнетка іронічно посміхнулася, продовжуючи: — Через певний час ті люди, безсумнівно, зголодніли. А по дорозі якраз було це непримітне кафе. Королівська сім'я вирішила завітати туди, адже зовнішній вигляд невеличкої будівлі їм чомусь дуже припав до душі. І, можливо, саме через те, що робітники не знали, кого саме обслуговують, не було ніякої напруженої атмосфери. Посиденьки у цьому закладі тим панам настільки сподобалися, що вони провели там решту дня, цікаво обговорюючи побачене. Після завершення цього всього вельможі розплатилися і залишили ду-у-уже великі чайові. Потім ж ці так звані чайові пішли на розвиток міста, якщо не помиляюся, саме так воно і позбулося сміття, і на розбудову цього кафе, яке існує і досі. — пильно глянувши на друзів, капітанша на останок додала: — Мені відомо, що кожен, хто вперше приїздить до Ассенгаусу, обов'язково відвідує цю місцину, знаючи історію її популярності.

 

— Як цікаво і… Дивно. — усміхнулася Меліна, краще розглядаючи екстер'єр будинку, який справді був доволі оригінальним. Блідо-салатові стіни із темно-дубовими вікнами виглядали дуже гармонійно, а різні темні(майже чорні) візерунки додавали якоїсь такої незвичної витонченості. Десь зверху ж красувалася назва "Оксамитовий Затишок".

— Ну що, йдемо? — після того, як піднялася з-за столу і заплатила офіціанту, так як вони встигли дещо замовити, щоб перекусити, поки вона розказувала, дівчина почала повільно йти до палацу. — Сподіваюсь, вам було цікаво.

— Ага! Дякуємо, тепер ми хоч краще будемо знати місто, у якому житимемо цей певний відрізок часу. — впевнено відповів Евол, а інші його усміхнено підтримали.

 

Коли ж наші герої повернулися до замку, один зі слуг імператора повідомив, що глава імперії дає їм, як і обіцяв, кошти на вбрання для балу. Важлива подія відбудеться уже після завтра о дев'ятій вечора, про що свідчила немала метушня у палаці, яку всі встигли помітити, коли поверталися. Молоді люди вирішили швидко зібратися і, хоч недавно прийшли, знову відправитися до міста.

 

— А де нам ті бутики з сукнями чи-то костюмами шукати? — трохи нервуючи, питала Неза.

— Розслабся, сестро. Нам Доріс, золота наша, дала таку карту, на якій позначені всі гарні магазини з великим вибором того, що нам потрібно. — спокійно відповіла Ліля, цікаво розглядаючи ту ж карту. "Дивно, що нас відпустили самих, адже ми, попри екскурсію, ще не дуже знаємо це місто. Та й воно дуже велике! Мені здається, що хтось із них якось стежить за нами, тому… Думаю, нíчого боятися", - мислила рожева голова, поки очі бігали папером. — Напевно, буде непогано, якщо хлопці підуть самі вибирати собі смокінги. Що скажете? Як тоді, на випускний. — щойно картинки тих подій промайнули у дівочій голові, як настрій головної героїні трохи погіршився. "Ех, неприємно це згадувати... Та, що б там не було, я вкотре радію, що все завершилося добре..." - вона спробувала сама себе потішити, плеснувши по щоках, поки друзі не помітили її раптової похмурості.
 



Asteriya

Відредаговано: 23.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись